Рішення № 93026774, 17.11.2020, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/2050/2020 Справа № 645/4575/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Курганникової О.А.,

за участю секретаря судового засідання -Варданян С.Г.,

представника позивача: Ципіна Д.Ю.,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «Жилсервіс» звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у розмірі 29291,91 грн, з яких: 17939,55 грн основний борг; 2440,38 грн інфляційні витрати; 8700,75 грн 3% річних; 211,23 грн вивезення побутових відходів.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, утримання, експлуатацію та управління котрим, відповідно до Договору про здійснення управління житлового будинку від 01.10.2006 та 01.04.2020 здійснює ТОВ «Жилсервіс». 01.02.2017 між сторонами укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Позивач зазначає, що добросовісно виконує зобов`язання щодо обслуговування житлового будинку та утримання прибудинкової території і споруд. Однак, відповідач, як споживач житлово-комунальних послуг у будинку, ігнорує покладений на нього обов`язок щодо сплати у повному обсязі коштів за утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Так заборгованість відповідача за послуги з 01.10.2017 р. по 01.08.2020 р. складає 17939,55 грн. та 211,23 грн вивоз побутових відходів

У зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.09.2020 року вищевказану цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку позовного спрощеного провадження.

Представник позивача., який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги підтримав , просив задовольнити , посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог просила відмовити в їх задоволенні.

До канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив в якому зазначено, що наданий договір від 01.02.2017 р. який був укладений з відповідачем є нікчемним. Зазначає, що п. 20 цього договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підрису і діє до 31.03.2018 року. Вважає що він є нікчемним, оскільки на ньому відсутній підпис ОСОБА_1 та вказує, що дія даного договору закінчилась 31.03.2018 року. Крім того вказує, що позивачем не надано доказів того, що вони надавали послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що за приписами ч. 1ст.1Закону України«Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами), балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) не містить поняття «балансоутримувача», натомість визначає лише «управителя багатоквартирного будинку», згідно якого це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Відповідно до договору про здійснення управління житлового будинку від 01 жовтня 2006 року та 01.04.2020 року , укладеного між ОСББ «Лебідь-33» та ТОВ «Жилсервіс», з жовтня 2006 року позивач займається управлінням будинку АДРЕСА_2 .

За приписами п. 2 ч. 1ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами), Постанови Кабінету Міністрів України від 02.05.2009 № 529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (яка діяла на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712 «Про затвердження Правил надання послуг з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком» позивач зобов`язався надавати житлово-комунальні послуги для мешканців будинку з прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, дератизацію, дезінсекцію, послуги з обслуговування димовентиляційних каналів, ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території, освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів, а також надає інші послуги, які необхідні для належного управління та обслуговування будинків.

01.02.2017 між сторонами укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 11-13).

Як вбачається з наданого позивачем рахунку з квартплати від 29.07.2020 заборгованість за період вересня 2017 року по липень 2020 року 17939,55 грн (а.с. 14).

Однак, представником позивача не надано підтвердження існування заборгованості у ОСОБА_1 за вивоз побутових відходів у розмірі 211,23 грн., тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання.

Частиною першоюстатті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Главою 63 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст.901, ч. 1 ст.903 ЦК Україниза договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржника покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (ч. 1ст. 509 ЦК України) вимагати сплати грошей за надані послуги.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

У відповідності до положень, передбачених п. 5 ч. 3ст.20Закону України«Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017№ 2189-VIII споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги ОСОБА_1 нараховані інфляційні витрати за час прострочення у загальній сумі 2440,38 грн ., а також три відсотки річних від простроченої суми у загальному розмірі 8700,75 грн ., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Жилсервіс».

Відносно заперечень представника відповідача ,суд зазначає наступне.

Між позивачем та відповідачем існують відносини, що породжують цивільні права та обов`язки, оскільки позивач надає житлово-комунальні послуги, а саме послуги по утриманню спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 , зокрема прибирання прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем, утримання ліфтів тощо, а відповідач ними користується.

Згідно ч.2 ст.7 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач послуг зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно ст.9 Закону України «Про житлово- комунальні послуги»: Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Велика Палата Верховного Суду у відповідній постанові зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зазначені висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 463/5896/14-ц.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Тобто, укласти договір з виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та на вивезення побутових відходів є також обов`язком користувачів житлових будинків (земельних ділянок) приватної власності, яким є відповідач по справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року справа № 72/1010/16-ц, провадження № 61-3416 св 18 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження надання правової допомоги відповідачем не надано документальних підтверджень виконання договору та фактично понесених витрат на правову допомогу, тому суд прийшов до висновку, що в задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс»- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» заборгованість у розмірі 29080,68 грн. та судовий збір у розмірі 2102, 00 грн , а всього 31182 (тридцять одна тисяча сто вісімдесят дві) грн ,68 коп.

місяць.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення, апеляційної скарги до Харківського Апеляційного суду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» , ЄДРПОУ 31939846, місце знаходження: м. Харків, вул. Плеханівська, 117

Відповідач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя: О. А. Курганникова