Рішення № 93008341, 23.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 р. Справа №480/2513/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1476, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 р. по 01.10.2018 р. та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 р. по 01.10.2018 р. із встановленням для обчислення місяця підвищення (базового місяця) січень 2015 року та з одночасною щомісячною виплатою фіксованої (встановленою раніше) суми індексації;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 28.12.2018 р. по 15.04.2020 р., без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Свої вимоги мотивує тим, що під час звільнення його з військової служби у запас йому всупереч вимог чинного законодавства не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. до 01.10.2018р. Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації позивач вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Також ОСОБА_1 зазначає, йому має бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (виплати індексації грошового забезпечення) на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України.

Ухвалою від 27.04.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.20-29), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з квітня 2016 року до квітня 2018 року у Міністерства оборони України не було. Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації в грудні 2018 року і становив 3,7%. Тобто право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення настає в грудні 2018 року, за який така індексація нараховувалась та була виплачена. Також вказує, що позивач прибув на військову службу лише 18.04.2016р., тобто він просить нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за періоди, в які не перебував на військовій службі у військовій частині А1476. Крім того, представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, оскільки норми Кодексу закону про працю України не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями, а норми спеціального законодавства не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу (по стройовій частині) командира військової частини польова пошта В1060 (на даний час - військова частина А1476), від 18.04.2016 року № 91 позивач зарахований до списку особового складу військової частини А1476 (а.с.30).

Наказом командира військової частини А1476 (по стройовій частині) від 28.12.2018 року №313 позивача виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення (а.с.7).

Позивач звертався до командування військової частини А1476 з питань нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Від відповідача надійшла відповідь у вигляді довідок від 15.04.2020 року №87/Ф та №88/Ф, в яких зазначено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не проводилась (а.с.8,9).

Надаючи правову оцінку спірну правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 з січня 2016 року до листопада 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення. За твердженням відповідача, індексація не здійснювалась та не виплачувалась у зв`язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами ст.ст. 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Тобто на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Отже індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016 -2018 років надсилались до відповідного органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

Таким чином, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.04.2016р. до 01.04.2018р.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 р. до 18.04.2016р. та за період з 01.04.2018р. до 01.10.2018р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вказані періоди із встановленням для обчислення місяця підвищення (базового місяця) січень 2015 року та з одночасною щомісячною виплатою фіксованої (встановленою раніше) суми індексації, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2015 р. до 18.04.2016р. позивач не проходив службу у цій військовій частині (а.с.31), а право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення виникло в грудні 2018 року, за який така індексація нараховувалась та була виплачена.

Щодо посилань позивача про необхідність врахування при нарахуванні індексації, базового місяця для індексації - січня 2015 року суд зазначає, що в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

За даних обставин справи, індексація за період з 18.04.2016р. до 01.04.2018р. не була нарахована та виплачена по позивачеві, тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації, є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.

За таких обставин, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок та виплату індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2015 року» відсутні.

Також суд зазначає про відсутність можливості встановлення фіксованої суми індексації, як того просить позивач, оскільки індексація грошового забезпечення не є сталою величиною та залежить від індексу споживчих цін.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 28.12.2018 р. до 15.04.2020 р., без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, суд зазначає наступне.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.

Тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17 та від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а від 28 грудня 2019 року № 1.380.2019.001404.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення з Військової частини А1476 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата індексації грошового забезпечення).

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1476 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.04.2016р. до 01.04.2018р.

Зобов`язати Військову частину А1476 (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, код ЄДРПОУ 24983349) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 18.04.2016р. до 01.04.2018р.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Осіпова