Рішення № 93036167, 17.11.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 листопада 2020 року Справа № 903/447/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелсмаш”

до відповідача: Державного підприємства “Волиньвугілля”

про стягнення 811214,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В с т а н о в и в:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Стелсмаш” звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Волиньвугілля” про стягнення 811214,00 грн, з них 534906,00 грн заборгованості за договором про закупівлю № 9 від 12.03.2019, 205403,00 грн пені, 37443,00 грн 7% штрафу, 16882,00 грн відсотків річних, 16580,00 грн інфляційних.

Обґрунтовуючи позовну вимогу посилається на договір про закупівлю № 9 від 12.03.2019; згідно даного договору позивач – Виконавець передавав продукцію, в кількості та за ціною згідно Специфікації, а відповідач - Платник зобов`язався прийняти та оплатити товар – 30 % передоплата та 70 % по факту поставки товару на протязі 5-ти робочих днів з моменту поставки; у зв`язку з порушенням строків оплати на підставі п. 10.2 договору нараховано пеню в сумі 205403,00 грн та 37443,00 грн штрафу, згідно ст. 625 ЦК України інфляційні в сумі 16580,00 грн та 3 % річних в сумі 16882,00 грн, попередня сума витрат на правову допомогу складає 10000 грн.

При правовому обґрунтуванні позову посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Ухвалою суду від 24.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.07.2020.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 21.07.2020 судове засідання по справі № 903/447/20, призначене на 21.07.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Костюк С. В. у відпустці.

Ухвалою суду від 11.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження та повідомлено сторони про проведення підготовчого засідання 31.08.2020.

27.08.2020 відповідач подав відзив на позов в якому вказує, що позовні вимоги визнає частково лише щодо заборгованості в сумі 534906,40 грн, яка неоплачена відповідачем через відсутність фінансової можливості погасити заборгованість; щодо стягнення пені та штрафу вказує, що умовами договору № 9 від 11.03.2019 не передбачена відповідальність за невиконання грошового зобов`язання; щодо нарахованих інфляційних та 3 % річних зазначає, що позивачем неправильно здійснено розрахунок у сторону збільшення; у зв`язку з вказаними обставинами просить позов задоволити частково.

Ухвалою суду від 31.08.2020 закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.09.2020.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 22.09.2020 судове засідання по справі № 903/447/20, призначене на 22.09.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Костюк С. В. у відпустці.

Ухвалою суду від 05.10.2020 повідомлено сторін про проведення розгляду справи по суті 20.10.2020; ухвалою суду від 20.10.2020 відкладено розгляд справи по суті на 17.11.2020

16.11.2020 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав відповідь на відзив № 51/01-1824СС від 12.11.2020 де вказує, що умовами договору № 9 від 12.03.2019, а саме п. 10.2 передбачено відповідальність за прострочення оплати за отриману продукцію визначену п. 7.2 договору у зв`язку з чим просить позов задоволити повністю.

17.11.2020 позивач подав заяву про проведення судового засідання без участі представника позивач у зв`язку з неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання та заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищенаведене та те, що сторони в судовому процесі належно повідомлені про розгляд справи, суд розглядає справу за наявними в ній доказами із-за відсутності представників сторін.

З матеріалів справи вбачається наступне.

12.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Стелсмаш” (Виконавець) та Державним підприємством “Волиньвугілля” (Платник) було укладено договір про закупівлю № 9, відповідно до умов якого (п.3.1) Виконавець зобов`язався передати у власність Платника продукцію, в кількості та за ціною згідно специфікації (товар), а Платник зобов`язався прийняти, здійснити оплату за товар (а.с.4-6).

Згідно п. 7.2 оплата за товар здійснюється – передплата 30 % та 70 % - по факту поставки товару на протязі 5-ти робочих днів з моменту поставки узгодженої партії товару.

Відповідно до п. 13.1 даний договір діє з дати його підписання до 31.12.2019, а щодо виконання зобов`язань – до повного і належного їх виконання.

Згідно видаткової накладної № РН-0000004 та товарно-транспортної накладної по довіреності № 161 від 16.04.2019 поставлено товар – ланцюг СП кл.С 18х64 кількістю 400 м на суму 799680,00 грн (а.с.7-9).

Однак відповідач свої зобов`язання, в частині оплати товару, виконав частково, а саме 16.04.2019 провів попередню оплату в сумі 234273,60 грн та 24.04.2019 в сумі 30500,00 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 534906,40 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 09.10.2019 року направив на адресу відповідача претензію-вимогу № 51/01-1955СС про погашення заборгованості по договору № 9 від 12.03.2019 року, на яку відповідач надав відповідь та повідомив, що борг в сумі 534906,40 грн не має можливості погасити у зв`язку з відсутністю коштів для проведення розрахунку (а.с.10-11).

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 811214,00 грн, з них 534906,00 грн заборгованості за договором про закупівлю № 9 від 12.03.2019, 205403,00 грн пені, 37443,00 грн 7% штрафу, 16882,00 грн відсотків річних, 16580,00 грн інфляційних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Даний висновок судом зроблено з врахуванням наступного.

За загальними нормами ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. ( ст. 525 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Матеріалами справи підтверджена заявлена до стягнення заборгованість в сумі 534906,40 грн, а тому вимога про її стягнення підставна та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №914/1126/14 викладений наступний правовий висновок: "Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010."

Відповідно до п.10.2 договору, за порушення строків виконання зобов`язання із винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, сторони передбачили відповідальність у вигляді пені та штрафу, саме за порушення термінів розрахунків, передбачених в п.7.2 договору. Згідно розрахунку позивача сума пені в розмірі 0,1 % становить 205403,00 грн, а сума 7 % штрафу – 37443,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).»

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень ч. 4, 6 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно розрахунку проведеного судом, з врахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч.6 ст. 232 ГК України, сума пені становить 92106,42 грн, штрафу – 37443,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних в сумі 16580,00 грн та 3 % річних в сумі 16882,00 грн, то суд вважає, що позивачем неправильно здійснено розрахунок інфляційних без врахування дефляції за грудень 2019 та лютий 2020. Суд здійснивши перерахунок сум інфляційних, дійшов висновку, що стягненню підлягають 10756,92 грн; щодо стягнення 3 % річних в сумі 16882,00 грн, то дана підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням зазначеного з відповідача підлягають стягненню витрати по судовому збору в сумі 9481,42 грн.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з до Державного підприємства “Волиньвугілля” (вул.Луцька,1 м.Нововолинськ, 45400, код ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелсмаш” (вул.Володимирська,143, м.Ковель, 45006, код ЄДРПОУ 423293891) 632094,34 грн, з них 534906,00 грн заборгованості, 92106,42 грн пені, 37443,00 грн 7% штрафу, 16882,00 грн відсотків річних, 10756,92 грн інфляційних, а також 9481,42 грн витрат по судовому збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

24.11.2020.

Суддя С. В. Костюк