Рішення № 93008076, 20.11.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5109/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

15 вересня 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" (далі-відповідач, Виправна колонія) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 16.07.2020 по 28.08.2020 у сумі 14445,90 грн. /з урахуванням уточненої позовної заяви /а.с. 69 -74/.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2020 позивача - начальника чергової варти відділу охорони державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)", звільнено зі служби в Державній виконавчій службі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням), однак відповідачем під час звільнення не здійснено з ним повного розрахунку, оскільки виплату одноразової грошової допомоги при звільненні здійснено 28.08.2020, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю. Отже, на думку позивача, відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

02.10.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.38-47/, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем пропущено місячний термін для звернення до суду з цим позовом, а клопотання про поновлення строку не надано. Також відповідач акцентував увагу на те, що законодавство про працю не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Крім того, вказував, що згідно із пунктом 20 розділу І глави 1 наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання, при цьому поданий позивачем рапорт про звільнення не містить вимоги щодо проведення виплати йому одноразових додаткових видів грошового забезпечення і інших вимог про проведення розрахунку. Вважає, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язковості сплати одноразової грошової допомоги у день звільнення, натомість у п. 6 грошового атестату встановлено такий строк у зв`язку наявністю графи «одноразові додаткові види грошового забезпечення та виплати компенсаційного характеру в поточному році отримав». Зауважував, що позивач не звертався із вимогою про видачу йому грошового атестату. Крім іншого, зазначав, що відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується з Державного бюджету, у зв`язку з чим інформацію про потребу у додатковому фінансуванні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу у липні 2020 року у формі 3-кас -потреба направлено до Північно-Східного міжрегіонального управління виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за № 10/98 від 30.07.2020 і погодження зазначених змін до кошторису відбулося 26.08.2020.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.10.2020 до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.59-64/, в якій позивач заперечив проти тверджень відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з цим позовом, вказуючи, що датою, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, є дата проведення з ним повного розрахунку, а саме - 28.08.2020, тому подання позову до суду 15.09.2020 здійснено в межах встановлених законодавством строків. Зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. При цьому такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства. Вважає, що не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю. На думку позивача, саме на відповідача покладено обов`язок повного та своєчасного розрахунку з працівником при звільненні, наслідки за неналежне виконання цього обов`язку теж покладено на нього.

08.10.2020 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 16.07.2020 по 28.08.2020 у сумі 14445,90 грн /а.с.69-74/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду /а.с.77/.

19.10.2020 до суду надійшли заперечення /а.с.79-81/, в яких відповідач, крім доводів, викладених у відзиві, зауважував, що заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог подана з пропуском строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року повторно витребувано від Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували дню його звільнення (15.07.2020) із зазначенням середньоденного заробітку, відомості (довідка, витяг, виписка тощо) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" /а.с.87/.

19.11.2020 на електронну пошту суду відповідачем надано довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с.90-92/.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Надержинщинська виправна колонія (№65)" з 14.01.2008 по 15.07.2020, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача /а.с.9/.

Так, наказом Надержинщинської виправної колонії УДДУПВП у Полтавській області (№65) №9 о/с від 14.01.2008 "По особовому складу" прийнято ОСОБА_1 з 14.01.2008 на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України та призначено на посаду молодшого інспектора відділу охорони Надержинщинської виправної колонії (№65), з посадовим окладом 100,00 грн, з випробувальним терміном шість місяців, з 14.01.2008 /а.с.48/.

Наказом Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" №77/ОС-20 від 10.07.2020 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника чергової варти відділу охорони Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) 15.07.2020 /а.с.50/.

Згідно з розрахунком вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 від 02.09.2020 №15/10/115, складеним Державною установою "Надержинщинська виправна колонія (№65)", розмір вихідної допомоги ОСОБА_1 становить 25896,33 грн (7968,10 х 13 років х 25%) /а.с.54/.

30.07.2020 відповідачем складено інформацію про потребу у додатковому фінансуванні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу в Державній установі "Надержинщинська виправна колонія (№65)", згідно з якою загальна сума одноразової грошової допомоги при звільненні складає 58126,60 грн та компенсація ПДФО - 10462,79 грн, зокрема, по ОСОБА_1 сума одноразової грошової допомоги при звільненні складає 25896,33 грн та компенсація ПДФО - 4661,34 грн /а.с.51/.

Довідкою про зміни до кошторису на 2020 рік №12 від 26.08.2020 підтверджено, що до кошторису відповідача внесено зміни у частині надходження коштів - 68500,00 грн, та водночас, у частині видатків (грошове забезпечення військовослужбовців) - 68500,00 грн. /а.с.52/.

28.08.2020 на картковий рахунок ОСОБА_1 в АБ "Укргазбанк" зараховано одноразову грошову допомогу у розмірі 25507,89 грн, що підтверджується відповідною випискою /а.с.14-16/.

ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати йому при звільненні одноразової грошової допомоги з 16.07.2020 по 28.08.2020, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (надалі - Закон № 2713-IV) до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Згідно із частиною 3 статті 23 Закону № 2713-IV пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

За змістом частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абзацу 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 р. за № 377/31829 (надалі - Порядок № 925/5).

Згідно із пунктом 2 розділу 1 глави ІІІ Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги зазначається в наказі про звільнення особи рядового або начальницького складу, якій передбачена виплата цієї допомоги (пункт 8 розділу 1 глави ІІІ Порядку № 925/5).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).

В силу положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Виходячи із змісту абзаців 1, 2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 8 Розділу І Порядку № 925/5 передбачено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.

Таким чином, обчислення грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України згідно із вимогами законодавства здійснюється виходячи із календарних днів.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Виплата особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 Постанови № 393, пунктом 2 розділу 1 глави ІІІ Порядку № 925/5. Вказані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби, а відтак, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Проте оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), та Верховним Судом від 19 червня 2019 року (справа №820/3313/17), 05 грудня 2019 року (справа №806/409/17), від 03 червня 2020 року (справа № 806/298/17).

Отже, зважаючи на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, до спірних правовідносин суд застосовує окремі положення КЗпП, зокрема статті 116 та 117 КЗпП.

З аналізу зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача про те, що законодавство про працю не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб в частині відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено зі служби 15.07.2020.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичний повний розрахунок з позивачем шляхом виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25507,89 грн (25896,33 грн за вирахуванням 1,5 % військового збору) здійснено 28.08.2020.

За таких обставин період затримки розрахунку з позивачем склав з 16 липня 2020 року по 27 серпня 2020 року - 42 календарні дні.

Суд критично оцінює доводи позивача щодо кінцевої дати періоду обчислення затримки розрахунку при звільненні - 28.08.2020 включно, оскільки день проведення розрахунку не підлягає включенню до періоду затримки.

Згідно із довідкою Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)", наданою на вимогу суду, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню, травень 2020 року та червень 2020 року, склав 8161,51 грн щомісячно (9630,58 грн - компенсація ПДФО - 1469,07 грн), розмір середньоденного заробітку позивача - 204,04 грн (16323,16 грн : 40 робочих днів : 2) /а.с. 92/.

Водночас, враховуючи положення пункту 8 Розділу І Порядку № 925/5 , обчислення грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється виходячи із календарних днів.

Крім того, розмір середньоденного заробітку позивача у довідці визначено відповідачем із грошового забезпечення у розмірі 8161,51 грн (9630,58 грн - компенсація ПДФО - 1469,07 грн), однак Порядком №100 передбачено, що базою для обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є саме сума нарахованого, а не виплаченого заробітку.

Як слідує з довідки щодо нарахувань та виплат щомісячного грошового забезпечення від 02.09.2020 №15/10/114, позивачу було нараховано грошове забезпечення за травень 2020 року у розмірі 9630,58 грн та за червень 2020 року у розмірі 9630,58 грн.

Враховуючи положення Порядку № 100, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 315 грн 76 коп. (19261,16 грн (9630,58 + 9630,58) /61 (кількість календарних днів у травні-червні 2020 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 13261,92 гривні (42 (днів) * 315,76 (середньоденне грошове забезпечення)).

Така позиція суду відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 26 квітня 2019 р. в справі № 806/536/16 (К/9901/7661/18), від 25 квітня 2019 р. № 804/5864/17 (К/9901/58138/18), від 30 січня 2019 р. № 807/3664/14 (К/9901/20295/18), від 30 січня 2019 р. № 806/217/17 (К/9901/21688/18), від 18 квітня 2019 р. № 806/889/17 (К/9901/34490/18).

Суд не бере до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14445,90 грн (963,06 грн х 15 робочих діб), наведений у позовній заяві, оскільки такий розрахунок зроблено виходячи із кількості робочих діб, що не узгоджується із нормами чинного законодавства, в тому числі Порядку № 100.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 надано тлумачення, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому у рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2020 зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зважаючи на те, що днем фактичного розрахунку із позивачем є 28.08.2020, то перебіг тримісячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається саме з цієї дати.

З огляду на вказане, враховуючи те, що позивачем подано до суду позовну заяву 15.09.2010, останнім не було порушено законодавчо встановлені строки для звернення до суду із вказаним позовом.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі 814/480/17, від 25.06.2020 у справі №440/2896/19.

Суд вважає також необґрунтованими посилання відповідача на те, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язковості сплати одноразової грошової допомоги у день звільнення, а у п. 6 грошового атестату встановлено такий строк у графі «одноразові додаткові види грошового забезпечення та виплати компенсаційного характеру в поточному році отримав», оскільки трудове законодавство містить імперативні приписи щодо необхідності проведення розрахунку із працівником у день звільнення, при цьому порядок заповнення грошового атестату не змінює відповідних вимог.

Відносно доводів відповідача про те, що позивач не звертався із вимогою про видачу йому грошового атестату, суд зазначає, що за нормами чинного законодавства розрахунок при звільненні не залежить від факту отримання грошового атестату особою.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на необхідність внесення змін до кошторису бюджетної установи як причини затримки розрахунку при звільненні, оскільки наведене не спростовує обов`язку відповідача провести з працівником повний розрахунок при звільненні у строки, визначені статтею 116 КЗпП. Також суд зауважує, що наказ про звільнення позивача прийнято 10.07.2020, тоді як інформацію про потребу у додатковому фінансуванні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач склав лише 30.07.2020.

Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позицій сторін отримали достатню оцінку.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені трудовим законодавством строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновків про те, що у позивача є право на отримання середнього заробітку за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 16.07.2020 по 27.08.2020 у сумі 13261,92 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті. Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, адміністративний позов належить задовольнити частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).

Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №26_12 від 15.09.2020 /а.с.31/.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 771 грн. 89 коп.

Також у позовній заяві міститься заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано копії ордеру серія ПТ №067106 на ім`я адвоката Зязюн Ю.А. /а.с.26/, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.24/, договору про надання правової допомоги від 25.08.2020 /а.с.17-20/, додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 25.08.2020 /а.с.21/, квитанції №12 від 25.08.2020 на суму 4200,00 грн /а.с.25/, акту приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 25.08.2020 від 14.09.2020 /а.с.23/.

За змістом додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 25.08.2020 /а.с.21/ адвокатом Зязюн Ю.А. надано наступні послуги: 1) консультація клієнта - 0,5 год (200,00 грн); 2) підготовка позовної заяви, збирання доказів - 2,5 год (2000,00 грн); 3) представництво інтересів у суді першої інстанції - 2000,00 грн.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі /West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд звертає увагу на те, зазначена справа належить до справ незначної складності, щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику, а тому час, витрачений адвокатом на складення позовної заяви клієнту не відповідає заявленому в описі.

Крім того, суд враховує, що написання позовної заяви не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.

При цьому, позивачем не надано детального опису наданих послуг (виконаних робіт) у частині здійснення представництва інтересів у суді першої інстанції, та не обґрунтовано витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, доводи відповідача щодо зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1200,00 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1101,65 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" (вул. Паркова,12, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, 38734, ідентифікаційний код 08564311) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" (вул. Паркова,12, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, 38734, ідентифікаційний код 08564311) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 16.07.2020 по 27.08.2020 у сумі 13261,92 грн (тринадцять тисяч двісті шістдесят одна гривня дев`яносто дві копійки) з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" (вул. Паркова,12, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, 38734, ідентифікаційний код 08564311) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 771 грн 89 коп (сімсот сімдесят одна гривня вісімдесят девять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1101,65 грн (одна тисяча сто одна гривня шістдесят п`ять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол