Ухвала суду № 93038197, 18.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/3530/19 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Журомській І.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мороз Л.С.,

представника відповідачів Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку клопотання представника Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Волинської області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №2086к від 23.12.2011 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області з 24.12.2011 або на рівноцінній посаді; 3) стягнути з прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.12.2011 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Ухвалою судді від 02.01.2020 позовну заяву було повернуто позивачу в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 ухвалу від 02.01.2020 скасовано та направлено матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 01.07.2020 провадження у справі було відкрито та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.09.2020 було замінено первісного відповідача Генеральну прокуратуру України на належного – Офіс Генерального прокурора (далі – відповідач 1).

Ухвалою від 18.11.2020 було замінено первісного відповідача прокуратуру Волинської області на належного – Волинську обласну прокуратуру (відповідач 2).

26.08.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду, що обґрунтовано наступним.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Аналогічні положення щодо строків звернення до суду в порядку адміністративного судочинства були передбачені статтею 99 КАС України в редакції станом на 10.12.2011, тобто на час виникнення спірних правовідносин.

З аналізу вказаних законодавчих норм вбачається, що у випадку коли особа вважає, що її права при звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними; не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Оспорюваним наказом Генерального прокурора України від 23.12.2011 № 2086к ОСОБА_1 ознайомився 29.12.2011, а звернувся до суду з позовом лише 02.12.2019, тобто з істотним пропуском встановленого законом строку для звернення до суду.

В якості обставин, які перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом у строки, встановлені законом, зазначено те, що на час видання Генеральним прокурором України оспорюваного наказу від 23.12.2011 № 2086к не було достатньо законних підстав стверджувати про порушення позивачем вимог Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури України, Дисциплінарного статуту прокуратури України та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури. Крім того, станом на 23.12.2011 (дату винесення наказу) обвинувальний вирок щодо позивача постановлений не був. Також позивач перебував під вартою. На нього постійно чинився тиск та залякування зі сторони державних органів.

В той же час, зазначені доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Отже, ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що він вчинив всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації його процесуальних прав з метою їх захисту, оскільки близько дев`яти років з часу винесення оскаржуваного наказу позивач не був позбавлений права на звернення до адміністративного суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник відповідачів клопотання підтримала з підстав у ньому викладених.

В судовому засіданні позивач та його представник проти задоволення клопотання заперечили та звернулись до суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Позивач звертає увагу суду, що за час тримання під вартою стан здоров`я значно погіршився, внаслідок чого на даний час він є інвалідом II групи та кожен рік у зв`язку із критичною необхідністю проводить тривалий час на стаціонарному лікуванні. Дані факти підтверджуються епікризами, довідками та виписками з амбулаторної карти хворого, що видані за його місцем стаціонарного лікування та довідкою МСЕК.

Також позивач зазначає, що подав скаргу до Європейського суду з прав людини відносно його незаконного затримання та тримання під вартою, що спричинило значну шкоду здоров`ю та завдало моральну шкоду йому та його близьким. На даний час справа перебуває на розгляді у Європейському суді з прав людини.

Крім того, він одружений та має від шлюбу двох дітей, які на час розгляду кримінальної справи за його обвинуваченням були неповнолітніми та перебували на його утриманні.

За весь час судового розгляду кримінального провадження, відносно нього та його рідних постійно здійснювався тиск та залякування з боку державних органів, що завдало шкоди не тільки його здоров`ю, але і здоров`ю дружини - ОСОБА_2 , яка також є інвалідом II групи.

Яскравим прикладом останнього є позбавлення його права на пенсійне забезпечення, що ввело сім`ю в складне фінансове становище. Таким чином, з метою запобігання настання негативних наслідків відносно членів сім`ї та задля їх особистої безпеки він не вчиняв жодних дій щодо оскарження тих чи інших незаконних рішень суб`єктів владних повноважень, оскільки його волевиявлення могло спричинити низку негативних наслідків, що безпосередньо стосувались здоров`я та безпеки його рідних та могли б завдати шкоди останнім.

На час подання позову виправдувальний вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року набрав законної сили 31 жовтня 2019 року та у зв`язку з цим усі ризики щодо завдання будь-якого виду шкоди йому та членам його сім`ї знизились.

Таким чином, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду, позивач просить взяти до уваги вищезазначені обставини та причини, які на його думку є поважними та об`єктивно унеможливлювали здійснення ним дій щодо скасування наказу про звільнення, оскільки його дії могли завдати значної шкоди безпеці та здоров`ю членам сім`ї.

Тому, ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску строків звернення до суду з позовною заявою та поновити їх.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, допустимості, належності та достатності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з огляду на таке.

Судом встановлено наступні обставини справи.

23.12.2011 Генеральним прокурором України видано наказ № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого на підставі статей 46-2, 48 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту України та пункту 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, прокурор Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнений із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433.

Як вбачається з наказу № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» підставою для його винесення стало те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області, діючи всупереч інтересам служби та з корисних мотивів, вимагав та отримав 14.12.2011 від зацікавленої особи хабаря у розмірі 5,5 тис. дол. США за неприйняття законного рішення по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за частиною третьою статті 152, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

14.12.2011 ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України за підозрою у вчиненні злочину. 16.12.2011 Печерський районний суд міста Києва продовжив строк затримання підозрюваного ОСОБА_1 до 22.12.2011, а 22.12.2011 той же суд обрав позивачу запобіжний захід - взяття під варту. 10.02.2012 строк тримання під вартою суд продовжив до 14.04.2012. Постановою Рівненського міського суду від 06.02.2013 запобіжний захід змінений з тримання під вартою на заставу.

Вироком Рівненського міського суду від 21.05.2019 у справі № 1715/6764/12 по обвинуваченню за частиною третьою статті 368 КК України ОСОБА_1 виправданий. За результатами апеляційного розгляду справи Рівненський апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив в силі відповідно до ухвали суду від 31.10.2019.

Також позивачем надано суду копії його листування з Європейським судом з прав людини, що підтверджує те, що ним 09.08.2012 подано скаргу відносно його незаконного затримання та тримання під вартою, що спричинило значну шкоду здоров`ю та завдало моральну шкоду йому та його близьким. На даний час справа перебуває на розгляді у Європейському суді з прав людини.

При визначені норми, якою слід керуватись при вирішенні питання дотримання позивачем строку на звернення до суду в даних правовідносинах суд виходить з наступного.

Застосування строку на звернення до суду перш за все нерозривно пов`язано з обставинами, що зумовлюють початок його перебігу та законодавством, яке повинно бути застосоване для його обрахунку з огляду, зокрема, на дію відповідного законодавства в часі.

Строк звернення до адміністративного суду є процесуальним строком, що встановлюється спеціальним процесуальним законом – Кодексом адміністративного судочинства України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Хоча розгляд справи відбувається після набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України» в редакції Закону від 03.10.2017, спірні правовідносини та обставини, що зумовлюють початок перебігу строку на звернення до суду та перебіг цього строку мали місце до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

Відтак, до спірних правовідносин належить до застосування строк звернення до адміністративного суду визначений положеннями статті 99 КАС України в редакції чинній до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до приписів частини третьої вказаної норми, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав в грудні 2011 року, а звернувся до суду з позовом лише 02.12.2019, тобто з істотним пропуском встановленого законом строку для звернення до суду.

Водночас при вирішенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду до застосування належить процесуальний закон чинний на момент вчинення відповідної процесуальної дії, відтак при вирішенні клопотання представника відповідача 1 суд керується вимогами КАС України в редакції від 03.10.2017.

Приписами частин третьої та четвертої статті 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду; якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд погоджується з представником відповідача 1 в тому, що поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними; не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

А відтак, суд не бере до уваги посилання позивача на тиск та залякування з боку державних органів як причину не звернення до суду, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження цих обставин.

Водночас, позивачем надано суду копії довідок до акту огляду медико-соціальною комісією про підтвердження позивачу другої групи інвалідності починаючи з 01.08.2013 і на дату винесення цього рішення.

Також позивачем надано суду копії більше п`ятдесяти епікризів хворого ОСОБА_1 , відповідно до яких, позивач перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному та неврологічному відділеннях у Комунальному закладі «Рівненська обласна клінічна лікарня» протягом 2013-2018 років, а також ряду інших документів виданих медичними установами на підтвердження незадовільного стану здоров`я позивача після його звільнення з органів прокуратури і подальшого перебування під слідством.

Хоча стаціонарне лікування не мало безперервного характеру, однак таке тривале лікування в медичних закладах свідчить про значні ускладнення здоров`я позивача, що в свою чергу не могло негативно не вплинути на можливості та здатність позивача на реалізацію свого права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Приписами статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вказане кореспондується з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція), якою закріплено право особи на справедливий суд, відповідно до яких, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, право на звернення до суду і подальший розгляд справи судом є одним з основоположних прав особи, яке гарантує державний захист прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

З цього приводу у Європейського суду з прав людини склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду або на оскарження судового рішення виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»).

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення Європейський суд з прав людини, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

При вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

У рішенні від 13.09.2006 та постанові від 30.09.2015 Верховний Суд України зазначив, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. Суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити про визнання поважності причини пропуску процесуальних строків.

Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

З огляду на наведене, суд вважає, що істотне погіршення стану здоров`я позивача після 2011 року (встановлення йому групи інвалідності) та тривале стаціонарне лікування позивача мало негативний вплив на його можливість реалізувати своє право на звернення до суду та істотно ускладнило таку реалізацію, а відтак, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Також судом враховано поведінку позивача, зокрема те, що ним вживались дії для захисту своїх прав, а саме звернення позивача до Європейського суду з прав людини з відповідною скаргою.

Крім того, судом враховано, що позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом через місяць після винесення 31.10.2019 Рівненським апеляційним судом ухвали про залишення без змін вироку Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019, яким ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано, що, на переконання позивача, має ключове значення для вирішення даної справи. Вказане, на думку суду, свідчить про намагання позивача діяти добросовісно навіть в ситуації, коли є очевидним істотне недотримання позивачем встановленого строку на звернення до суду.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги завдання адміністративного судочинства, яке полягає в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача 1 про залишення без розгляду адміністративного позову в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

З огляду на це, клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 122, 123, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду.

Задовольнити клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер