Рішення № 93037168, 19.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2020 справа № 914/2344/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ХАРВЕСТ АГРОХІМ УКРАЇНА”, м. Боярка, Київська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!”, м. Львів

про стягнення 167 309,30грн. заборгованості

Суддя Коссак С.М.

за участю секретаря Пукач М.В.

Представники:

від позивача: Багрій Олег Любомирович - адвокат ;

від відповідача: не з`явився.

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ХАРВЕСТ АГРОХІМ УКРАЇНА”, м. Боярка, Київська обл. до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!”, м. Львів про стягнення 167 309,30грн. заборгованості, з яких 70 731,04грн. – пені, 29 279,97грн. – 3% річних, 67 298,29грн. – інфляційні втрати, судовий збір в розмірі 2509,65грн. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 12 000,00грн.

Предметом позову є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!” заборгованості за договором поставки № 10/12/19 від 10.12.2019 року в розмірі 167 309,30 грн. за неналежне виконання в частині оплати, яка складається з таких сум:

- 70 731,04 грн пені,

- 29 279,97 грн 3% річних,

- 67 298,29 грн інфляційні втрати.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2509,65грн. судового збору та 12000,00грн. витрат за надання правової допомоги.

Підставою позову є обставини, з якими пов`язується неналежне виконання умов договору, який за своєю природою є договором поставки № 10/12/19 від 10.12.2019 року

Ухвалою суду від 15.09.2020 позов залишено без руху, позивачу встановлено строк для виправлення виявлених недоліків.

30.09.2020 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх.№28386/20 від 30.09.2020 року, відповідно до якої позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 05.11.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 05.11.2020 року судом долучено до матеріалів справи документи подані представником позивача щодо витрат на надання правової допомоги по справі та відкладено судове засідання на 19.11.2020 на 11:30 год.

В судове засідання 19.11.2020 позивач явку повноважного представника забезпечив, який в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просить позовні вимоги задоволити повністю.

В судове засідання 19.11.2020 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, відзив на позов не подано, своїм правом на подачу документів по справі не скористався, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції господарського суду Львівської області від 06.11.2020 року.

Ухвали суду надіслані відповідачу за адресою, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресою, яка вказана позивачем у позовній заяві, що підтверджується списками розсилки поштової кореспонденції Господарського суду Львівської області, які знаходяться в матеріалах справи та додактово направленням ухвал суду на електронну адресу відповідача.

Зважаючи на вказане, оскільки суд надсилав ухвали на юридичну адресу товариства, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, згідно з положеннями статті 242 Господарського процесуального кодексу, товариство належним чином повідомлене про розгляд справи.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення сторін про розглядуваний спір.

Зважаючи на зазначене, суд констатує, що відповідач належним чином був повідомлений про судовий процес.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справи за наявними матеріалами.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, позовні матеріали надіслано відповідачу, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи по суті, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України.

Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав.

Запровадження карантинних заходів не є безумовною підставою задля відкладення розгляду справи та задля безпідставного затягування судового процесу.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд).

Крім того, статтею 64 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції України наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Відповідно до листа від 16.03.2020 №9рс-186/20 Рада суддів України рекомендувала учасникам процесу: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду; рекомендує учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами; утримуватися від відвідування приміщення суду.

Так, ухвалою від 05.11.2020 розгляд справи відкладено з підстав зазначених в протокольній ухвалі.

Господарський суд Львівської області наголошує, що відповідачу надано можливість всі необхідні документи надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався.

Отже, відповідачу надано можливість подати до господарського суду всі можливі докази на обґрунтування обраної правової позиції, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався, відзиву на позовну заяву не подав.

З приводу неподання відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву не є абсолютним, подаючи відзив на позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо його подання.

Частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч.4 ст.161 ГПК України, подання заяв по суті, у тому числі відзиву на позовну заяву (відзиву), є правом учасників справи.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Відповідно до ч.8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з ч.1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії. Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом, згідно із матеріалами справи, ухвала про відкриття провадження винесена 05.10.2020, якою зобов`язано відповідача впродовж 15 календарних днів подати відзив та відповідач був попереджений, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку , чи з ініціативи суду.

Відповідач, у відповідності до ст.165 ГПК України, своїм процесуальним правом не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав.

Отже, явка відповідача (його представника) в судове засідання 19.11.2020 не визнавалася судом обов`язковою, а відтак не перешкоджає розгляду справи по суті, в матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення доказів.

Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, позовні матеріали надіслано відповідачу, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України. Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав. Зважаючи на вказане, суд вважає за необхідне ухвалити рішення у справі.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у порушення умов договору № 10/12/19 від 10.12.2019 року не здійснив своєчасно та повну оплату поставленого товару, внаслідок чого позивачем за неналежне виконання грошових зобов`язань здійснено нарахування відповідачеві 70 731,04 грн. пені, 29 279,97 грн. 3% річних та 67 298,29 грн. інфляційних втрат.

Також представником позивача заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 12 000,00грн. та додано до справи платіжне доручення №4799 від 02.11.2020 року.

Правова позиція відповідач.

Вимог ухвали суду не виконав, проти позову в установленому порядку не заперечив. Тому суд розглянув справу без участі представника відповідача та його відзиву на позов, за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи.

Предметом доказування є обставини з яким пов`язує факт укладення договору поставки, його неналежне виконання в частині оплати, застосування за прострочення виконання грошового зобов`язання (за неналежне виконання) нарахування пені, 3% річних, та інфляційних втрат у спосіб визначеним законодавством.

Між позивачем - ТзОВ “ХАРВЕСТ АГРОХІМ Україна” (за договором Постачальник) та відповідачем ТзОВ торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” (за договором Покупець) укладено 10 грудня 2019 року договір поставки №10/12/19 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого у порядку та на умовах визначених Договором, постачальник зобов`язався передавати у власність (поставляти), покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар, а саме, солод для пивоваріння, що вказаний у Додатках (Специфікаціях) до Договору.

На виконання умов Договору ТзОВ “ХАРВЕСТ АГРОХІМ УКРАЇНА” поставило за період з 02.01.2020 року по 27.01.2020 року солод для пивоваріння на загальну суму 5 482 068,00грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

№1 від 02.01.2020 року на суму 269505,00 грн.; № 2 від 02.01.2020 року на суму 257400,00 грн.; № 20 від 11.01.2020 року на суму 301484,00 грн.; № 21 від 13.01.2020 року на суму 276850,00 грн.; № 23 від 14.01.2020 року на суму 285551,00 грн.; № 24 від 15.01.2020 року на суму 267019,00 грн.; № 25 від 15.01.2020 року на суму 276737,00 грн.; № 27 від 16.01.2020 року на суму 273234,00 грн.; № 30 від 16.01.2020 року на суму 310750,00 грн.; № 32 від 16.01.2020 року на суму 265776,00 грн.; № 33 від 16.01.2020 року на суму 255832,00 грн.; № 34 від 17.01.2020 року на суму 276963,00 грн.; № 39 від 20.01.2020 року на суму 267358,00 грн.; № 40 від 20.01.2020 року на суму 283065,00 грн.; № 41 від 21.01.2020 року на суму 271878,00 грн.; № 42 від 21.01.2020 року на суму 275946,00 грн.; № 43 від 21.01.2020 року на суму 259900,00 грн.; № 44 від 21.01.2020 року на суму 259900,00 грн.; № 49 від 23.01.2020 року на суму 275720,00 грн.; №51 від 27.01.2020 року на суму 271200,00 грн.

Враховуючи положення п. 2.4. Договору, згідно, якого розрахунки за Договором здійснюються у розмірі повної вартості поставленого товару впродовж 60 (шістдесяти) календарних днів з дати отримання товару покупцем і підписання сторонами видаткових накладних, зобов`язання по оплаті у відповідача виникли в наступні дні:

№1 від 02.01.2020 року 03.03.2020 року.; № 2 від 02.01.2020 року 03.03.2020 року; № 20 від 11.01.2020 року 12.03.2020 року.; № 21 від 13.01.2020 року 14.03.2020 року; № 23 від 14.01.2020 року 15.03.2020 року; № 24 від 15.01.2020 року 16.03.2020 року; № 25 від 15.01.2020 року 16.03.2020 року; № 27 від 16.01.2020 року 17.03.2020 року; № 30 від 16.01.2020 року 17.03.2020 року; № 32 від 16.01.2020 року 17.03.2020 року; № 33 від 16.01.2020 року 17.03.2020 року; № 34 від 17.01.2020 року 18.03.2020 року; № 39 від 20.01.2020 року 21.03.2020; № 40 від 20.01.2020 року 21.03.2020 року; № 41 від 21.01.2020 року 22.03.2020 року; № 42 від 21.01.2020 року 22.03.2020 року; № 43 від 21.01.2020 року 22.03.2020 року; № 44 від 21.01.2020 року 22.03.2020 року; № 49 від 23.01.2020 року 24.03.2020 року; №51 від 27.01.2020 року 28.03.2020 року.

Відтак, відповідач за період з 16 квітня 2020 року по 22 червня 2020 року провів оплату частинами за поставлений у січні 2020 року товар на загальну суму 5 482 068грн.

Згідно положень п. 6.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати Товару Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі одинарної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Так, за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та договору, позивачем нараховано відповідачу до стягнення: 70 731,04 грн. пені, 29 279,97 грн. 3% річних та 67 298,29 грн. інфляційних втрат, які позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 167 309,30грн.

Норми права та висновки суду.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов`язання.

Згідно з ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень п. 6.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати Товару Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі одинарної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та договору, позивач просить стягнути з відповідача 70 731,04 грн. пені, 29 279,97 грн. 3% річних та 67 298,29 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України)

Відповідно до ч. 3 ст. 253 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, з врахуванням Розпорядження КМУ від 16.11.2016 № 850-р «Про перенесення робочих днів у 2017р.» та ст.73 «Святкові і неробочі дні» - Кодексу законів про працю України, в межах заявлених позовних вимог та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», прийшов до висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 70 731,04грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Cплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що судом при перевірці нарахування інфляційних втрат нарахованих позивачем, взято до уваги розмір боргу з урахуванням індексу інфляції виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за місяць у якому мала місце інфляція, при цьому до розрахунку включалися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці тобто мала місце дефляція.

Дана правова позиція викладена постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 67 298,29грн. – інфляційних нарахувань, зазначає, що такі здійснено не правильно, а тому слід стягнути 56 082,98грн. інфляційних втрат, в частині стягнення 11 215,31грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням Розпорядження КМУ від 16.11.2016 № 850-р «Про перенесення робочих днів у 2017р.» та ст.73 «Святкові і неробочі дні» - Кодексу законів про працю України, в межах заявлених позовних вимог, прийшов до висновку, що стягненню підлягає 3 % річних в сумі 29 279,97 грн.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів позовної заяви, а суд не виявив на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, стягненню підлягає: 70 731,04 грн. пені, 29 279,97 грн 3% річних та 56 082,98грн. інфляційних втрат.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2509,65 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2 341,40грн.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи: договір про надання правової допомоги №003/20 від 01.09.2020, розрахунок на оплату №003/20 від 1 вересня 2020 року, платіжне доручення №4799 від 02.11.2020 року про оплату правової допомоги за послуги за договором №003/20 від 01.09.2020 року на суму 12 000,00грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача станом на час розгляду справи заяви про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не поступало.

Відтак, як вбачається з обставин справи, позивачем до стягнення заявлено 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В підтвердження вимог ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України позивач надав детальний опис робіт (наданих послуг) та докази виконання їх адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.

Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу є співмірним із складністю справи, так як за своєю категорією вона не є складною, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося, справа здійснюється в спрощеному провадженні).

Правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц.

З урахуванням вищенаведеного, у зв`язку з частковим задоволенням позову та враховуючи п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 11 195,60 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які вважає документально обґрунтованими та співмірними із складністю справи та розраховані судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!” (79032, м. Львів, вул. Джорджа Вашингтона, 10; код ЄДРПОУ 31978272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ХАРВЕСТ АГРОХІМ УКРАЇНА” (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Матросова, 11; код ЄДРПОУ 37505710) 70 731,04 пені, 29 279,97грн. 3% річних, 56 082,98грн. інфляційних втрат, 2 341,40 грн. судового збору та 11 195,60грн. витрат за надання правової допомоги.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2020.

Суддя С.М. Коссак