Рішення № 93017352, 18.11.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/36490/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Литвинової І. В.

при секретарі судових засідань Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального міського округу Бондар Ірина Михайлівна, Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи № 391 та 392, вчинені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 04 червня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості перед банком, не взято до уваги існування судових рішень про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, які звернені до виконання.

Відповідач у відзиві заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, та нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Окрім того, зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином, а не у силу рішення суду.

Від третіх осіб пояснення на позов або відзив не надходив до суду.

ІІ. Процесуальні дії.

25 серпня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 05 травня 2020 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

27 серпня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному порядку з викликом сторін.

01 жовтня 2020 року від третьої особи у справі надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

08 жовтня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

17 листопада 2020 року від представника позивача на електронну пошту надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує у повністю і просить задовольнити.

У судове засідання сторони і треті особи не з`явилися, окрім вказаних, інші заяви по суті або з процесуальних питань не надходили до суду.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

31 березня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 017Є/V-U, за умовами якого позивач отримав від банку грошові кошти у кредит. На забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором, між сторонами спору того ж дня (31 берзеня 2008 року) укладено договір застави автотранспорту, за яким позивач передав банку в заставу належні йому два сідлові тягачі марки «DAF», д/н НОМЕР_1 і НОМЕР_2 /а. с. 8-11, 12, 13-15/.

01 грудня 2009 року позивач передав і доручив банку реалізувати по ринковій вартості транспортний засіб марки «DAF» (д/з НОМЕР_1 ), й направити отримані кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується актом від 01 грудня 2009 року і з метою досягнення вказаних цілей позивач 19 листопада 2010 року добровільно видав банку нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження даним засобом /а. с. 30, 31/.

Додатковим підтвердженням наявності у банку транспортного засобу позивача є подане до органу виконавчої служби клопотання представника банку від 09 липня 2020 року про доручення проведення опису та арешту такого засобу, який знаходиться по АДРЕСА_1 /а. с. 37/.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2009 року та додатковим рішенням цього ж суду від 20 травня 2010 року у цивільній справі № 2п-3645/09, яке набрало законної сили, оскільки залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 червня 2011 року, звернено стягнення на транспортні засоби позивача у рахунок погашення його боргу перед банком за кредитним договором в розмірі 49 160, 55 Євро /а. с. 16-17, 18, 19-20/.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2012 року у справі № 2-4559/11, яке також набрало законної сили, так як залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року, з позивача на користь банку стягнено, зокрема, 756 234, 96 грн. у погашення заборгованості за кредитним договором /а. с. 21-22, 23/.

31 грудня 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Вімерт В. І. вже було вчинено виконавчий напис (зареєстрований у реєстрі за № 1681) про звернення стягнення на транспортні засоби у погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 622, 61 Євро /а. с. 24/.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2012 року у справі № 2-5928/11, яке частково скасовано (у частині стягнення витрат з оплати правової допомоги) рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2012 року, цей виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню /а. с. 25-26, 27-29/.

04 червня 2020 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинила два окремі виконавчі написи про звернення стягнення на вказані транспортні засоби на користь банку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 165 419, 44 Євро, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2020 року становить 5 000 996, 74 грн, з яких 46 007, 84 Євро - заборгованість за кредитом, 111 534, 38 Євро - заборгованість за відсотками і 7 877, 22 Євро - штраф /а. с. 33/.

Один виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль марки «DAF» (д/з НОМЕР_2 ), зареєстровано нотаріусом у реєстрі за № 391, а інший виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль марки «DAF (НОМЕР_1) зареєстровано нотаріусом у реєстрі за № 392 /а. с. 34/.

З метою примусового виконання названих виконавчих документів державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Каганцем В. В. прийнято постанови від 02 липня 2020 року про відкриття виконавчих проваджень № 62446602 і № 62446488 /а. с. 35, 36/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

В той же час, нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені вищезгаданим Переліком.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18).

Пунктом 3.4. Глави 16 розділу II Порядку встановлено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

З урахуванням наведених обставин, судом встановлено, що нотаріус вчинив виконавчі написи від 04 червня 2020 року щодо заборгованості, по якій минуло більше трьох років з дня виникнення права вимоги, тобто після спливу строку позовної давності, а саме за період дванадцяти років і одного дня: з 31 березня 2008 року по 01 квітня 2020 року.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об`єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов є обґрунтованим.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подано представником позивача надано оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 09 від 19 серпня 2020 року на суму у розмірі 25 000, 00 грн за надання правничої допомоги згідно з договором № 22 від 10 серпня 2020 року /а. с. 41, 42/.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати на правову допомогу - 25 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір у розмірі 1 681, 60 грн, підлягають стягненню на його користь з відповідача.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального міського округу Бондар Ірина Михайлівна, Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 04 червня 2020 року, зареєстрований у реєстрі за № 391, про звернення стягнення на автомобіль марки «DAF» (д/з НОМЕР_2 ), у погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № 017Є/V-U від 31 березня 2008 року у розмірі 165 419, 44 Євро, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2020 року становить 5 000 996, 74 грн, з яких 46 007, 84 Євро - заборгованість за кредитом, 111 534, 38 Євро - заборгованість за відсотками і 7 877, 22 Євро - штраф.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 04 червня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 392, про звернення стягнення на автомобіль марки «DAF» (д/з НОМЕР_1 ), у погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № 017Є/V-U від 31 березня 2008 року у розмірі 165 419, 44 Євро, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2020 року становить 5 000 996, 74 грн, з яких 46 007, 84 Євро - заборгованість за кредитом, 111 534, 38 Євро - заборгованість за відсотками і 7 877, 22 Євро - штраф.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1-Д) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 681, 60 грн та судові витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, у розмірі 25 000, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова