Рішення № 93045410, 20.11.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3973/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1624 (далі - відповідач) в якому просить:

визнати протиправною діяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, з урахуванням періоду проходження служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 01.06.2003 по 10.09.2007 та часу проходження служби в Чернігівському слідчому ізоляторі з 15.09.2010 по 03.07.2014, у військовій частині А1624 з 14.07.2016 по 13.07.2019;

зобов`язати військову частину А1624 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням періоду проходження служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 01.06.2003 по 10.09.2007 та часу проходження служби в Чернігівському слідчому ізоляторі з 15.09.2010 по 03.07.2014, у військовій частині А1624 з 14.07.2016 по 13.07.2019;

визнати протиправними дії військової частини А1624 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.07.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденного заробітку 554,33 грн;

стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.07.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденного заробітку 554,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена йому одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки, згідно з чинним законодавством України, він має право на таку виплату. Також, оскільки при звільнені зі служби з останнім не проведено остаточного розрахунку, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденного заробітку 554,33 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем 27.10.2020 подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що 13.10.2020 на банківський рахунок ОСОБА_1 перерахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/3133/19 від 26.12.2019. Також вказав, що на спірні правовідносини у даній справі положення Кодексу законів про працю України не розповсюджуються, а тому у позивача відсутні будь-які підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

30.10.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній не заперечував що відповідачем була перерахована одноразова грошова допомога при звільненні та були зараховані кошти на його банківську картку. Тому вважає що є всі підстави для стягнення з відповідача грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.07.2019 по день фактичного розрахунку. .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини А1624 (по стройовій частині) від 24.07.2019 №153 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.07.2019 (а.с.11).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі №620/3133/19, яке набрало законної сили 28.08.2020 (згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень) позов ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Військової частини А1624 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язано Військову частину А1624 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/3133/19, згідно розрахунково-платіжної відомості № 10/13 від 13.10.2020 позивачу нараховано одноразову допомогу при звільненні та виплачено останньому на картковий рахунок 13.10.2020 в сумі 65522,10 грн (а.с.50).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Дата, розмір та виплата вищевказаних сум на виконання рішення суду не оскаржується у даній справі, не заперечується позивачем.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача у частині не проведення нарахування і виплати середнього заробітку та щодо зобов`язання провести нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 23 Загальної Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 12 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961 установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби військовослужбовців.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача 13.07.2020 звільнено зі служби, при цьому одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 65522,10 грн останньому виплачена лише 13.10.2020.

Таким чином, суд вважає, що періодом, за який на користь позивача підлягає виплаті середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені, є час з 14 липня 2020 року (перший робочий день після звільнення зі служби) по 13 жовтня 2020 року (день фактичної виплати).

Щодо позовних вимог про визнання протиправною діяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, з урахуванням періоду проходження служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 01.06.2003 по 10.09.2007 та часу проходження служби в Чернігівському слідчому ізоляторі з 15.09.2010 по 03.07.2014, у військовій частині А1624 з 14.07.2016 по 13.07.2019; зобов`язання військової частини А1624 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням періоду проходження служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 01.06.2003 по 10.09.2007 та часу проходження служби в Чернігівському слідчому ізоляторі з 15.09.2010 по 03.07.2014, у військовій частині А1624 з 14.07.2016 по 13.07.2019, суд вважає, що останні задоволенню не підлягають зважаючи на таке.

Так, позовні вимоги були предметом розгляду у справі №620/3133/19, за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, де рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду задоволені частково, зокрема визнано протиправними дії Військової частини А1624 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язано Військову частини А1624 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Згідно частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Тобто, правозастосування даної норми ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначає порядок судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах та правомірністю дій рішень, чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, у даному випадку рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі №620/3133/19.

Отже, позивачем у даному випадку обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, так як приписи ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України регламентують інший порядок розширення сфери судового захисту, в тому числі і про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України у межах справи №620/3133/19.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення повного грошового розрахунку на день звільнення та зобов`язання відповідача здійснити позивачу виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1624 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14 липня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.

Зобов`язати Військову частину А1624 здійснити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А1624 (вул. Шевченка, 105, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26613421).

Повне судове рішення складено 20.11.2020.

Суддя О.М. Тихоненко