Ухвала суду № 93042023, 23.11.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

______ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ___

Справа № 521/19234/20

Пр. № 2-з/521/302/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Сегеда О.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вадіта», державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів, припинення державної реєстрації права власності та визнання права вимоги,

встановила:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» (далі – ТОВ «Файненс Компані») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вадіта» (далі – ТОВ «Вадіта»), державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького О.С. про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів, припинення державної реєстрації права власності та визнання права вимоги.

У відповідності до вимог чинного цивільного-процесуального законодавства України 23 листопада 2020 року судом було направлено запит до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для встановлення місця реєстрації відповідачів.

Станом на сьогоднішній день провадження у справі не відкрито.

Разом із позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої останній просив суд встановити заборону відчуження і розпорядження на об`єкти нерухомого майна: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143413551101; нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143384451101; та заборонити всім суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження о`єктів нерухомого майна щодо: нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143413551101; нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143384451101

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що 18 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Тас-Інвестбанк» (далі – ЗАТ «Тас-Інвестбанк»), правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі – ПАТ «Омега Банк»), та ТОВ «Вадіта» було укладено кредитний договір №504, за яким банк надав позичальнику кредит у доларах США.

В той же день 18 серпня 2006 року в забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору №504 між ЗАТ «Тас-Інвестбанк», правонаступником якого було ПАТ «Омега Банк», та ТОВ «Вадіта» було укладено іпотечний договір від 18 серпня 2006 року, реєстровий №1062, відповідно до умов якого предметом іпотеки є будівлі військового містечка №211, що розташовані за адресою: Україна, м. Одеса, вул. Бабеля (вул. Виноградна), 34, загальною площею 5972,8 кв.м., основною площею 5467,2 кв.м.

Вказував, що 07 березня 2019 року між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Файненс Компані» було укладено договір №1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив, а ТОВ «Файненс Компані» набуло право вимоги, у тому числі за кредитним договором №504 від 18 серпня 2006 року та іпотечним договором за реєстровим №1062 від 18 серпня 2006 року.

Тобто, позивач вважає себе єдиним законним кредитором та іпотекодержателем за вказаними договорами.

За його думкою, предмет іпотеки було незаконно поділено та здійснено ряд реєстраційних дій, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Стверджував, що, у разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідач протягом розгляду справи, з метою ускладнення її розгляду і виконання несприятливого для нього рішення суду, матиме змогу відчужити предмет іпотеки, внаслідок чого буде знівельовано сутність судового захисту ТОВ «Файненс Компані» своїх прав.

Дослідивши подану заяву, матеріали справи та надавши їм належну оцінку, суддя вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як роз`яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірими із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові №183/5864/17-ц від 17 жовтня 2018 року, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, на момент розгляду заяви про забезпечення позову провадження у справі не відкрито, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, тому суд вважає, що вказана заява подана передчасно, вона є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - за правилами підсудності, встановленими цим кодексом для відповідного позову.

Оскільки провадження у справі не відкрито, то на цій стадії суд позбавлений можливості з`ясувати питання підсудності даної справи та вирішувати питання про забезпечення позову.

Суд зауважує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

За таких обставин, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя

ухвалила:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вадіта», державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів, припинення державної реєстрації права власності та визнання права вимоги – залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ували суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: О.М. Сегеда