Рішення № 93007973, 23.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5140/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойко О.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 27.03.2020 р. № 18652-50 на суму 29293,44 грн., вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору

17 червня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила суд:

(1) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 27.03.2020 №Ф- 18652-50, винесену Головним управлінням ДПС в Одеській області на суму 29293 гривень 44 копійки.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

Поданий позов обґрунтований тим, що позивач, ОСОБА_1 , з 23.05.2013 перебуває на обліку доходів і зборів, як фізична особа-підприємець, проте підприємницької діяльності фактично не здійснювала та жодних доходів не отримувала. Як стверджує позивач, вона з 13 лютого 2013 року на підставі наказу №33 К від 12.03.2013 по теперішній час працює у ДП «Одеський авіаційний завод» (Код 07756801) та у період з 2013 року до 2020 року ДП «Одеський авіаційний завод» (Код 07756801), як роботодавець, сплачувало страхові внески за позивача, що підтверджується копією довідки за формою ОК 5 від 12.06.2020.

Позивач також зазначає, що вона у період з 01.6.2014 року до 30.06.2017 року та з 01.04.2017 року до 30.04.2020 року отримувала допомогу по догляду за дітьми, з якої Управління соціального захисту населення у Київському районі сплачувало страхові внески за позивача.

На переконання позивача, з огляду на те, що протягом періоду, за який винесена спірна вимога про сплату боргу, єдиний соціальний внесок сплачений за позивача відповідним органом соціального захисту населення та роботодавцем позивача, вищевказана вимога про сплату боргу від 27.03.2020 №Ф-18652-50, складена Головним управлінням ДПС в Одеській області на суму 29293 гривень 44 копійки, є протиправною та підлягає скасуванню.

(б) Позиція Відповідача

03.08.2020 року від представника відповідача надійшов відзив, у якому, відповідач, з посиланням на фактичні обставини справи, зазначив, що за даними інформаційної системи ДПС, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває з 24.05.2013 на обліку у Київському районі Південного управління м. Одеса ГУ ДПС в Одеській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування здійснюючи діяльність згідно обраного виду «Роздрібна торгівля з лотків і начинках текстильними виробами, одягом і взуттям».

За твердженням відповідача, 06.12.2016 року Законом України №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність, а відтак, починаючи з 01.01.2017, позивач є платником єдиного внеску, визначеним п.4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464.

На переконання відповідача, у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідач зауважує, що чинним законодавством не передбачено звільнення фізичних осіб-підприємців, які здійснюють догляд за дитиною з інвалідності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами або доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку від сплати єдиноґо внеску.

Відповідач зазначає, що позивач у період з 2017 до 2019 років мала нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому, ніж 22 відсотки від встановленої мінімальної заробітної плати.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, у позивача виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та за 2019 рік у сумі 11016,72 .грн. від впровадження підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, що підтверджується інтегрованою карткою платника ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Враховуючи визначені вимоги законодавства, відповідач вважає, що прийнята Головним управлінням ДПС в Одеській області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18652-50 від 27.03.2020 року на суму 29293,44 грн - є правомірною та законною.

ІІІ. Процедура та рух справи

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.07.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №420/5140/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27.07.2020 року суд постановив ухвалу, якою вирішив здійснювати подальший розгляд справи №420/5140/20 за правилами загального позовного провадження та призначив у даній справі підготовче судове засідання на 02 листопада 2020 р.

31.10.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №420/5140/20 до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів, введених у зв`язку із запровадженням карантину на території України.

02.11.2020 року від позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 02.11.2020 року без участі позивача.

Протокольними ухвалами від 02.11.2020 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №420/5140/20, продовжив розгляд справи у підготовчому провадженні до 90 днів та відклав розгляд справи до 13.11.2020 року.

11.11.2020 року від позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 13.11.2020 року, без участі позивача.

Зважаючи на неявку сторін до підготовчого засідання, призначеного на 13.11.2020 року та клопотання позивача про проведення розгляду справи за відсутності позивача, враховуючи встановлення Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки поширення COVID-19 у м. Одесі з 09.10.2020 року, наказ Голови Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року №22-ОС/Д/С про встановлення додаткових обмежень, спрямованих на запобігання, виникнення і поширення коронавірусної хвороби, протокольною ухвалою від 13.11.2020 року суд закрив підготовче провадження у справі №420/5140/20 та продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини справи, встановлені судом, та докази на їх підтвердження

Відповідно до довідки Державного підприємства «Одеський авіаційний завод» від 27.05.2020 року №28, позивач, ОСОБА_1 , працює у ДП «Одеський авіаційний завод» на посаді мийника посуду їдальні господарського відділу з 13.02.2020 року до теперішнього часу (т.1 а.с.13).

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси від 29.05.2020 року №543 (т.1 а.с.17), позивач отримувала допомогу при народженні дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.14), у період з 01.06.2014 року до 30.06.2017 року, а з 01.04.2017 року до 30.04.2020 року позивач отримувала допомогу при народженні дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.16) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.15).

Нарахування заробітної плати та відповідної допомоги при народженні дітей за період з 2017 року до 2020 року підтверджується відомостями Пенсійного фонду України (форма ОК-5) про застраховану особу від 12.06.2020 року (т.1 а.с.18-19).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем 23.05.2013 року (т.1 а.с.12), однак, 13.11.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним бажанням.

27 березня 2020 року Головне управління ДПС в Одеській області сформувало податкову вимогу №Ф-18652-50, у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. (т.1 а.с.11).

Відповідна сума нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску відображена в інтегрованій картці платника податків (т.1 а.с.42-44).

Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу від 27.03.2020 №Ф-18652-50, винесену Головним управлінням ДПС в Одеській області, позивач звернулась з даною позовною заявою до суду.

V. Джерела права та висновки суду

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов, розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Суд також зауважує, що відповідно до абзаців сьомого та дванадцятого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178 (далі - Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Пунктом 2 Порядку № 178 унормовано, що єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації. За осіб, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Порядку № 178, обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку.

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку № 178 визначено, що сплата єдиного внеску припиняється з дати припинення виплати грошового забезпечення, допомоги або компенсації.

Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Відповідно частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Пунктом 4 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною.

Отже, допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т.ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок.

Таким чином, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 року у справі №120/581/19-а 27 квітня 2020 року.

За встановленими судом обставинами, позивач працює у ДП «Одеський авіаційний завод» на посаді мийника посуду їдальні господарського відділу з 13.02.2020 року, тобто найманим працівником. У період з 2017 року до 2019 року роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) (т.1. а.с.18-19).

Окрім того, згідно з довідкою Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси від 29.05.2020 року №543 (т.1 а.с.17), позивач отримувала допомогу при народженні дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.14), у період з 01.06.2014 року до 30.06.2017 року, а з 01.04.2017 року до 30.04.2020 року позивач отримувала допомогу при народженні дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.16) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.15).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, зазначених в довідці форми ОК-5 від 12.06.2020 року, Управлінням соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси сплачено страхові внески за позивача за період з 2017 року по 2019 рік (включно) та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності до суду не надано.

Суд зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, в розумінні Закону № 2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець та Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси, що виключає у позивача обов`язок по сплаті за цей період єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте, не отримувала дохід від неї.

Враховуючи те, що позивач не мала у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформована спірна вимога про сплату боргу (недоїмки).

З огляду на зазначене, вимога Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу від 27.03.2020 №Ф- 18652-50 на суму 29293,44 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, відповідач впродовж судового розгляду справи не довів правомірність прийнятого рішення.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 належать до задоволення.

VI. Розподіл судових витрат

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 90, 139, 205, 245, 255, 293, 295 КАС України, суд -,

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 27.03.2020 №Ф- 18652-50, винесену Головним управлінням ДПС в Одеській області на суму 29293 гривень 44 копійки.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п. 15.5 ч.І розділу VII "Перехідні положення" КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5; код ЄДРПОУ 43142370.

Суддя О.Я. Бойко

.