Рішення № 93036708, 17.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.11.2020Справа № 910/5950/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Київської міської ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ"

2) Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"

3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни

4) Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Соколянський Дмитро Вікторович

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,2 - Державний реєстратор Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцький Є.Ю.

третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1,2, 4 - Міністерство юстиції України

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації

Представники сторін:

від позивача: Друцька О.Г.

від відповідача-1: Гаращенко І.В.

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: не з`явився

від третьої особи-1: Литвин О.Г.

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ", 2) Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК", 3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни, у якому просить суд:

визнати недійсним договір іпотеки від 18.02.2011 №3-ю/11/07, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691;

скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцького Є.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №6388859 від 03.10.2013, записи про іпотеку №2937078 від 18.02.2011, про обтяження у вигляді заборони на нерухоме мано №2935207 від 18.02.2011, що виникли на підставі договору іпотеки від 18.02.2011 №3-ю/11/07, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір іпотеки від 18.02.2011 №3-ю/11/07 укладений з порушенням ч.1 ст.5 ЗУ "Про іпотеку", ст.317, 328 Цивільного кодексу України, що згідно із ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору іпотеки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.06.2020, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА".

25.05.2020 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли відзив на позов, клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про застосування строку позовної давності.

02.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 02.06.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 16.06.2020.

02.06.2020 через канцелярію суду від відповідача-3 супровідним листом вих. №16/01-16 від 28.05.2020 надійшли документи по справі. Також у своєму листі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм О.В. зазначає, що проти позову заперечує та просить суд здійснювати розгляд справи без її участі.

16.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про застосування строку позовної давності та відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 16.06.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 02.07.2020.

30.06.2020 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив та на заперечення позивача проти клопотання про закриття провадження у справі та застосування строку позовної давності.

01.07.2020 через канцелярію суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення щодо спору, у яких третя особа-1 позовні вимоги підтримала.

У підготовчому засіданні представник позивача надав суду клопотання про залучення у справі співвідповідача, а саме державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцького Є.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 продовжено підготовче провадження у справі №910/5950/20 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі №910/5950/20 на 16.07.2020, залучено до участі у справі №910/5950/20 відповідача 4 - Державного реєстратора Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцького Є.Ю.

13.07.2020 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання по залишення позову без розгляду.

16.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення та заява про зміну предмету позову, у якій позивач змінює позовні вимоги та викладає їх у наступній редакції:

- визнати недійсним договір іпотеки від 18.02.2011 №З-ю/11/007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691;

- скасувати державну реєстрацію іпотеки, оформлену записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та скасувати державну реєстрацію обтяження, оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011.

У судовому засіданні 16.07.2020 присутній представник відповідача-1 надав пояснення щодо клопотання про залишення без розгляду позову Київської міської ради. Також у своєму клопотанні відповідач-1 просив суд залишити без розгляду раніше подане клопотання про закриття провадження у справі №910/5950/20.

Протокольною ухвалою від 16.07.2020 суд задовольнив клопотання відповідача-1 про залишення без розгляду клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 16.07.2020, розглянувши клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду, суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, з наступних підстав.

Клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви Київської міської ради без розгляду заяву мотивоване відсутністю доказів того, що представник позивача Друцька О.Г. має статус адвоката відповідно до вимог Перехідних положень Конституції України та статті 58 Господарського процесуального кодексу України, а також відсутністю доказів наявності у представника позивача повноважень діяти від імені Київської міської ради в порядку самопредставництва. За таких обставин відповідач-1 стверджує, що позовна заява Київської міської ради має бути залишена без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 ГПК України.

У відповідності до пп.11 п.16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону № 1401) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Питання самопредставництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання врегульовані Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до даних змін, зокрема, частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно із частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи.

В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.

Для підтвердження повноважень самопредставництва юридична особа має надати статут, положення чи трудовий договір (контракт), у яких чітко визначене право цієї особи діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження. Відповідна позиція висловлена у пункті 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №9901/39/20.

Позовна заява від імені Київської міської ради підписана Друцькою Олександрою Геннадіївною - головного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На підтвердження повноважень Друцької О.В. до позовної заяви додані копії: розпорядження Київського міського голови №225 від 17.11.2011 про затвердження Порядку роботи з позовними заявами, рішеннями суду у справах, стороною у яких є Київська міська рада, Київський міський голова та заступник міського голови - секретар Київради; положення про Департамент комунальної власності міста Києва; положення про юридичне управління Департаменту, посадової інструкції; наказу про призначення Друцької О.Г. на посаду.

Дослідивши зміст поданих документів, судом встановлено, що:

- Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді (п.1 Положення про Департамент);

- основними завданнями Департаменту є: забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, відчуження майна комунальної власності територіальної громади міста Києва та акцій (часток, паїв), що належить територіальній громаді міста Києва в статутних капіталах господарських товариств (далі - Майнові права); здійснення захисту майнових прав територіальної громади міста Києва в межах своєї компетенції (пп.1,6 п.4 Положення про Департамент);

- Департамент для здійснення повноважень та виконання завдань, що визначені, має право представляти інтереси територіальної громади м. Києва в судових органах(п.6.6. Положення про Департамент);

- основним завданням управління є захист речових прав територіальної громади міста Києва; юридичне управління бере участь у судових справах від імені Департаменту та за дорученням від імені виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п.2.1., п.3.1.12 Положення про юридичне управління).

Оцінивши зміст документів, які були додані до позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що вони є достатніми для підтвердження повноважень головного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Друцької О.Г. на здійснення само представництва Київської міської ради у суді під час розгляду цієї справи відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що оскільки в даному випадку порушені майнові права територіальної громади міста Києва щодо володіння та користування майном, що належить територіальній громаді міста Києва, Департамент, як структурний підрозділ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) має право звернутися до суду з позовною заявою для захисту порушених прав територіальної громади міста Києва.

Щодо доводів відповідача-1 про відсутність доказів погодження проєкту позовної заяви з Управлінням правового забезпечення діяльності Київської міської ради, то суд зазначає наступне.

Згідно із матеріалів справи, Департамент комунальної власності м. Києва звернувся Київської міської ради листом № 062/01/10-2437 від 01.04.2020 з проханням розглянути можливість сплати судового збору за подачу до Господарського суду міста Києва позовної заяви про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення та записів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень.

У подальшому Департамент листом № 062/01/10-2523 від 06.04.2020 направив Управлінню правового забезпечення діяльності Київської міської ради проєкт зазначеної позовної заяви для надання правової оцінки та Погодження.

Листом № 08/230-604 від 08.04.2020 Департамент направив платіжне доручення про сплату судового збору за подання позовної заяви Київської міської ради для Подальшого звернення до суду.

Департамент листом № 062/01/10-4596 від 14.07.2020 звернувся до Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради з проханням надати інформацію щодо погодження зазначеного проєкту позовної заяви у відповідності до Порядку роботи з позовними заявами, рішеннями суду у справах, стороною в яких є Київська міська рада, Київський міський голова та заступник міського голови - секретар Київради, затвердженого розпорядженням Київського міського голови №225 від 17.11.2011.

У свою чергу Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради листом №08/230-1065 від 14.07.2020 повідомило Департамент, що оскільки підготовлений проєкт позовної заяви відповідав вимогам чинного законодавства, підстав для відмови в його погодженні не було та Управлінням правового забезпечення діяльності Київської міської ради було підготовлено клопотання про сплату судового збору за подання зазначеної позовної заяви.

З урахуванням наведеного вище, Департаментом як структурним підрозділом Київської міської ради було дотримано процедуру погодження проєкту позовної заяви, у зв`язку із чим суд відхиляє відповідні заперечення відповідача-1.

Враховуючи вищезазначене підстави для залишення без розгляду позовної заяви Київської міської ради згідно із п.1 ч.1 ст.226 ГПК України у суду відсутні.

Також у судовому засіданні 16.07.2020 суд розглянув заяву позивача про зміну предмету позову.

Так, у відповідності до ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову, судом встановлено, що вказана заява відповідає приписам ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Судом прийнято заяву позивача про зміну предмету позову та подальший розгляд справи буде здійснюватися у редакції вказаної заяви.

Протокольною ухвалою від 16.07.2020 суд відклав підготовче судове засідання на 28.07.2020.

23.07.2020 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли пояснення на заяву позивача про зміну предмету позову.

27.07.2020 через канцелярію суду від відповідача-3 надійшли пояснення, у яких приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм О.В. проти позову заперечує та просить суд здійснювати розгляд справи без її участі.

27.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 замінено первісного відповідача-4 - Державного реєстратора Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцького Є.Ю. по справі №910/5950/20 належним відповідачем-4 - Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Соколянського Дмитра Вікторовича, залучено до участі у справі третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,2 - Державного реєстратора Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцького Є.Ю. підготовче засідання у справі відкладено на 08.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 задоволено заяву Міністерства юстиції України про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1,2, 4 - Міністерство юстиції України, відкладено підготовче засідання у справі №910/5950/20 на 01.10.2020.

23.09.2020 через канцелярію суду від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення по справі,у яких Міністерство юстиції України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 виправлено описку, допущену в ухвалах Господарського суду міста Києва від 28.07.2020, від 08.09.2020 у справі №910/5950/20 щодо відповідач-4 - Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві Соколянського Дмитра Вікторовича.

Протокольною ухвалою від 01.10.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.11.2020.

У судовому засіданні 03.11.2020 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступне слово представника позивача.

Представник відповідача-1 надав суду додаткові письмові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою від 03.11.2020 суд відклав розгляд справи по суті на 17.11.2020.

У судове засідання 17.11.2020 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи-1. Представники відповідачів-2,3,4 та третіх осіб-2,3 не з`явилися. Про розгляд справи відповідачі-2,3,4 та треті особи-2,3 повідомлені ухвалою суду від 03.11.2020.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник третьої особи-1 заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме адвокатського запиту до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо іпотечного договору.

Відповідно до ч.3 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Однак доказів неможливості подання до відповідного запиту у строки встановлені ч.3 ст.80 ГПК України представник третьої особи-1 не надав.

Оскільки третьою особою-1 пропущено строк на подання доказів, враховуючи, що суд перейшов до розгляду спору по суті, клопотання третьої особи-1 про долучення нових доказів, на підставі ч.2 ст.118, ч.2 ст.207 ГПК України, суд залишив без розгляду.

У судовому засіданні 17.11.2020 суд продовжив розгляд справи по суті. Судом заслухано вступні слова відповідача-1, третьої особи-1, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано заключні слова представників учасників справи на стадії судових дебатів.

У судовому засіданні 17.11.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, третьої особи-1, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі №5011-66/5051-2012, залишеним без змін постановою до Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013, задоволено повністю позов першого заступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-інвестиційна група", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" про визнання недійсним договору та зобов`язання передати у комунальну власність територіальної громади м.Києва нерухоме майно.

Вказаним рішенням суду визнано недійсним, укладений 25.11.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Київхімволокно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-інвестиційна група", договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. м; 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, що продано за 1 702 000 грн; та

- зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, вартістю 1 800 000 грн.

15.08.2013 на виконання рішення суду у справі №5011-66/5051-2012 за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради зареєстровано право комунальної власності на нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві (номер запису про право власності 2937020).

28.01.2020 на підставі наказу Департаменту комунальної власності Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держав адміністрації) від 08.07.2019 №346 із змінами внесеними наказом Департаменту комунальної власності м. Києві від 19.08.2019 №376 зареєстровано право господарського відання на зазначені нежилі будівлі за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА" (номер запису про інше речове право 35303800).

Позивач зазначає, що у подальшому, під час подання клопотання КП "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА" про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було встановлено, що на зазначені нежилі будівлі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження 10853642 від 18.02.2011) за договором іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК".

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що на момент укладання договору іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011 ТОВ "ДАЛАНІТ" не було власником нежилих будівель загальною площею 7522,2 кв.м, що розташовані на 23 км Бориспільського шосе в місті Києві та не мало підстав для розпорядження вказаним майном. За таких обставин позивач вважає, що договір іпотеки укладений з порушенням ч.1 ст.5 ЗУ "Про іпотеку", ст.317, 328 Цивільного кодексу України, що згідно із ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору іпотеки.

У зв`язку із визнанням недійсним договору іпотеки державна реєстрація іпотеки, оформлена записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та державна реєстрація обтяження, оформлена записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011 підлягають скасуванню.

Відповідач-1 проти позову заперечив посилаючись на наступні обставини:

обставини встановлені у рішенні Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 у справі №5011-66/5051-2012, на думку відповідача-1 не можуть вважатися преюдиційними по відношенню до даної оскільки предмет дослідження у вказаних справах відрізняється. Окрім того, відповідач-1 зазначає, що якщо у справі беруть нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається;

порушення прав Київської міської ради внаслідок укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" договору іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011 відсутнє;

заявлені позивачем вимоги не відповідають ефективному способу захисту права та інтересу позивача;

іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою;

договір іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011 укладено між ТОВ "ДАЛАНІТ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК" відповідно до норм законодавства, не порушуючи при цьому прав третіх осіб, а тому записи про іпотеку № 2937078 від 18.02.2011 та про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно №2935207 від 18.02.2011 внесені відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому відсутні правові підстави для скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Також відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений 18.02.2011, у той час як позивач звернувся до суду із позовом у квітні 2020 року.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на моменту укладання Іпотечного договору) передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Як встановлено судом, 18.02.2011 між Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" як іпотекодавцем укладений договір іпотеки № З-Ю/11/007, у відповідності до умов якого іпотекодавець для забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором №К-Ю/11/003 від 18.02.2011 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23 км.

Згідно із матеріалами справи, передане в іпотеку нерухоме майно є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська інвестиційно-будівельна група", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 24.12.2010 за №3486.

У свою чергу, нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23 км належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Київська інвестиційно-будівельна група" на праві власності на підставі договору від 25.11.2010, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Київхімволокно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська інвестиційно-будівельна група".

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі №5011-66/5051-2012, залишеним без змін постановою до Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013, визнано недійсним, укладений 25.11.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Київхімволокно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-інвестиційна група", договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. м; 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, що продано за 1 702 000 грн.

Також вказаним рішенням суду зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, вартістю 1 800 000 грн.

Судом в межах справи №5011-66/5051-2012 було встановлено, що у Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" були відсутні підстави розпоряджатися нерухомим майном - нежилими будівлями (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23 км, зокрема, укладати договір купівлі-продажу від 25.11.2010; внаслідок неправомірних дій Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" було порушено право територіальної громади міста Києва в особі уповноважених органів на володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності.

За результатами розгляду справи №5011-66/5051-2012 судом було встановлено, що договір купівлі-продажу від 25.11.2010 був укладений з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки ВАТ "Київхімволокно", як продавець за договором, не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для його укладання. Вказане порушення за висновками суду є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В процесі судового розгляду було встановлено, що укладання договорів купівлі-продажу від 25.10.2010 та від 24.12.2010, за якими було відчужене спірне нерухоме майно, відбувалось поза волею та без участі власника, тобто територіальної громади міста Києва в особі органів, уповноважених управляти об`єктами комунальної власності.

Згідно з положеннями ст. 346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладання договору купівлі-продажу від 24.12.2010) право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток історії та культури; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Суд зазначив, вищевказана правова норма не передбачає припинення права власності у разі, якщо після підписання недійсного договору майно вибуло із володіння власника та в подальшому було відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника. Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010 був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи норми ст. 388 Цивільного кодексу України щодо можливості витребування майна від добросовісного набувача, за результатами розгляду справи №5011-66/5051-2012 суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовної вимоги про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва нерухоме майно, розташоване у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км.

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тобто, саме обставини, встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребуть.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

На момент розгляду справи № 910/5950/20 набрало законної сили судове рішення у справі №5011-66/5051-2012, а отже вже встановлені судом обставини щодо недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010, вибуття спірного нерухомого майна поза волею та без участі власника та витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" нерухомого майна, розташованого у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км, мають преюдиціальне значення та відповідно до ст.75 ГПК України не потребують доказуванню в межах справи № 910/5950/20.

При цьому судом враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" приймало участь у справі №5011-66/5051-2012, в якій були встановлені обставини щодо вибуття спірного нерухомого майна поза волею та без участі власника, а саме територіальної громади міста Києва в особі органів, уповноважених управляти об`єктами комунальної власності та витребування такого майна від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ", а тому посилання відповідача-1 на правову позицію Верховного Суду викладеною у постанові від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

Наведеними вище висновками суду щодо преюдиційного характеру рішення суду у справі №5011-66/5051-2012 спростовуються доводи відповідача-1, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі №5011-66/5051-2012 не має преюдиційного значення у цій справі.

Суд зазначає, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідна правова позиція щодо способу захисту прав власника майна викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.

Таким чином, відповідно до вимог статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

З урахуванням вище наведеного та з огляду на встановлені в судовому рішенні у справі №5011-66/5051-2012 обставини, що мають преюдиційне значення у цій справі, право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нерухоме майно - нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23 км презюмується і не припинялося із втратою цього майна.

Відповідно до ч. 1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України закріплено, що права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать виключно власнику, а згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Предметом іпотеки, згідно з приписами ч.1 ст.5 Закону України "Про іпотеку" може бути один або декілька об`єктів нерухомого майна, зокрема, за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Враховуючи те, що власником нежилих будівель (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, то саме позивач є особою, якій відповідно до статті 317 ЦК України належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (від імені територіальної громади міста Києва), а отже, і вчинення правочинів щодо його відчуження.

Отже, відповідач-1 не мав повноважень на вчинення правочину забезпечення виконання зобов`язань нерухомим майном, належним територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, за обставин вибуття такого майна поза волею власника.

За наведених обставин, спірне нерухоме майно не належало на праві власності іпотекодавцю, що суперечить ст.5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої саме власнику належить право на передачу належного йому майна в іпотеку.

З огляду на викладене, враховуючи визнання недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010, згідно із яким нерухоме майно вибуло із володіння дійсного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, враховуючи витребування відповідного нерухомого майна від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ", суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" не набуло права власності на нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільське шосе, 23, а отже, не могло вчиняти щодо нього жодних дій, в тому числі й передавати його у іпотеку за договором іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011, оскільки власником такого майна була територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Врахуючи вище встановлені судом обставити, договір іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011 укладений між ТОВ "ДАЛАНІТ" та ПАТ "АВАНТ-БАНК" з порушенням ч.1 ст.5 ЗУ "Про іпотеку", ст.317, 328 Цивільного кодексу України, що згідно із ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору іпотеки.

Підсумовуючи наведене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2011 №З-Ю/11/007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691.

При цьому суд визнає помилковими посилання відповідача-1 на приписи ст.23 Закону України "Про іпотеку", оскільки у спірних правовідносинах відсутня обов`язкова умова, з якою законодавство пов`язує перехід прав та обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором, а саме перехід права власності на спірне нерухоме майно від іпотекодавця до нового власника, оскільки територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради не є новим набувачем прав та обов`язків іпотекодавця в розумінні ст.23 Закону України "Про іпотеку", а є попереднім власником спірного нерухомого майна і перехід до нього права власності на предмет іпотеки відбувся не від іпотекодавця (ТОВ "ДАЛАНІТ") за іпотечним договором.

В силу положень ч.1 ст.4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підстави припинення іпотеки наведено в ст.17 Закону України "Про іпотеку", серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 цього Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За визначенням, наведеним у п.9 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", реєстраційною дією є державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (ч.1 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, зокрема, іпотека.

Згідно із відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки № З-Ю/11/007 від 18.02.2011, до державного реєстру внесені запис про іпотеку №2937078 від 18.02.2011 та запис про обтяження №2937205 від 18.02.2011.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Водночас надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважає на його ефективність у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

При цьому кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Перебування нерухомого майна в іпотеці за договором іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011, переданого неналежним іпотекодавцем та наявність записів про обтяження за таким договором порушує та обмежує право на вільне володіння майном дійсного законного власника нерухомого майна - територіальної громади міста Києва.

З огляду на те, що порушене право позивача підлягає захисту, оскільки ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, враховуючи, що вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації обтяження є похідними від вимоги про визнання недійсним договору іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації іпотеки, оформленої записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та скасування державної реєстрації обтяження, оформленої записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011.

Суд зазначає, що за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 статті 16 ЦК України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У контексті вище наведеного, суд зазначає, що наявність нескасованих записів про іпотеку та про обтяження, за умови визнання недійним у судовому порядку договору іпотеки від 18.02.2011, іпотекодавцем за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ", порушує права дійсного власника нерухомого майна, саме територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, зокрема, права на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2011 №З-Ю/11/007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691, скасування державної реєстрації іпотеки, оформленої записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та скасування державної реєстрації обтяження, оформленої записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011.

У той же час щодо відповідача-2 - Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК", суд зазначає наступне.

Частина 2 ст.104 Цивільного кодексу України встановлює, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Публічне акціонерне товариство "АВАНТ-БАНК" (ідентифікаційний код 36406512) припинено 03.08.2020 (номер запису про припинення 1073111035017065).

Разом з тим, судом також враховано, що у зазначеному реєстрі будь-які відомості про наявність правонаступників цього суб`єкта відсутні.

Відповідно до частини 5 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За приписами п.6 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За вказаних обставин, враховуючи встановлений судом факт припинення юридичної особи відповідача, а також відсутність у нього правонаступників, провадження у справі №910/5950/20 в частині вимог до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" підлягає закриттю на підставі п.6 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений 18.02.2011, у той час як позивач звернувся до суду із позовом у квітні 2020 року.

Позивачем у свою чергу зазначено, що Київською міською радою строк позовної давності на захист свого порушеного права не пропущено.

Так, позивач зазначає, що 15.08.2013 на виконання рішення суду у справі №5011-66/5051-2012 за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради було зареєстровано право комунальної власності на нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві (номер запису про право власності 2937020).

У подальшому, 28.01.2020 на підставі наказу Департаменту комунальної власності Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держав адміністрації) від 08.07.2019 №346 із змінами внесеними наказом Департаменту комунальної власності м. Києві від 19.08.2019 №376 зареєстровано право господарського відання на зазначені нежилі будівлі за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА" (номер запису про інше речове право 35303800).

Позивач вказує, що під час подання клопотання КП "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА" про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було встановлено, що на зазначені нежилі будівлі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження 10853642 від 18.02.2011) за договором іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" (реєстраційний номер іпотеки 10853671 від 18.02.2011).

Листом вих. № 110-152 від 27.03.2020 КП "МУНІЦИПАЛЬНА ОХОРОНА" повідомило Департамент комунальної власності м. Києва про наявність зазначених обтяжень на підставі договору іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011.

У свою чергу Департамент комунальної власності м. Києва звернувся до Київської міської ради листом № 062/01/10-2437 від 01.04.2020 з проханням розглянути можливість сплати судового збору за подачу до Господарського суду міста Києва позовної заяви про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення та записів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень.

Більш того, позивач зазначає, що згідно із довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності за Київської міською радою на зазначене майно зареєстровано 15.08.2013, в той час як запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 2937205 перенесений з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (який діяв до 01.01.2013) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.10.2013. Також запис про обтяження іпотекою № 2937078 перенесений з Державного реєстру іпотек до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.10.2013 на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 03.10.2020 № 6388859 прийнятого державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцьким Є.О. Тобто, записи про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно та про обтяження іпотекою перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після державної реєстрації права власності на зазначений об`єкт за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

За таких обставин, позивач стверджує, що Київська міська рада дізналась про договір іпотеки та зареєстроване обтяження з листа Департаменту комунальної власності м. Києва вих. № 062/01/10-2437 від 01.04.2020.

Також позивач зазначає, що якщо суд дійде висновку, що позовну заяву подано поза межами позовної давності, порушене право територіальної громади міста Києва підлягає захисту, оскільки є підстави для визнання причин пропущення позовної давності позивачем поважними, а порушене право підлягає захисту, оскільки Київська міська рада не була обізнана про укладений договір іпотеки та у даному випадку порушено суспільний інтерес, а саме порушені майнові права територіальної громади міста Києва.

Оцінюючи доводи всіх учасників судового процесу за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами Київської міської ради не сплив. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Так, судом встановлено, що право комунальної власності на нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві (номер запису про право власності 2937020) на виконання рішення суду у справі №5011-66/5051-2012 було зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради 15.08.2013.

Державним реєстратором Головного територіального управління юстиції у м. Києві Соколянським Дмитром Вікторовичем сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності №11109084 від 18.10.2013 щодо нерухомого майна загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, згідно із яким відсутні відомості щодо іпотеки за договором іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011 та реєстрації обтяження на підставі вказаного договору.

Згідно із інформаційних довідок №205668909 від 30.03.2020 (додано до позову) та №232757564 від 16.11.2020 (за запитом суду) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 2937205 перенесений з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.10.2013; запис про обтяження іпотекою № 2937078 перенесений з Державного реєстру іпотек до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.10.2013.

Вказані записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 03.10.2020 №6388859, прийнятого державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Березуцьким Є.О.

Отже, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що записи про обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно та про обтяження іпотекою перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, у зв`язку із чим позивач не був обізнаний про договір іпотеки та зареєстровані за вказаним договором обтяження №З-Ю/11/007 від 18.02.2011.

При цьому у відповідності до п.94 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 № 703 (чинного на час проведення реєстраційної дії) у разі наявності записів про обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та/або Державному реєстрі обтяжень рухомого майна державний реєстратор переносить відповідні записи до розділу Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надсилає рекомендованим листом органові або посадовій особі, якими встановлено обтяження речових прав на нерухоме майно, особі, в інтересах якої встановлено обтяження, письмове повідомлення про прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав та перенесення ним відомостей про обтяження речових прав на таке нерухоме майно до даного Реєстру (за наявності у зазначених реєстрах відомостей про місцезнаходження (адресу) органу (особи).

Тобто, відповідне повідомлення про прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за договором іпотеки, згідно із Порядку №703 мало направлятися особі, якою встановлено обтяження речових прав на нерухоме майно (у даному випадку приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Немм О.В.) та особі, в інтересах якої встановлено обтяження (ПАТ "АВАНТ-БАНК"), а не позивачу - Київській міській раді.

Наведене спростовує доводи відповідача-1 про обізнаність позивача щодо наявності у Державному реєстрі прав відомостей про обтяження на нерухоме майно згідно із спірним договором.

У відповідності до п.20 Порядку №703 після внесення записів до Державного реєстру прав державний реєстратор формує витяг з Державного реєстру прав та оформляє його у двох примірниках, один з яких державний реєстратор долучає до реєстраційної справи.

Як зазначено судом вище витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності №11109084 від 18.10.2013 не містить відомостей про іпотеку за договором іпотеки №З-Ю/11/007 від 18.02.2011 та реєстрації обтяження на підставі вказаного договору щодо нерухомого майна загальною площею 7522,2 кв.м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві.

Більш того, чинне законодавство не покладає на власника обов`язку здійснювати моніторинг змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належного йому на праві власності нерухомого майна.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що Київська міська рада дізналась про договір іпотеки та зареєстроване обтяження з листа Департаменту комунальної власності м. Києва вих. № 062/01/10-2437 від 01.04.2020.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

З метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації іпотеки і обтяження пред`явлені позивачем в межах строку позовної давності.

Відповідно в даному випадку відсутні підстави задоволення заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності та для відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

У той же час, суд зауважує, що скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та скасування державної реєстрації обтяження не призведе до порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ".

Ураховуючи встановлені вище обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та здійснивши їх оцінку, виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Київської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2011 №З-Ю/11/007, скасування державної реєстрації іпотеки, оформленої записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та скасування державної реєстрації обтяження, оформленої записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Водночас провадження у справі №910/5950/20 в частині вимог до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" підлягає закриттю на підставі п.6 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача-1.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/5950/20 в частині вимог до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" - закрити.

В іншій частині позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір іпотеки від 18.02.2011 №З-Ю/11/007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" (01133, м.Київ, БУЛЬВАР МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО, будинок 1/27, ЛІТ. А, кімната 1, ідентифікаційний код 37264262) та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" (03110, м. Київ, Івана Клименка, будинок 23, ідентифікаційний код 36406512), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 691.

Скасувати державну реєстрацію іпотеки, оформлену записом у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937078 від 18.02.2011 та скасувати державну реєстрацію обтяження, оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2937205 від 18.02.2011.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛАНІТ" (01133, м.Київ, БУЛЬВАР МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО, будинок 1/27, ЛІТ. А, кімната 1, ідентифікаційний код 37264262) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) витрати зі сплати судового збору у сумі 6306,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.11.2020.

Суддя С.О. Турчин