
Справа № 755/5923/20
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" вересня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценком О.І. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулюванняу сфері ринків фінансових послуг про захист прав споживача фінансових послуг, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулюванняу сфері ринків фінансових послуг про захист прав споживача фінансових послуг, у якому просить суд визнати недійсним п. 1.5.2 договору № 2224343 від 01.04.2020 р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01 квітня 2020 року діючи як споживач фінансових послуг, на веб-сайті www.creditplus.com.ua заповнив заявку на надання споживчого кредиту, в результаті чого отримав на банківську карту кошти у розмірі 6 500,00 грн. В той самий час на адресу електронної пошти позивача надійшов електронний лист в додатку якого містилась копія договору № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту.
Відповідно даного договору споживач отримує 6 500,00 грн. на строк 14 днів, дата повернення 15.04.2020 року та сплачує за користування відсотки у розмірі 864,54 грн., виходячи з ставки 0,95% за кожен день користування кредитом. Загальна сума до сплати 7 364,50 грн.
Вважає, що зміст п. 1.5.2 договору № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту не відповідає законодавсту діючому станом на 01.04.2020 року, в результаті чого були порушені його права як споживача послуг визначені Хаконом України «Про споживче кредитування».
27 квітня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», третя особа: Національний банк України про захист прав споживача фінансових послуг та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Копію вказаної ухвали позивачем було отримано 24 липня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення пощтового повідомлення. Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було.
Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами було отримано 30 червня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення пощтового повідомлення. Від відповідача до Дніпровського районного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав викладених у ньому.
Третьою особою копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами було отримано 30 червня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення пощтового повідомлення. Додаткових пояснень до суду надано не було.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Судом встановлено, що 01.04.2020 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №2224343, згідно якого Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» було надано Позивачу кошти в розмірі 6 500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кошти та сплатити проценти за користування Кредитом.
Переказ коштів, здійснено 01.04.2020 року, шляхом перерахування на банківську картку Клієнта, яку було вказано особисто Клієнтом в заяві на отримання Кредиту, що підтверджується копією Інформаційної довідки №8035-ВП від 01.06.2020р., складеної у відповідності до вимог законодавства, та яка містить усі необхідні реквізити, а сам Платіжний провайдер має відповідну Ліцензію НБУ на здійснення переказів грошових коштів та внесений в Державний реєстр фінансових установ.
Згідно Кредитного договору, сторони погодили усі істотні умови договору: строк договору - 14 днів та знижену процентну ставку Кредиту на 14 днів - 0,95% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом (річна процентна ставка - 347,70% річних), стандартну процентну ставку - 1,9% від суми кредиту за кожен день користування Кредитом (річна процентна ставка - 695,40% річних) та умови договору щодо відповідальності у випадку невиконання умов договору.
Таким чином, укладаючи 01 квітня 2020 року Кредитний договір, сторони в частині процентної ставки та способу її застосування погодили наступні умови:
«1.5. Тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання Споживачем умов Договору та становить:
1.5.1.Знижена процентна ставка 0,95 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.
1.5.2.Стандартна процента ставка 1,9 % в день від суми кредиту, застосовується:
-у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо Споживач не виконав умови зазначені в пп. 1.5.1. Договору для застосування зниженої процентної ставки; та
-у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1-4.6 цього Договору; та
-у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 Цивільного кодексу України».
Як встановлено із змісту кредитного договору № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту, даний договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
Вказаним договором № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.
У відповідності до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обовязки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко розяснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці розяснення логічно повязані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обовязкові реквізити документа.
Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обовязкові реквізити документа.
Також, відповідно до частини першої, другої ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обовязковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими субєктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обовязковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобовязаною у разі її прийняття.
Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі субєкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися субєктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом звязку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Договір, відповідно до п. 1.1. договору, укладався за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході в особистий кабінет.
Таким чином, позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Підписанням кредитного договору позивач погодив всі його істотні умови кредитного договору.
Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, а як зазначалось вище має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не погоджував деякі пункти договору є безпідставними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що погоджений сторонами спірний п. 1.5.2 договору № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі.
Крім того, позивачем не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору він не був ознайомлений із спірним пунктом договору, або діяв на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе: не надано підтвердження існування тяжких обставин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний п. 1.5.2 договору № 2224343 від 01.04.2020 р. про надання споживчого кредиту був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Споживче кредитування».
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обовязок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року №303А, п.2958 - суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий,що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоовленні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулюванняу сфері ринків фінансових послуг про захист прав споживача фінансових послуг.
У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 233, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У Х В А Л И В:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулюванняу сфері ринків фінансових послуг про захист прав споживача фінансових послуг - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 22 вересня 2020 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», місце знаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 90-А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41078230.
Третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38062828.
Суддя:
Судове рішення № 93016796, Дніпровський районний суд міста Києва було прийнято 22.09.2020. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 755/5923/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: