Рішення № 93036799, 23.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 910/13793/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13793/20

За позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Фізичної особи - підприємця Синюченко Артема Михайловича

про стягнення 53478,09 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Служба зовнішньої розвідки України (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Синюченко Артема Михайловича (далі - відповідач) про стягнення 53478,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором на закупівлю товарів №381/19 від 25.06.2019 відповідач не поставив обумовлений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 51518,16 грн та штраф у розмірі 1959,93 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13793/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02002, місто Київ, вул. Луначарського, буд. 1 В, кв. 39.

Однак, конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про повідомлення про час, дату та місце розгляду справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

При цьому, враховуючи повернення поштового відправлення та дотримуючись завдань та основних засад господарського судочинства на веб-сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада в рубриці «Повідомлення учасникам справи» було розміщено публікацію про розгляд справи №910/13793/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.09.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та на веб-сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2019 між Службою зовнішньої розвідки України (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Синюченко Артемом Михайловичем (далі - постачальник) укладено договір на закупівлю товарів №381/19 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити мегаомметр та осцилографи (далі-товар), а замовник забов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.3 договору ціна, найменування (асортимент), кількість товару обумовлюються у додатку №1 «Специфікація», який додається до даного договору і є його невід`ємною частиною.

В пункті 1.5 договору визначено, що постачальник підтверджує, що він є власником Товару, який поставляється за даним договором, що товар не знаходиться в заставі, в спорі, під арештом, необтяжений правами третіх оcіб.

Ціна товару встановлена в національній валюті України. Ціна, зазначена у додатку №1 до договору, включає податки, збори та інші обов`язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України, а також витрати на доставку у визначене замовником місце (п. 3.1, 3.2 договору).

Сума договору складає 27 999,00 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять грн. 00 коп.), ПДВ не нараховується згідно чинного законодавства, (KЕКВ 2210- 3999,00 грн., КЕКВ 3110-24 000,00 грн.) (п.3.3 договору).

Сума договору, зазначена у п.3.3, не є остаточною і може коригуватися в сторону зменшення в залежності від кількості Товару, заявленого та отриманого Замовником (п 3.4 договору)

Розрахунок за Товар здійснюється Замовником лише за фактично отриманий Товар на підставі пред`явлених Постачальником рахунку на оплату та видаткової накладної на протязі 30 банківських днів (п.4.2 договору).

Згідно п.4.3 договору у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений Товар здійснюється не пізніше 30 (тридцяти) банківських днів з моменту отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі.

За умови змін власних потреб, Замовник залишає за собою право зменшення загальної суми договору (п.4.4 договору).

Поставка ж товару здійснюється до 31.07.2019 року (п. 5.1 договору).

Датою поставки є дата отримання замовником товару від постачальника згідно видаткової накладної, підписаної сторонами (п. 5.6 договору).

В Додатку №1 «Специфікація» до договору сторонами погоджено найменування товару, кількість одиниць, а також ціну за одиницю (без ПДВ) та загальну вартість, а саме цифровий осцилограф та цифровий мегаомметр на загальну суму 27999,00 грн, а в додатку №2 «Технічні умови» до договору погоджено технічні і якісні характеристики товару.

За порушення строку поставки Товару Замовнику, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 1 (одного) % від ціни Договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної ціни Договору (п.7.2 договору).

Згідно п. 10.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє щодо бюджетних зобов`язань до 31.12.2019, а стосовно інших зобов`язань взятих сторонами за даним договором - до повного їх виконання.

15.08.2020, у зв`язку з порушенням строку поставки погодженого товару, позивач звернувся з претензією №5/3/754/ПБ від 12.06.2020 до відповідача, в якій просив сплатити пеню у розмірі 51 518,16 грн та штраф у розмірі 1959,93 грн.

Втім, відповідач відповіді на претензію не надав, поставку товару не здійснив та штрафні санкції не сплатив у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 5.1 договору встановлено, що поставка товару має бути здійснена до 31.07.2019.

Отже, уклавши з позивачем договір на закупівлю товарів, відповідач взяв на себе зобов`язання з поставки, узгодженого сторонами товару, до 31.07.2019.

При цьому, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач, у визначений договором №381/19 від 25.06.2019 строк узгоджений товар відповідачем поставлений не був, що є порушенням взятих на себе відповідачем зобов`язань. Доказів зворотного суду під час розгляду справи надано не було, як і не надано доказів щодо продовження термінів виконання зобов`язання постачальником.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.2 договору сторони встановили, що за порушення строку поставки товару замовнику, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 1 (одного) % від ціни договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної ціни договору.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення поставки належного товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.2 договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 1 (одного) % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення в сумі 51518,16 грн та штраф у розмірі 7% вартості товару за прострочення понад 30 днів, що складає 1959,93 грн.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.2 договору не суперечать нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення поставки товару, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, розрахунок яких є обґрунтованим, вірним та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавству.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити штрафні санкції за порушення взятих на себе зобов`язань.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної поставки товару підтверджений матеріалами справи і не спростований ним під час розгляду справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно наданого позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, останній зазначив такі витрати: судовий збір - 2102,00 грн. та витрати, пов`язані з розглядом справи в сумі 138,00 грн, які складаються з послуг пошти (з яких: 23,00 грн відправлення позовної заяви з додатками відповідачу; 23,00 грн відправлення позовної заяви з додатками на адресу суду; 23,00 грн орієнтовна вартість відправлення клопотання на адресу суду; 23,00 грн орієнтовна вартість відправлення клопотання на адресу відповідача; 23,00 грн орієнтовна вартість відправлення відповіді на відзив на адресу суду, 23,00 грн орієнтовна вартість відправлення відповіді на відзив на адресу відповідача).

Відповідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем згідно платіжного доручення №3721 від 29.07.2020 судовий збір у розмірі 2102,00 грн. повністю покладається на відповідача.

Щодо підстав для покладення на відповідача інших витрат, вказаних позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд відзначає таке.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Стосовно витрат позивача на послуги пошти у сумі 138,00 грн., то наявними в матеріалах справи доказами підтверджується здійснення позивачем, пов`язаних з розглядом даної справи, витрат на пересилання поштової кореспонденції відповідачу та суду лише на суму 46,00 грн.

Відтак, враховуючи приписи частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, здійснені позивачем та підтверджені матеріалами справи витрати на пересилання поштової кореспонденції в сумі 46,00 грн. покладаються на відповідача.

Отже, на відповідача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судові витрати в загальній сумі 2148,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України до Фізичної особи-підприємця Синюченко Артема Михайловича про стягнення 53478,09 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Синюченко Артема Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1; ідентифікаційний код 33240845) пеню у розмірі 51518 (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот вісімнадцять) грн 16 коп., штраф у розмірі 1959 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 93 коп. та судові витрати у розмірі 2148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.11.2020.

Суддя Т.В. Васильченко