Рішення № 93037062, 05.11.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/1041/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ”простягнення 6 793 088,73 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Семак О.М.; Потапова О.К.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ” про стягнення 6 793 088,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 247 834,04 грн. основного боргу, 1 927 306,56 грн. нарахованої пені, 677 064,81 грн. 3 % річних та 2 940 883,32 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1041/20 від 29.04.2020 позовну заяву Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишено без руху.

15.05.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 29.04.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1109/20; призначено підготовче засідання у справі на 18.06.2020 о 14:50.

12.06.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

18.06.2020 відповідачем подано до канцелярії суду клопотання про залучення до участі у справі Виконавчий комітет Обухівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

В судове засідання 18.06.2020 з`явились представник позивача та відповідача.

18.06.2020 в судовому засіданні судом повідомлено сторін, що подане клопотання відповідача про залучення третьої особи буде розглянуто у наступному судовому засіданні.

В судовому засіданні 18.06.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 15.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

02.07.2020 від позивача до канцелярії суду надійшли відповідь на відзив на позовну заяву та заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 526 352,30 грн., 3% річних у сумі 288 715,69 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 1 118 789,51 грн.

15.07.2020 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому повідомив суд, що заборгованість з основного боргу у відповідача відсутня, оскільки грошові кошти у розмірі 1 247 834,04 грн. були враховані позивачем в рахунок погашення основного боргу за договором № 1227/16-БО-117, що підтверджується актом взаємозвірки розрахунків.

15.07.2020 в судове засідання представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 15.07.2020 судом розглянуто та відхилено клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, з підстав його не обґрунтованості.

Також, в судовому засіданні судом досліджено та прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, з огляду на її відповідність нормам ГПК України, а також наявності у представника обсягу повноважень на відповідну процесуальну дію.

В судовому засіданні 15.07.2020, з огляду на неявку представника позивача, а також наявність спірних доказів у справі, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.08.2020. При цьому, визначаючи дату наступного судового засідання, судом враховано, що починаючи з 17.07.2020 по 25.08.2020 включно суддя Сокуренко Л.В. буде перебувати у щорічній відпустці.

23.07.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

21.08.2020 відповідачем подано до суду заперечення на клопотання позивача про долучення додаткових матеріалів.

В судовому засіданні 27.08.2020 представник позивача заявляє усне клопотання про виправлення уточненого розміру позовних вимог в частині врахування і суми основного боргу у розмірі 1 247 834,04 грн.

Також, в судовому засіданні 27.08.2020 судом розглянуто та відхилено клопотання відповідача про заперечення щодо долучення до матеріалів справи додаткових документів, а також, розглянуто та задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових документів, які подані раніше.

В судовому засіданні судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 24.09.2020.

11.09.2020 від позивача надійшла заява про уточнення заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 1 247 834,04 грн., пеню у розмірі 526 352,30 грн., 3% річних у сумі 288 715,69 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 1 118 789,51 грн.

24.09.2020 відповідачем подано до канцелярії суду заперечення щодо клопотання позивача про уточнення заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до якого останній стверджує, що заборгованість з основного боргу у відповідача відсутня, на доказ чого долучає до матеріалів справи копію акту звірки розрахунків.

24.09.2020 в судовому засіданні, судом вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 15.10.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

15.10.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу, у зв`язку із відсутністю в цій частині заборгованості та про розгляд справи без участі представника позивача.

В судове засідання 15.10.2020 з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд повідомив заявою від 15.10.2020 .

15.10.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 05.11.2020.

З метою повідомлення позивача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 19.10.2020.

04.11.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

05.11.2020 відповідачем подано до канцелярії суду докази на підтвердження здійсненої оплати в рахунок основної заборгованості, які судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

05.11.2020 в судове засідання з`явились представники відповідача. Представник позивача в судове засідання 05.11.2020 не з`явився.

В судовому засіданні 05.11.2020 судом, з урахуванням погашення відповідачем суми заборгованості в частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 1 247 834,04 грн., оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про закриття провадження у справі № 911/1041/20 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ” про стягнення основного боргу в сумі 1 247 834,04 грн.

З огляду на неявку в судове засідання представника позивача, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії” (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

Проте, судом враховані всі твердження позивача, викладені останнім у завах по суті справи.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 05.11.2020 надав усні пояснення по суті позову, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За ствердженнями відповідача, на підставі Закону України “Про теплопостачання”, а також, з урахуванням Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, що, по суті, усуває Приватне акціонерне товариство “ЕНЕРГІЯ” від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Отже, в діях Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ” відсутня вина в несвоєчасному проведенні розрахунків за отриманий природний газ. Вина є невід`ємним елементом будь-якого складу правопорушення. Відсутність вини є підставою, що виключає притягнення особи до відповідальності у вигляді стягнення заборгованості у судовому порядку.

Крім того, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1241/16-БО-17 була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, шляхом виділення субвенції на погашення різниці в тарифах за природний газ у сумі 7 805 096,08 грн., яка частково погасила заборгованість. З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2015 між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством “ЕНЕРГІЯ” (далі – споживач, відповідач) укладено договір № 1227/16-БО-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, сторонами підписано ряд додаткових угод, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктами 1.1- 1.4 зазначеного правочину (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторони узгодили, що постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі — газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).

Відповідно до п. 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 4), постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 2400,0 тис.куб.м. (два мільйони сто чотириста тисяч куб.м.). Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року (включно) газ обсягом до 20 тис. куб.м. (двадцять тисяч куб.м.).

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання - передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.1, з урахуванням додаткової угоди № 4, постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які находяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання - передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. п. 3.4 – 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику: - завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/про-транспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором ГРМ/ПГС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; - підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. п. 3.5-3.6 договору, з урахуванням додаткової угоди № 4, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику: - завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/про-транспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором ГРМ/ПГС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; - підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акту приймання-передачі газу, постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно на загальну суму 20 251 272,05 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2016 на суму 9 339 805,76 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 29.02.2016 на суму 6 590 031,12 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2016 на суму 4 240 910,80 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.04.2016 на суму 80 524,37 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 6.1 договору, в редакції додаткової угоди № 4, оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем виключної грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 20 251 272,05 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 12.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 4), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 1227/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 та додаткові угоди до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (за період з 01.01.2016 по 31.03.2016) та до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (за період з 01.04.2016 по 30.04.2016).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року відповідач повинен був розраховуватися до 14-го числа(включно) кожного місяця, наступного за місяцем поставки газу( за січень 2016 року - до 15.02.2016 включно, з урахуванням того, що 14.02.2016 – це був вихідний день; за лютий 2016 року – до 14.03.2016 включно та за березень 2016 року – до 14.04.2016 включно); а за період з 01.04.2016 по 30.04.2016, відповідач повинен був розрахуватися до 25.05.2016 включно.

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи. Заборгованість у розмірі 1 247 834,04 грн. відповідачем не сплачено.

При цьому, після відкриття провадження у справі, 25.05.2020 відповідачем, на підставі листа вих. № 494 від 25.05.2020, сплачено позивачу основний борг у сумі 1 247 834,04 грн., шляхом перенесення переплати з договору № 2493/18-БО-17 в рахунок погашення заборгованості за договором №1227/16-БО-17 (копія листа та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних долучені до матеріалів справи). У зв`язку із зазначеним, ухвалою суду від 05.11.2020 було закрито провадження у справі № 911/1041/20 в частині позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ” про стягнення основного боргу в сумі 1 247 834,04 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає, що, оскільки всі кошти, які надходять на спеціальний рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно, згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача, тому, на думку відповідача, у останнього була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, що виключає можливість застосовування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1227/16-БО-17 була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, шляхом отримання фінансової підтримки у вигляді виділення субвенції на погашення різниці в тарифах за природний газ у сумі 7 805 096,08 грн., яка частково погасила заборгованість. З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Одночасно, суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Так, частиною 6 ст. 11 Закону України “Про ринок природного газу” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 затверджений "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки” (далі - Порядок № 217 від 18.06.2014), яким визначено механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - спеціальні рахунки).

Дія цього Порядку №217 від 18.06.2014 не поширюється на розрахунки, що здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим, бюджетам, на надання, пільг, субсидій та компенсацій” та інших нормативно- /правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. Відповідно до п. З Порядку №217 від 18.06.2014 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, шо надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Згідно з п. 7 Порядку №217 від 18.06.2014, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

За змістом п. 8 Порядку №217 від 18.06.2014, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують іх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв`язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

Згідно з п. 9 Порядку №217 від 18.06.2014, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.

Відповідно до п. 10 Порядку №217 від 18.06.2014, теплопостачальні та теплогенеруючі організації, що не є ліцензіатами Комісії, подають до 25 грудня 2015 р. до Комісії за встановленими нею формами структуру тарифів на теплову енергію та/або надання послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, засвідчену органом, що їх затвердив. У разі зміни тарифів на теплову енергію та/або надання послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, теплопостачальні і теплогенеруючі організації, що не є ліцензіатами Комісії, у триденний строк з дати зміни тарифів подають до Комісії нову структуру тарифів, засвідчену органом, що їх затвердив. Для розрахунку нормативів перерахування коштів теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають щомісяця до 17 числа місяця, що передує розрахунковому, до Комісії за встановленими нею формами інформацію щодо укладених договорів з оператором газотранспортної системи про надання послуг з транспортування природного газу чи оператором газорозподільної системи про надання послуг з розподілу природного газу. Відповідальність за достовірність зазначеної у цьому пункті інформації покладається на керівника теплопостачальної і теплогенеруючої організації та орган, що засвідчив інформацію.

Відповідно до п. 12 Порядку №217 від 18.06.2014, Комісія на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.

На підставі п. 13 Порядку №217 від 18.06.2014, уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: до 10-Ї години - залишок коштів на початок операційного дня; до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.

Судом встановлено, що частину коштів з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику (позивачу) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки із призначенням платежу “Розподіл коштів за теплову енергію на вик. п. КМУ №217 від 18.06.2014”.

Одночасно, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Порядку №217 від 18 червня 2014, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.

Крім того, господарський суд зауважує, що хоча Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 217 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Верховного суду у справі № 904/1210/18 від 26.06.2020.

Одночасно, статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Судом встановлено, що 08.11.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Обухівської міської ради міської, ПАТ «Укргазвидобування», Приватним акціонерним товариством «Енергія» та ПАТ “НАК “Нафтогаз України” підписано договір № 117/332-в про організацію взаєморозрахунків.

Предметом даного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам (далі - субвенція), передбаченою статтею 31 Закону України “Про державний бюджет України на 2017 рік” (далі - Закон), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року № 332 (із змінами ).

Відповідно до п. 8 Договору № 117/332-в від 08.11.2017, відповідач перераховує на рахунок НАК “Нафтогаз України” 7 805 096,08 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ 2016 року згідно з договором від 15.12.2015 № 1227/16-БО-17.

Відповідно до п.17 Договору № 82/110 від 22.10.2018, сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають один до одної претензій стосовно предмета договору.

При дослідженні поданого позивачем розрахунку (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), господарський суд встановив, що при здійсненні позивачем нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, останнім враховано наявність укладеного між сторонами договору, і, відповідно, позивачем не здійснено нарахування на суму заборгованості, яка включає 7 805 096,08 грн.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Відповідно до п.17 Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою КМУ №758 від 01.10.2015р., яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, обов`язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 цього Положення (обов`язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії), покладається на НАК "Нафтогаз України" на період до 1 квітня 2017р., в тому числі, за такої умови: надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що у разі наявності графіку погашення заборгованості (на неукладеність якого посилається відповідач), не змінює умови та порядок розрахунку за договором, констатуючи, що аналогічний припис міститься і у постанові КМУ №867 від 19.10.2018р. "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", яка є чинною на теперішній час.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові ВС КГСУ від 26.02.2020 по справі №905/755/19.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до підпункту 8.2 договору, у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п. 8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 526 352,30 грн.

Здійснивши перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійснених поставок природного газу, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та дат прострочення, встановлених судом, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 526 352,30 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 288 715,69 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 118 789,51 грн.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків погодженого сторонами, а також, встановлених судом дат прострочення по сплаті грошового зобов`язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю, а інфляційні втрати, суд задовольняє частково у сумі 1 056 506,57 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 28 073,57 грн.

Крім того, відповідно до п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду: в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи зменшення позивачем позовних вимог, а також закриття провадження у справі в частині суми основного боргу та наявність клопотання позивача про повернення йому сплченого судового збору, суд повертає позивачу сплачений судовий збір у розмірі 54 170,93 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ЕНЕРГІЯ” (місцезнаходження: 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 1; код ЄДРПОУ 13699556) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 526 352,30 грн. пені, 288 715,69 грн. 3 % річних, 1 056 503,57 грн. інфляційних втрат та 28 073,57 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) з державного бюджету України судовий збір у розмірі 54 170 грн. 93 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 0000003976 від 16.04.2020.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко