Рішення № 93045608, 12.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року м. Київ № 640/25355/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., представника позивача Цитовича К.М. (ордер від 05.02.2020 року серії КС №087272), представника відповідача Гудкова Д.В. (довіреність від 04.08.2020 року №15/1/2-594-20), вирішивши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №1339ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 листопада 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, чи на іншій рівнозначній посаді Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) або правонаступника цієї установи на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживаючий: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі на день його поновлення на роботі, виходячи із кількості місяців, які позивач не працював помноженого на середній заробіток за останні два місяця перед звільненням.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з серпня 2002 року по листопад 2019 року працював в органах прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 11.07.2018 року №646ц позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчою відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Разом з тим, наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019 року № 339ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.

На переконання позивача, наказ є протиправним, оскільки ознаки ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України на момент його звільнення відсутні.

Звільняючи позивача з посади відповідачем порушено приписи Кодексу законів про працю України.

Позивачем заяви встановленої форми про намір перейти до Офісу Генерального прокурора не подано, оскільки, на переконання ОСОБА_1 , вона суперечить вимогам статей 3, 8, 19, 22, 24, 32, 43, 58, 62, 64 Конституції України, а атестацію проведено всупереч вимог Закону України «Про професійний розвиток працівників», з огляду на що, її результати в будь-якому випадку не могли б стати об`єктивною підставою для звільнення ОСОБА_1 .

Крім того, позивач вважає, що положення підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», посилання на яке як на підставу звільнення вказано в оскаржуваному наказі, не розповсюджує свою дію на позивача, оскільки останній займав посаду слідчого, а не прокурора.

Зокрема, на думку позивача, з 27.11.2018 року - дня початку діяльності Державного бюро розслідувань, положення Закону України «Про прокуратуру» не поширюються на слідчих органів прокуратури, в тому числі, й на нього, на підставі пункту 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію суду 30.01.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти позову заперечує, оскільки положеннями розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що, зокрема, слідчі органів прокуратури можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку передбаченому цим розділом.

В даному випадку, юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є неподання останнім заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.

На переконання відповідача, безпідставними є твердження позивача щодо порушення під час звільнення вимог Кодексу законів про працю України, оскільки положеннями цього Кодексу встановлено, що переведення та звільнення окремих категорій працівників, зокрема, прокурорів, встановлюється законом, що регулює їх статус - Законом України «Про прокуратуру».

Слідчі перебували у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України, отримували заробітну плату, визначену законодавством для працівників органів прокуратури, тому підлягають звільненню з підстав і в порядку, передбачених для прокурорів, а не відповідно до Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2020 року суд перейшов до розгляду справи №640/25355/19 в порядку загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 11.03.2020 року.

Через канцелярію суду 26.02.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому звернуто увагу, що Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено право на переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора мають як прокурори, так і слідчі органів прокуратури. Однак, у разі відмови від переведення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, звільняються виключно прокурори.

Крім того, позивач вважає, що незаконним звільненням його позбавлено права бути переведеним до Державного бюро розслідувань згідно з перехідними положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Через канцелярію суду 10.03.2020 року позивачем подано клопотання про зміну назви відповідача та про витребування доказів.

У підготовче засідання 11.03.2020 року прибули позивач та представник відповідача.

Судом задоволено клопотання позивача про зміну назви відповідача та частково задоволено клопотання про витребування доказів, з огляду на що, відкладено підготовче засідання на 13.04.2020 року.

Через канцелярію суду 01.04.2020 року відповідачем подано пояснення по справі.

У підготовче засідання 13.04.2020 року сторони не прибули, у зв`язку із чим, судом відкладено підготовче засідання на 10.06.2020 року.

Через канцелярію суду 22.04.2020 року, 10.06.2020 року позивачем подано клопотання по відкладення розгляду справи.

Через канцелярію суду 10.06.2020 року позивачем подано заяву про зміну предмета позову, в якій просить розглядати позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального Прокурора України від 04.11.2019 № 339ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчою відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в органі прокуратури (ідентифікаційний код 00034051), або на рівнозначній посаді Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживаючий: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, обчисленому відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

У підготовче засідання 10.06.2020 року прибула представник відповідача. Позивачем, належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення підготовчого засідання участь уповноваженого представника не забезпечено.

З огляду на неявку позивача та подане ним клопотання про відкладення розгляду справи, судом відкладено підготовче засідання на 15.07.2020 року.

Через канцелярію суду 16.06.2020 року позивачем подано заяву про зміну предмета позову.

Через канцелярію суду 14.07.2020 року позивачем подано заяву про зупинення провадження у справі.

У підготовче засідання 15.07.2020 року прибули позивач та представник відповідача.

З огляду на те, що відповідачем не отримано клопотання про зупинення провадження у справі, з метою надання правової позиції відповідачем, заслухавши думку сторін, судом відкладено підготовче засідання на 10.08.2020 року.

У підготовче засідання 10.08.2020 року прибули представники сторін.

Судом задоволено заяву представника позивача про залишення клопотання про зупинення провадження у справі без розгляду.

Водночас, судом прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову.

Судом поставлено на обговорення питання закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Сторони проти закінчення підготовчого провадження не заперечували.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.09.2020 року.

Через канцелярію суду 21.08.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмета позову.

У судове засідання 14.09.2020 року прибули представники сторін.

Судом заслухано вступні слова представників сторін та оголошено перерву у судовому засіданні до 12.11.2020 року.

У судове засідання 12.11.2020 року прибули представники сторін.

Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 12.11.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом Генерального прокурора України від 11.07.2018 року №646ц ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчою відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019 року № 339ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчою відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.

Вважаючи наказ Генерального прокурора від 04.11.2019 року № 339ц протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із статтею 1 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Щодо твердження позивача про порушення Генеральним прокурором положення статті 40 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

З матеріалів справи судом встановлено, що до дня звільнення - 20.11.2019 року, позивач обіймав посаду старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчою відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1697).

Відповідно до частин першої, третьої статті 2 Закону №1697, в редакції, чинній до 19.09.2019 року, на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Відповідно до пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в редакції Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

Згідно з абзацом 2 пункту 4 розділу VI Закону України 12.11.2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12.05.2016 року № 1355-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України», матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, в редакції Закону № 1355-VIII від 12.05.2016 року, до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.

Після введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань.

До дня введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.

Після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування.

В офіційному виданні «Урядовий кур`єр» №221 (6337) від 23.11.2018 року опубліковано Повідомлення про початок діяльності Державного бюро розслідувань, відповідно до змісту якого: «Директор Державного бюро розслідувань Труба Роман Михайлович, який діє на підставі Указу Президента України «Про призначення Р. Труби Директором Державного бюро розслідувань» від 22 листопада 2017 року №386, повідомляє про початок діяльності Державного бюро розслідувань з 27 листопада 2018 року як центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.».

Отже, з огляду на початок роботи Державного бюро розслідувань з 27.11.2018 року, відповідно до вищевикладених положень законодавства, кримінальні провадження, розпочаті, слідчими органів прокуратури, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України (стаття 40), до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років, тобто, не довше ніж до 28.11.2020 року.

Після закінчення дворічного строку, тобто після 28.11.2020 року, кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк - до 28.02.2021 року, передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань.

З аналізу викладеного висновується, що положення законодавства, на які посилається позивач, є положеннями щодо переходу функцій слідства від органів прокуратури до ДБР та граничні терміни такого переходу, оскільки Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» внесено зміни до Конституції України, якими не передбачено функцію досудового слідства у прокуратури.

Водночас, зміни до Конституції України та інших законодавчих актів, якими врегульовано функцію досудового розслідування, не свідчать про зміну регулювання статусу слідчих органів прокуратури, які перебувають у трудових відносинах із, зокрема, Генеральною прокуратурою України, тим більше, регулювання їх статусу Законом України від 12.11.2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань», як помилково вважає позивач.

Відповідно до частини другої статті 85 Закону №1697 в редакції, чинній до 19.09.2019 року, грошове утримання прокурорів, слідчих та інших працівників військових прокуратур, забезпечення їх діяльності здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Таким чином, навіть після внесених змін до законодавства щодо функцій прокуратури в частині досудового слідства, положення Закону №1697 розповсюджуються на слідчого органу прокуратури.

25.09.2019 року набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон №113).

Підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу І Закону №113 внесено зміни до таких законодавчих актів України: у Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):

1) статтю 32 доповнити частиною п`ятою такого змісту:

«Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

2) статтю 40 доповнити частиною п`ятою такого змісту:

«Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;

у Кримінальному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., №№ 9-13, ст. 88):

1) у розділі XI «Перехідні положення»: у пункті 1: абзац другий викласти в такій редакції: «У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань»;

абзац четвертий доповнити словами «але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур».

Відповідно до підпункту 3 пункту 20 розділу І Закону №113 у статті 8 (Закону України «Про прокуратуру») у назві слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».

Пунктом 3 розділу ІІ Закону №113 встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Пунктом 4 розділу ІІ Закону №113 встановлено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 визначено 02.01.2020 року.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 28.12.2019 року проведено реєстраційні дії, згідно з яким назву «Генеральна прокуратура України» змінено на назву «Офіс Генерального прокурора», код ЄДРПОУ залишився незміннім, що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому слідчий обіймав посаду, станом на час звільнення з посади.

При цьому, доказів скорочення посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, а також ліквідації вказаного підрозділу станом на дату звільнення позивача з посади, суду не надано.

Разом з тим, згідно з оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 року №1339ц позивача звільнено з посади старшого слідчого на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697, відповідно до змісту якої, прокурор звільняється у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Закону №113 з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Закону №113 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пунктів 9, 10 розділу ІІ Закону №113 атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Згідно з пунктом 2 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженої наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 (далі також - Порядок), атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Отже, висновується, що Законом №113 та Порядком посади прокурора та слідчого об`єднуються словом «прокурор», тобто, кандидат на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, в межах вирішення питання звільнення або переведення в разі подання заяви в Офіс Генерального прокурора у разі проходження атестації.

Суд звертає увагу, що Закон №113 є спеціальним законодавством в спірних правовідносинах, водночас, із змісту положення частини четвертої статті 40 КЗпП України, висновується, що підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус, яким є Закон №1697.

Крім того, суд зазначає, що Законом №113 не внесено змін або доповнень до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697.

Разом з тим, доказів оскарження, або втрати чинності, або визнання неконституційним Закону №113 на момент звільнення позивача з посади учасниками справи суду не надано, з огляду на що, суд не може посилатися на вказаний висновок як на одну з підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 04.11.2019 року №1339ц.

Інші доводи позивача не спростовують висновків суду.

Отже, з огляду на неподання позивачем заяви про намір пройти атестацію з метою переведення до Офісу Генерального прокурора на посаду прокурора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу відповідача від 04.11.2019 №1339ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року та задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 );

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).

Повне рішення складено 24.11.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна