Рішення № 93009037, 23.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року м. Київ № 640/23876/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, у якій просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 17 622, 00 грн., сплаченого згідно квитанції №601\з1 від 30.06.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до якою визначено, що платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.» На думку позивача, ним помилково сплачені кошти у розмірі 17 622,00 грн., оскільки у позивача був відсутній обов`язок по сплаті збору на обов`язкове державне пенсійне страхування під час купівлі квартири.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві подано пояснення, які судом не беруться до уваги, оскільки пояснення не містять підпису особи, яка їх подала.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, 30.06.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В. та зареєстрованим за №1025, відповідно до умов якого позивачем придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Перед укладенням зазначеного договору купівлі-продажу квартири позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості придбаного житла - 17622,00 грн. відповідно до квитанції від 30.06.2020 №601\з1.

Право власності на придбану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 14.09.2020, в якій просив повернути ОСОБА_1 помилково сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі % від вартості об`єкту нерухомого майна в сумі 17 622,00 грн., при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 30.06.2020.

Листом від 18.09.2020 №2600-0502-8/132027 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило представника позивача, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень відкритих і органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформленню розрахункових документів відповідно до Порядку повернення коштів, помилкове або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюються за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових грав на нерухоме майно та їх обтяжень». Для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 17622,00 грн. позивачу рекомендовано звернутись до суду.

Вказуючи на протиправність дій щодо відмови у поверненні суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).

Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 даного Закону, платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Станом на час придбання позивачем нерухомості - 30.06.2020, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін`юсту від 07.02.2002 №7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 по справі №819/1353/17.

Згідно з поясненнями позивача, нею придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 30.06.2020 інша нерухомість нею не придбавалось, на підтвердження вказаного позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційної довідки 214343192 від 30.06.2020).

У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 30.06.2020.

За таких обставин відповідач зобов`язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 30.06.2020, не вперше.

Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу.

Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов`язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства

Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 по справі №813/1126/17.

Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Проте, з урахуванням встановлених обставин, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою найбільш ефективного захисту прав позивача, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 17622,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 1762,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що представником позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження понесених витрат позивачем на правничу допомогу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 134, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови сформувати та підготувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві щодо повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 17622,00 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 30.06.2020 у розмірі 17622 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять дві гривні) 00 копійок, сплаченого згідно з квитанцією від 30.06.2020 №601\з1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ. вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.