Рішення № 93009006, 23.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1137

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року м. Київ № 640/16088/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання протиправними та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), адреса: 02094, місто Київ, бульвар Праці, будинок 1/1, в якій позивач просить суд:

- визнати незаконною та скасувати відмову відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37203257) громадянину ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37203257) здійснити реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок вчинення протиправних дій уповноваженим органом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено останньому строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпорядження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02 червня 2020 року останній звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію свого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . Однак, відповідачем було відмовлено у реєстрації його місця проживання за вказаною адресою. На думку позивача така відмова є протиправною та останній вважає, що у відповідності до вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» має право на реєстрацію свого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .

Заперечуючи проти аргументів викладених в позовній заяві, відповідач подав відзив, у якому представник останнього просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, та в обґрунтування зазначає, що згідно з вимогами чинного законодавства, позивачем має бути укладено договір найму зазначеного жилого приміщення. Разом з цим, ордер наданий позивачем при зверненні до уповноваженого органу є недійсним внаслідок пропущення тридцятиденного строку та не може бути підставою для реєстрації місця проживання.

Позивачем в свою чергу було подано відповідь на відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні вимог відзиву, у зв`язку з тим, що вказані відповідачем аргументи у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, 02 червня 2020 року ОСОБА_1 , звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатом розгляду згаданої вище заяви і доданих до неї документів, відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання позивача з підстав не надання позивачем повного пакету документів (п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року та відповідно до статті 69 Житлового кодексу України строк дії ордеру становить 30 діб з моменту отримання, що є строком для звернення із заявою про реєстрацію місця проживання.

Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням суб`єкту владних повноважень, пов`язаних з відмовою у реєстрації місця проживання, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні визначає Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справі України від 22 листопада 2012 року № 1077 (далі - Порядок № 1077).

Відповідно до пункту 2.2. Порядку № 1077 для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру:

- письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5);

- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;

- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

- талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;

- документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї на реєстрацію місця проживання.

Відповідно до статті 58 Житлового кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.

Виходячи з аналізу викладеного суд зазначає, що відповідно до відповідно до вказаних вище норм Житлового кодексу України вбачається, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

З матеріалів справи вбачається, що 17 травня 2005 року ОСОБА_1 від відкритого акціонерного товариства «Київське шляхово-будівельне управління № 27» було видано ордер на жилу площу в будинку № 17/05/05/33 відповідно до змісту якого ОСОБА_1 надається право на зайняття з сім`єю з 1 чоловіка жилої площі в будинку АДРЕСА_3 , кімната 33 розміром 18,8 кв. метрів у відособлене користування. Вказаний ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства «Київське шляхово-будівельне управління № 27» від 17 травня 2005 року.

Згідно з пунктами 69, 70, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Таким чином, виходячи з аналізу наданих позивачем матеріалів та приписів чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Ордер на житлову площу в будинку від 17 травня 2005 року № 17/05/05/33, який був наданий позивачем до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації є недійсним та не може слугувати підставою для реєстрації місця проживання.

Отже, вищевикладене в сукупності дає підстави суду прийти до висновку, що відмова відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у реєстрації місця проживання позивача з підстав втрати чинності ордеру є правомірною.

Аналогічних правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 728/1001/17, від 24 січня 2020 року у справі № 815/606/16.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова