Рішення № 93038349, 24.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року Справа № 215/5127/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання бездіяльності протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.09.2020 року надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилася у неналежному застосуванні управлінської функції, у порушенні правового режиму, форми розгляду зави від 18.08.2020 року вх. С-369 і непідкоренні ч. 3 ст. 32, ст.ст. 34, 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст.ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст.ст. 31, 32, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ст.ст. 39, 42, 43, 53, п. "а" ст. 78 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я»;

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилась у невинесенні за результатами розгляду звернення від 18.08.2020 року вх. С-369 правового акту та у порушенні управлінської функції відповідно п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України і ст.ст. 3, 19, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України;

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилась у невжитті заходів для забезпечення права на отримання інформації, у відмові звернутися з клопотанням до Криворізького міського голови для вжиття заходів, спрямованих на підвищення якості надання медичних послуг, забезпечення прав онкохворих на попередження за можливістю страждань та болю, для відпуску ОСОБА_2 лікарських засобів, зазначених у рецептах від 10.08.2020 року та памперсів, термін з 20.09.2019 року по 01.01.2020 року після розгляду заяви від 18.08.2020 року вх. С-369 до правової позиції ст.ст. 3, 22, ч. 3 ст. 32, ст.ст. 34, 46, 68 Конституції України;

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилась у порушенні права на свободу від шкоди, спричиненої неналежним функціонуванням системи місцевого самоврядування та не вжитті заходів для усунення причин, що породжують подання заяви від 18.08.2020 року вх. С-369 та зазначити закон, вимоги якого порушено ним згідно ст. 249 КАС України.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач допустив бездіяльність, оскільки неналежним чином застосував свою управлінську функцію та не прийняв відповідного правового акту за результатами розгляду його заяви від 18.08.2020 року вх. С-369. Крім того, відповідач не забезпечив право громадянина на попередження за можливістю страждань і болю, право на медичні профілактичнізаходи відповідно до ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на індивідуальний підхід долікування відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 3, ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на доступність у галузі охорони здоров`я відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на медичну інформацію відповідно до ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на якісну медичну допомогу відповідно до ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. «д» ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги відповідно до ст.ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст.ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання відповідно до ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч.ч. 3, 4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", право на доступність медичних послуг, що необхідні пацієнту за станом здоров`я, право про отримання медичних послуг.

Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення правового режиму розгляду його заяви, звернувся до адміністративного суду з позовом.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року була задоволена заява ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та позивача було звільнено від сплати судового збору за подання позову до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, а також задоволено клопотання про витребування доказів у справі.

Відповідно до положень ст. 257, ст. 263 КАС України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до голови Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради ОСОБА_3 із заявою (запитом) від 18.08.2020 року вх. С-369, в якій просив:

- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити правовим актом зобов`язати ОСОБА_4 видати безоплатні рецепти на ті самі ліки за рецептами від 07.07.2020 року без №, від 18.07.2020 року №487, №488, №489, №490, №491, №492, №493 від 30.07.2020 року, №239 від 04.08.2020 року, №43, №44, №45 (разом 12 рецептів) та за поданими від 07.07.2020 року без №, від 18.07.2020 року №487, №488, №489, №490, №491, №492, №493 від 30.07.2020 року, №239 від 04.08.2020 року, №43, №44, №45 (разом 12 рецептів), якщо відсутні повноваження для належного реагування;

- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити правовим актом вжити заходи для якості надання медичних послуг, забезпечення права онкохворої на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України) для безоплатного відпуску ОСОБА_2 лікарських засобів, зазначених в рецептах від 10.08.2020 року №314, №315, №316, №317 від 17.08.2020 року, №241, №242, №243, №244 (8 рецептів) та памперсами за термін з 20.09.2019 року по 01.01.2020 року;

- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме: просити вжити заходи до начальника Управління охорони здоров`я м. Кривого Рогу Мурашко K.B., який не видав наказ до 18.08.2020 року, щодо забезпечення ОСОБА_2 , як онкохворої людини, безкоштовними медикаментами для лікувально-профілактичних заходів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року № 1303 та який використовує бюджетні кошти не за призначенням;

- подати клопотання начальнику Управління охорони здоров`я м. Кривого Рогу ОСОБА_5 , а саме: просити надати пояснення про ліки за наданими в додатках рецептами від 10.08.2020 року №314, №315, №316, №317 від 17.08.2020 року, №241, №242, №243, №244 (8 рецептів) чи призначені ОСОБА_2 для лікування її організму від онкохвороби з переліком ліків попунктно для амбулаторного лікування її онкохвороби;

- надати і вирахувати суму коштів на ліки відповідно до наданих рецептів від 10.08.2020 року №314, №315, №316, №317 від 17.08.2020 року, №241, №242, №243, №244 (8 рецептів), а також окремо зазначити 50% вартості цих ліків;

- частково відшкодувати моральні страждання ОСОБА_1 у розмірі 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 2102 грн. х 600 = 1261200,00 грн.;

- надати запрошення ОСОБА_1 з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду заяви від 18.08.2020 року, а після її розгляду, висновки викласти в індивідуальному правовому акті, який надати ОСОБА_1 ;

- надати штатний розклад КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 КМР із зазначенням тарифних окладів;

- застосувати дисциплінарне стягнення до медичного директора КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 КМР ОСОБА_4 за порушення нею присяги, непідкорення ст.ст. 3, 22, ч. 2 ст.ст. 28, 49 Конституції України, не забезпеченні права на попередження за можливістю страждань і болю, права на медичні профілактичнізаходи відповідно до ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я";

- надати належно завірені дві копії заяви ОСОБА_1 з реєстраційними номерами Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради та Криворізького міськвиконкому.

20.08.2020 року Виконком Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради направив

заяву ОСОБА_1 від 18.08.2020 року на підставі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду та вирішення питання по суті за належністю до виконавчого комітету Криворізької міської ради, про що повідомленням від 21.08.2020 року № С-369 повідомив позивача.

На підтвердження факту направлення листа позивачу, відповідач надав суду копію реєстру витрат конвертів з 1 по 31.08.2020 року.

Проте, позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність під час розгляду його заяви (запиту) від 18.08.2020 року та не здійснив заходів, щодо усунення причин, які породжують подання заяви (запиту), звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи таку бездіяльність.

Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви (запиту) позивача від 18.08.2020 року за вх. № С-369.

Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.

За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов`язків.

Згідно з ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», голова районної у місті ради (у разі її створення) обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її депутатів на строк повноважень ради.

Голова районної у місті ради, зокрема, здійснює керівництво виконавчим апаратом ради; представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління закладами охорони здоров`я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація медичного обслуговування у оздоровчих закладах, які належать територіальним громадам або передані їм. До делегованих повноважень віднесено, зокрема, забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Так, реалізувавши своє право, позивач звернувся до відповідача з заявою (запитом) від 18.08.2020 року за вх. № С-369, яка у встановлений законом строк була направлена на адресу виконавчого комітету Криворізької міської ради для вирішення та розгляду за належністю, а також надана письмова відповідь з роз`ясненнями питань, порушених ОСОБА_1 у його запиті. Тобто, суд, дослідивши зміст листа, встановив, що відповідач повідомив позивача про те, що його звернення направлене для розгляду та вирішення за належністю до виконкому Криворізької міської ради.

На підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду такі письмові докази, що містяться в матеріалах справи, а саме: копію заяви (запиту) ОСОБА_1 від 18.08.2020 року до голови виконкому Тернівської районної у місті ради ОСОБА_3 , копію відповіді виконкому Тернівської районної у місті ради ОСОБА_1 від 21.08.2020 року за № С-369, копію листа виконкому Тернівської районної у місті ради до виконкому Криворізької міської ради від 20.08.2020 року за № С-369, копію реєстру витрат конвертів.

Суд бере до уваги посилання відповідача на те, що питання медичного спрямування, які порушуються у зверненні ОСОБА_1 , повинен розглядати саме той орган державної влади або орган місцевого самоврядування тощо, до повноважень якого в установленому законом порядку віднесений розгляд таких питань.

Тому, враховуючи, що порушені позивачем у заяві (запиті) від 18.08.2020 року питання не делеговані відповідачу, то ним у порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», вказана заява (запит) була направлена до виконкому Криворізької міської ради для розгляду за належністю, про що повідомлено позивача відповідними листами.

Також, суд зазначає, що надання відповідачем відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань є дискрецією органу державної влади.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Тому, суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви позивача щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його заяву. Адже, відповідач надав суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази правомірності своїх дій щодо надання ним письмової відповіді на заяву (запит) позивача від 18.08.2020 року за вх. № С-369 у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Тим більше, така відповідь була надана позивачу в порядку, визначеному ст. 7, ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» і принципів ст. 34 Конституції України, бо позивачу була надана письмова відповідь за результатами розгляду його заяви (запиту) від 18.08.2020 року з викладом обставин та підстав, що унеможливлюють розгляд порушених позивачем питань органом місцевого самоврядування, а саме: виконавчим комітетом Тернівської районної у місті ради.

Крім того, у позові позивач посилається на норми ст. ст. 9, 29, 33, 45 Закону України «Про інформацію», зазначаючи про порушення відповідачем правового режиму розгляду його заяви від 18.08.2020 року.

Суд зазначає, що відповідно ст. 9 Закону України «Про інформацію», основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Аналіз викладених вище норм, на порушення яких посилається позивач, вказує, що такі норми регламентують загальні положення закону про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. При цьому, у зверненні позивача від 18.08.2020 року, що становить предмет судового розгляду, не зазначено про інформацію з обмеженим доступом, що могла б становити предмет суспільного інтересу, та про це не зазначалось відповідачем при наданні відповідей на жодне із вказаних вище звернень.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем не було порушено правового режиму розгляду заяви позивача від 18.08.2020 року, з урахуванням чого позивачу була надана вся необхідна інформація в рамках наданих йому відповідей на звернення, чим забезпечена реалізація права позивача на інформацію.

Водночас, суд зазначає, що статей 33 та 45 Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача та виникнення спірних правовідносин, не містить. Тому, посилання позивача на вказані норми не беруться судом до уваги.

З приводу посилань відповідача на положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 28 Конституції України, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Суд зазначає, що зі змісту заяви (запиту) від 18.08.2020 року вбачається, що така не містить посилань позивача на проведення відповідачем будь-яких медичних, наукових чи інших дослідів. Тому, суд не бере до уваги вимогу позивача про необхідність дотримання відповідачем ч. 2 ст. 28 Конституції України при розгляді його заяви.

Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п.29).

Згідно з п. 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Аналіз зазначених вище норм права та обставин справи, дає підстави зробити висновок, що засіб юридичного захисту порушеного права повинен бути ефективним та ґрунтуватися на конкретних підставах, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само, встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними доказами є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 ст. 77 КАС України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, з урахуванням того, що ухвалою суду від 12.10.2020 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору на підставі ст. 133 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом, не вирішується.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.

Судові витрати у справі не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24.11.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька