Рішення № 93008710, 23.11.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5663/20

РІШЕННЯ

іменем України

23 листопада 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просить визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині визначення розміру призначеної ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, у якому здійснена виплата з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №560/944/20, Міністерство оборони України прийняло рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 вказаної грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, в сумі 480250 (чотириста вісімдесят тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок, викладене у п.7 протоколу від 16.07.2020 №103.

Позивач вважає, що рішення відповідача в частині визначення прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2019 року, прийнятого за основу розрахунку одноразової грошової допомоги є незаконним та необгрунтованим, оскільки відповідач мав би взяти за основу розрахунку одноразової грошової допомоги розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року в якому здійснюється виплата.

Ухвалою суду від 25.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив в якому останній вказує, що у цій справі не є спірним питання наявності у позивача права на призначення йому одноразової грошової допомоги, натомість предмет даного спору стосується рішення Міноборони щодо обчислення розміру цієї допомоги (у зв`язку із встановленням інвалідності III групи). Відповідач зазначає, що законодавчі приписи чітко визначають момент, коли у особи виникає право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-XII (дата, що зазначена у довідці МСЕК), а також встановлюють, у якому порядку така допомога призначається і виплачується (в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги).

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України з 09.06.2004 по 09.06.2007. Наказом командира військової частини А0553 від 11.06.2007 №120 ОСОБА_1 з 09.06.2007 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Ізяславського РВК Хмельницької області.

Згідно рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом від 01.11.2019 №142, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки позивач проходив службу та був звільнений з Державної пенітенціарної служби України, тому витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги, йому мають здійснюватись саме цим органом.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №560/944/20 зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем прийнято рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 вказаної одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, в сумі 480250,00 грн, викладену у п.7 протоколу від 16.07.2020 №103.

Однак позивач вважає, що рішення Міністерства оборони України в частині визначення прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2019 року, прийнятого за основу розрахунку одноразової грошової допомоги є незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідачем повинен був враховувати прожитковий мінімум станом на 1 січня календарного року в якому здійснюється виплата, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до у ст. 1 Закону №2011-XII, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII).

Згідно положень п. "б" ч. 1 ст. 16-2 даного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до ч. 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Предметом даного спору є безпосередньо протиправність рішення Міністерства оборони України в частині неправомірного визначення прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2019 року, прийнятого за основу розрахунку одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає, що відповідач під час нарахування та виплати одноразової грошової допомоги повинен був враховувати прожитковий мінімум станом на 1 січня календарного року в якому здійснюється виплата такої допомоги.

Суд вважає помилковими вимоги позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюється виплата, враховуючи наступне.

За змістом пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Частиною 2 пункту 3 вказаного Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

У відповідності до пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі, зокрема, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.

Як встановлено в рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №560/944/20, яке набрало законної сили, що 08.05.2019 був проведений медичний огляд позивача, відповідно до якого Центральна військово-лікарська комісія по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв постановила, що "Захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії". Вказане підтверджується витягом з протоколу №1196 від 08.05.2019.

Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією 19.06.2019 ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності "захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії", що підтверджується довідкою серії АВ № 0047746.

Управлінням соціального захисту населення Ізяславської РДА ОСОБА_1 встановлений статус інваліда війни III групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Отже, з наведених вище обставин встановлених в рішенні суду, яке набрало законної сили слідує, що позивачу вперше встановлена ІІІ група інвалідності, з 19.06.2019.

Отже, виплаті позивачу підлягає одноразова грошова допомога у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб становив 1921,00 грн.

Таким чином, одноразова грошова допомога ОСОБА_1 призначена і виплачена у сумі 480250,00 грн. (250 х 1921,00 грн), що відповідає наведеним вище нормам законодавства.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що Міністерство оборони України на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №560/944/20 правомірно нарахувало та здійснило виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, а саме у 2019 році, а тому рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині визначення розміру призначеної ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є таким, що прийнято на підставі норм чинного законодавства.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Вимога заявника отримувати більший розмір соціальної виплати (пенсії) може стосуватися "власності" у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у вигляді "виправданих (законних) очікувань", якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні соціальні виплати.

Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у рішеннях винесених щодо України, як ухвалених рішеннях по суті, в яких Суд виявив порушення конкретних положень Конвенції, так і тих, де таких порушень виявлено не було (ухвали про неприйнятність), які становлять значну частину практики Суду і також підлягають безумовному врахуванню для повноти розуміння правової позиції Суду.

У рішенні ЄСПЛ від 26.06.2014 "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10), де загалом розглядалося 4 періоди в залежності від діючих законів у відповідний час, була визнана судом неприйнятною (§ 34-39). Зокрема, суд зазначив: "Суд нагадує, що за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантована можна вважати як таку, як має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування. Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами.

Аналогічні висновки Суду викладені і в ухвалі про неприйнятність від 03.06.2014 за заявою "Колесник та інші проти України" (№ 57116/10).

Отже, первинним питанням, яке потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (рішення ЄСПЛ від 02.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22). ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати соціальної направленості здійснювати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити їх виплату, вносячи відповідні зміни в законодавство. Таким чином, у позивача, зважаючи на чіткі приписи п.7 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ та існуючу практику Верховного Суду, не може бути законних очікувань щодо отримання одноразової грошової допомоги у бажаному для нього розмірі.

При цьому, необхідно зауважити, що стаття 1 першого Протоколу Конвенції не гарантує набувати щось у власність (Van der Mussele v. Belgium, 23.11.1983, § 48, Series A no.70), право на певний розмір пенсії (або іншої соціальної виплати) (Kjartan Asmundsson v. Iceland, no 60669/00, § 19 ECHR 2004 IX).

Вказана стаття не накладає жодних обмежень на державу у питанні встановлення тієї чи іншої системи соціального забезпечення чи інших виплат, чи їх зміни або скасування, встановлення типу чи розміру таких виплат, тим більше у ситуаціях бюджетної кризи з метою економії коштів чи більш справедливого їх перерозподілу у бюджетній сфері.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач під час прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині визначення розміру призначеної ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, у якому здійснена виплата з урахуванням виплачених сум - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6,м.Київ,03168 , ідентифікаційний код - 00034022)

Головуючий суддя О.П. Шевчук