Рішення № 93006872, 23.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/6921/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2223, військової частини А1586 про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А2223 (код ЄДРПОУ 07581951) щодо не нарахування, а Військової частини А1586 (код ЄДРПОУ 24963810) щодо невиплати всіх сум належних ОСОБА_1 у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій в сумі 21998.91 гривень);

- стягнути з Військової частини А1586 (код ЄДРПОУ 24963810) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій в сумі 21998,91 гривень) за період з 19.06.2018 року по 28.04.2020 року в сумі 263221,14 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки учасника бойових дій, яку відповідачем здійснено лише 28 квітня 2020 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

У встановлений судом строк відповідачами подано відзив за змістом якого вони заперечували щодо задоволення позову. В обґрунтування відзиву вказано, що позивач мав статус військовослужбовця з огляду на, що на нього не розповсюджується Кодекс законів про працю України. Крім того, військова частина А 1586 вказала, що у даному випадку вона не є суб`єктом, який здійснював адміністративно-господарські або організаційно-розпорядчі дії стосовно позивача. Військова частина А 1586 здійснили усі належні позивачу виплати, що були вказані у наказі командира військової частини А 2223, де позивач і проходив службу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовні та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів у судовому засіданні позов не визнали та заперечували щодо його задоволення з підстав викиданих у відзивах на позовну заяві.

Після наданих сторонами пояснень, усною ухвалою суду постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211, встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-ІХ, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодексу законів про працю України.

Згідно п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби" №540-ІХ від 30.03.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, ст.ст.47,79, 80, 162 КАС України (щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, подання відзиву), а також розгляду адміністративної справи продовжувались на строк дії такого карантину.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020 року, визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим законом. Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2223 та 19.06.2018 він був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини А2223 та виключений зі списків особового складу.

Позивачем на день виключення зі списків особового складу військової частини А2223 та усіх видів грошового забезпечення не отримано у повному обсязі кошти, на які він мав право, за час проходження військової служби у такій військовій частині, зокрема йому не була виплачена компенсації за невикористані дні відпустки учасника бойових дій.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 у справі №240/12201/19 зобов`язано Військову частину А2223 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018роки.

Зобов`язано Військову частину А1586 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018роки.

З врахуванням ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 рішення у справі №240/12201/19 набрало законної сили.

28 квітня 2020 року позивач отримав на свій рахунок невиплачену при звільненні індексацію грошового забезпечення у сумі 21998,91 грн, що підтверджується довідкою АТ «КБ «Приватбанк» від 04.05.2020.

Вважаючи дії відповідачів щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Так, в силу норм ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП.

В той же час, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні повинна бути співмірною із сумою заборгованості, яка була виплачена відповідачем із затримкою.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем військової служби є 19.06.2018, а до суду з позовом про грошову нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся лише у грудні 2019 року, тобто, через півтора роки після звільнення. Водночас, будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено.

Спір щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки учасника бойових дій, вирішений судом на користь позивача, рішенням від 09.01.2020 та набрало законної сили 25.03.2020.

Отже, судовими рішеннями підтверджено наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити недоплачені складові грошового забезпечення у загальній сумі 21998,91 грн., який останнім не виконано.

Виходячи з викладеного, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачену статтею 117 КЗпП та зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.03.2020, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки учасника бойових дій.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 387,66 гривень (11628,66 грн.11964,60):61 день.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні в частині компенсації за невикористані дні додаткової відпустки починаючи з 25.03.2020 по 28.04.2020 становить 34 календарних днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 13180,44 грн. (387,66грн.х34 дні).

Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду, співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 13180,44 грн.

При вирішенні спірних правовідносин враховано висновки Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19, якою залишено без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019.

Разом з тим, щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій військової частини А1586 щодо невиплати всіх сум належних ОСОБА_1 у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій в сумі 21998.91 гривень) та стягнення з Військової частини А1586 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій в сумі 21998,91 гривень) за період з 19.06.2018 року по 28.04.2020 року в сумі 263221,14 гривень, суд зазначає, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив військову службу у військовій частина А 2223 та саме з цієї частини його було звільнено. Також, сторонами не заперечується факт того, що військова частина А 2223 перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині А1586.

Разом з тим, відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Відтак, військова частина А2223 зарахована на фінансове забезпечення військової частини А1586. Тобто, військова частина А1586 відпрацьовує та проводить фінансові розрахунки на підставі відповідних документів поданих військовою частиною А2223.

При цьому, з аналізу приписів Закону Україн "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошової компенсації, зокрема визначення суми, покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги позивача про стягнення сум з військової частини А1586 є необґрунтованими та передчасними.

Відтак, оскільки військова частина А1586 здійснює фінансове забезпечення військової частини А2223 на підставі оформлених та поданих документів, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення усіх визначених судом сум з військової частини А2223.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2223 (вул. Заводська, Новогуйвинське, Житомирський район, Житомирська область,12441, код ЄДРПОУ 07581951) та військової частини А1586 (смт.Гуйва, Житомирський район, Житомирська область,12442, код ЄДРПОУ 24963810) про визнання дій протиправними, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А 2223 щодо невиплати ОСОБА_1 всіх належних сум у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій в сумі 13180,44 гривень);

Стягнути з Військової частини А2223 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 по 28.04.2020 у сумі 13180,44 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева