Ухвала суду № 93042955, 23.11.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10061/16-ц

Провадження № 6/161/406/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.11.2020 Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого – судді Пушкарчук В. П.

з участю секретаря судового засідання – Фурман Ю. В.

заявника – ОСОБА_1

стягувача – ОСОБА_2

представника стягувача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, -

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 23.05.2018 р. ухвалою Луцького міськрайонного суду в справі № 161/10061/16-ц залишеною без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 24.07.2018 р. було задоволено подання головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Зварич Х.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , зокрема, тимчасово обмежено ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до повного виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 161/10061/16-ц виданим 16.05.2017 року. У заяві зазначає, що станом на сьогоднішній день знаходиться у скрутному матеріальному становищі. Віковий ценз на працевлаштування який неформально існує в нашій країні не дає йому змоги знайти роботу із стабільним доходом та гідними умовами оплати праці, які б дозволили йому виконувати зобов`язання перед кредитором. Скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон дасть йому можливість працевлаштування за кордоном, отримання гідного доходу для належного виконання покладеного на нього рішенням Луцького міськрайонного суду обов`язку в частині погашення боргу. Також, зазначає, що 21.08.2020 р. ним було отримано постанову старшого державного виконавця Мирончук О.П. від 19.08.2020 р. у виконавчому провадженні № 54089321 про повернення виконавчого документа стягувачу в зв`язку з відсутністю на праві приватної власності майна на яке можна було б звернути стягнення. Враховуючи викладене, просить суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, накладене ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.05.2018 року.

Заявник ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав заяву із підстав, у ній зазначених, просив її задовольнити.

Стягувач ОСОБА_2 та його паредставник ОСОБА_3 заперечували щодо задоволення заяви.

Від Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надійшла заява про розгляд заяви без участі представника. При вирішенні заяви покладаються на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд прийшов до наступних висновків.

Як встановлено судом, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року, яка постановою суду апеляційної інстанції від 24.07.2018 року залишена без змін, було задоволено подання головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Зварич Х.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів, ОСОБА_1 25 серпня 2020 року звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із заявою про скасування встановленого йому обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, звертаючись до суду повторно з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, яка є предметом розгляду даного судового провадження, заявник стверджує, що державним виконавцем не надано беззаперечних доказів ухилення боржника від виконання рішення суду, а є об`єктивною неможливістю його виконати, оскільки у нього відсутні кошти та майно, крім того обмеження у праві виїзду за межі України порушують його конституційні права. Разом з тим, заявник зазначає, що ним частково погашено наявну заборгованість у сумі 2300 грн, що свідчить про те, що він не ухиляється від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов"язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".

Тобто, застосовуючи ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов"язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

За змістом ст. 441 ЦПК України скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Судом встановлено, 19.08.2020 старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук О. П. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у межах ВП № 54089321 (а.с. 136).

Отже, на даний час виконавче провадження в межах якого ОСОБА_1 було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України є припиненим, а тому й підстави для існування вказаного виду обмеження прав останнього наразі відпали.

Суд наголошує, що згідно ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Наведене також свідчить про наявність у державного та/чи приватного виконавця повноважень для застосування щодо боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, однак уже в новому виконавчому провадженні, після повторного пред`явлення стягувачем відповідного виконавчого документа.

З огляду на викладене, заява боржника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 352, 354, 441 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України, встановлене згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинскої області від 23.05.2018 року у справі № 161/10061/16-ц.

Ухвалу суду направити для виконання Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення ухвали відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної їскарги на ухвалу суду. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала у повному обсязі складена 24 листопада 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В. П. Пушкарчук