Рішення № 93007850, 16.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7216/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1108 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А1108, в якому, із урахуванням заяви від 25 вересня 2020 року, просить:

- розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін;

- стягнути з військової частини А1108 (код ЄДРПОУ 08113287, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 64) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати всіх належних сум при звільненні у розмірі 127773,58 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом № 186 від 13 вересня 2019 року його звільнено з військової служби у військовій частині А1108 у зв`язку із закінченням строку контракту. При звільненні відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Вказана компенсація була виплачена відповідачем лише 12 серпня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі № 380/2048/20.

Позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а саме не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку, сума якого становить 127773,58 гривень.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

29 вересня 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява від 25 вересня 2020 року, у якій позивач повідомляє про те, що допустив у позовній заяві помилку в частині найменування відповідача, зазначивши військову частину А1109 замість А1108. Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви найменування відповідача (військова частина А1108) зазначено правильно. У зв`язку з цим просить врахувати допущену помилку при прийнятті рішення у цій адміністративній справі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. З цього приводу посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 940/1532/18.

Також відповідач зазначає, що розрахунок позивача згідно якого його середньоденна заробітна плата повинна становити 374,68 грн. є неправильним. Вважає, що середньоденна заробітна плата позивача має складати 374,68 грн. (10614,98 грн. + 12614,98 грн. (за останні 2 місяці роботи перед звільненням))/(31 + 31) календарний день (за останні два повних місяці роботи перед звільненням).

На думку відповідача, оскільки несвоєчасно виплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій становить 9758,91 грн. і є значно меншою ніж сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (124768,44 грн.) (333 дні затримки розрахунку х 374,68 грн.)), то до спірних правовідносин необхідно застосувати принцип співмірності з урахуванням якого сума, що підлягатиме стягненню буде становити 9731,94 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 11 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 14 лютого 2018 року Управлінням персоналу штабу Командування СВ ЗС України ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6).

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А1108 (по стройовій частині) № 186 від 13 вересня 2019 року старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 водія 2-ої обслуги 2-ої реактивної артилерійської батареї 1-го реактивного артилерійського дивізіону, звільненого наказом командира військової частини А1108 (по особовому складу) від 21 серпня 2019 року № 35-РС з військової служби у запас відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 - у зв`язку із закінченням строку контракту, з 14 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.11).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року (а.с.7-10) позов ОСОБА_1 до військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року.

Зобов`язано військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі № 380/2048/20 відповідач 12 серпня 2020 року перерахував на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 9578,91 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 12 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року (а.с.13).

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік відповідач у день його звільнення не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період затримки такого розрахунку з 15 вересня 2019 року до дня фактичного розрахунку 12 серпня 2020 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти наступних висновків.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Звільнена з військової служби особа, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення, у тому числі й виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі № 380/2048/20 позов ОСОБА_1 до військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року. Зобов`язано військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік встановлений у зазначеному рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.

Так, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 14 вересня 2019 року, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік виплачена йому відповідачем 12 серпня 2020 року.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Доводи відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати та його посилання з цього приводу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 940/1532/18, суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи не відповідають наведеному вище розумінню статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та не враховують правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 вересня 2015 року в справі № 21-1765а15, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (14 вересня 2019 року), то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації), враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі № 380/2048/20, був спірним.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.003696.

Таким чином, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 26 серпня 2020 року № 103 ФС про доходи ОСОБА_1 , наданої військовою частиною А1108, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (14 вересня 2019 року) становив 23229,96 грн. (10614,98 грн. за липень 2019 року та 12614,98 грн. за серпень 2019 року).

Кількість календарних днів за липень-серпень 2019 року становить 62 дні.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 374,68 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 15 вересня 2019 року по 11 серпня 2020 року (включно) становить 332 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 124393,68 грн. (374,68 х 332 календарних дні).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (9758,91 грн.) визначену судом у цій справі суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (124393,68 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у дванадцять разів її перевищує.

Суд відзначає, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Згідно з пунктом 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України середньозважена облікова ставка за кредитами становила: з 15 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року - 16,5% річних; з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року - 15,5% річних; з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року - 13,5% річних; з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11% річних; з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10% річних; з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8% річних; з 12 червня 2020 року по 11 серпня 2020 року - 6% річних.

З огляду на розмір несвоєчасно виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (9758,91 грн.), приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 1038,28 грн.

Розрахунок:

1) 16,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 15 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року (40 днів) в розмірі 9758,91 грн. х 0,05% х 40 днів = 195,18 грн.

2) 15,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року (49 днів) в розмірі 9758,91 грн. х 0,04% х 49 днів = 191,27 грн.

3) 13,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року (49 днів) в розмірі 9758,91 грн. х 0,04% х 49 днів = 191,27 грн.

4) 11% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року (42 дні) в розмірі 9758,91 грн. х 0,03% х 42 дні = 122,96 грн.

5) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року (42 дні) в розмірі 9758,91 грн. х 0,03% х 42 дні = 122,96 грн.

6) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року (49 днів) в розмірі 9758,91 грн. х 0,02% х 49 днів = 95,64 грн.

7) 6% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 12 червня 2020 року по 11 серпня 2020 року (61 день) в розмірі 9758,91 грн. х 0,02% х 61 день = 119,00 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат складає 1038,28 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 11 серпня 2020 року (включно), який, на переконання суду, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача з урахуванням критеріїв співмірності становить 1038,28 грн.

Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд з огляду на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат розмір грошового відшкодування у сумі 1038,28 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача грошового відшкодування у сумі лише 1038,28 грн.

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А1108 (вул. Трускавецька, 64, м. Дрогобич, Львівська область, 82100) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволити частково.

Стягнути з військової частини А1108 (вул. Трускавецька, 64, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, код ЄДРПОУ 08113287) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 11 серпня 2020 року (включно) в сумі 1038,28 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2020 року.

Суддя Клименко О.М.