Рішення № 93010214, 09.11.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/5271/20

Провадження № 2/359/2258/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа : ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, -

встановив :

13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, яким просить суд зняти арешт з усього належного йому майна, накладеного постановою ВДВС Бориспільського МРУЮ про накладення арешту серія та номер ВП 33699502 від 18.02.2013 року та постановою серія та номер ВП 35923960 від 18.02.2013 року.

Вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 . Єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 є її син - ОСОБА_1 . Позивач у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачу відмовлено, у зв`язку з тим, що на спадкове майно, а саме домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 накладено арешт відповідно постанови ВДВС Бориспільського МРУЮ про накладення арешту серія та номер ВП 33699502 від 18.02.2013 року на майно ОСОБА_1 та постанови серія та номер ВП 35923960 від 18.02.2013 року про накладення арешту на майно ОСОБА_2 , який являється попереднім власником домоволодіння. Позивач звернувся до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту з майна, на що отримав відповідь, згідно якої встановлено, що виконавчі провадження №33699502 та №35923960 знищені за строком зберігання, на даний час виконавчих проваджень, де ОСОБА_1 є боржником у відділі на виконанні не перебувають. У зв`язку з цим, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи до суду не з`явився, натомість подав до суду заяву, якою просив розгляд справи провести у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час і місце слухання справи повідомлений належним чином. Про причини неявки не повідомив. Заяв чи клопотань до суду не направив.

Третя особа також в судове засідання не з`явився, про день, час і місце слухання справи повідомлений належним чином. Про причини неявки не повідомив. Заяв чи клопотань до суду не направив.

Суд на підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи провів у відсутність вказаних сторін.

Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд також приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

Так, враховуються висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року (серія А, № 303А, п. 2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За змістом ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 10 вересня 2019 року Мирноградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 14).

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 , яке належало їй на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 в розмірі Ѕ частки (а.с. 10-11) та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.08.2009 року в розмірі Ѕ частки. (а.с. 15).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 07 липня 2017 року, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 - позивачу по справі.

Відповідно ст. 1220, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як встановлено ч.1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1, 2 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до Борсипільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де було заведено спадкову справу щодо майна ОСОБА_3 за № 445/2019, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 59226610 від 31.01.2020 року (а.с. 13).

Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно позивачу було відмовлено, оскільки на спадкове майно, а саме домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 накладено арешт відповідно до постанови ВДВС Бориспільського МРУЮ про накладення арешту серія та номер ВП 33699502 від 18.02.2013 року на майно ОСОБА_1 та постановою серія та номер ВП 35923960 від 18.02.2013 року про накладення арешту на майно ОСОБА_2 (а.с. 9).

Згідно інформації, наданої Бориспільським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.06.2020 року, виконавчі провадження №33699502 та №35923960 знищені за строком зберігання, а на даний час виконавчих проваджень, де ОСОБА_1 є боржником у відділі на виконанні не перебувають та рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання по суті (а.с. 8).

Відповідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1. ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

На підставі наведеного суд приходить висновку, що на даний час виконавчі провадження №33699502 та №35923960 закінчені. Наявний арешт порушує права позивача, так як він не має можливості оформити спадщину та реалізувати свої права, як власник.

Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно п. 6 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зняття арешту з майна органом державної виконавчої служби можливе в разі отримання державним виконавцем рішення суду про скасування заходів забезпечення позову, раніше застосованих судом у відношенні даного майна.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішення, встановлених цим Законом, не упереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання.

Згідно вказаного Закону України державний виконавець зобов`язаний використовувати наданні йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, він знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Тобто, законодавець пов`язує можливість звернення особи з даним позовом у разі порушення права власності на майно, на яке накладено арешт.

За правилами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба в арешті вищезазначеного майна, яке належало на праві власності ОСОБА_3 , спадкоємцем після смерті якої є ОСОБА_1 .

На час розгляду справи виконавчих проваджень по відношенню ОСОБА_1 у відділі ДВС не перебуває, що вказує на незаконність перебування майна під арештом, однак унеможливлює звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивача, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його прав шляхом скасування такого арешту, а відтак і про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 4, 5,12, 76-81, 133, 141, 258-259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа : ОСОБА_2 про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешт з усього належного ОСОБА_1 майна, накладеного постановою ВДВС Бориспільського МРУЮ про накладення арешту серія та номер ВП 33699502 від 18 лютого 2013 року та постановою серія та номер ВП 35923960 від 18 лютого 2013 року.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.

Суддя Л.В. Яковлєва