Рішення № 93006778, 20.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 р. Справа№805/2355/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в якому просила суд:

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на її користь суму середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 14 листопада 2014 року по 04 квітня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року позивачка працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. Проте, згідно наказу Головного управління юстиції у Донецькій області від 14 листопада 2014 року № 3249А/1 її звільнено з займаної посади старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції за власним бажанням 17 листопада 2014 року, згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При звільненні відповідачем з позивачкою не був проведений повний розрахунок, у зв`язку із чим у відповідача існує обов`язок виплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні згідно вимог статей 116, 117 КЗпП України.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивачка у день звільнення не працювала, отже виплата всіх сум, що їй належать на день звільнення, мала бути здійснена не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

ОСОБА_1 звернулася до ГТУЮ у Донецькій області із заявою щодо виплати належних сум при звільненні 17 листопада 2015 року. Однак на день звернення позивачки не був розроблений порядок погашення заборгованості із виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а тому у відповідача не було повноважень виплатити ОСОБА_1 належні при звільнені суми, а отже і відсутня вина відповідача щодо невиплати вказаних сум. Крім того, у зверненні позивачки не були вказані номер рахунку та інші відомості, які необхідні для перерахування коштів, а отже у відповідача була відсутня можливість здійснити перерахування коштів.

Позивачка у подальшому зверталась до ГТУЮ у Донецькій області (24.12.2015, 05.02.2016) та на Урядову «Гарячу лінію» (08.12.2015, 23.04.2016) із заявами про виплату розрахункових коштів при звільненні, однак звернення позивачки щодо виплати належних сум при звільненні надходили поштою або електронною поштою, що виключало можливість пересвідчитися в особі заявниці.

У період з 10.05.2016 року по 02.08.2016 року включно спір щодо розміру грошових сум, які підлягають виплаті ОСОБА_1 при звільнені, розглядався у судах першої та апеляційної інстанцій у справі № 805/1225/16-а, а отже у цей період у відповідача було відсутнє зобов`язання по виплаті грошових сум при звільнені ОСОБА_1 до визначення судом зобов`язання відповідача щодо їх виплати. Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.08.2016 року було зупинено виконання рішення суду першої інстанції у справі № 805/1225/16-а, та у період з 25.08.2016 року по 15.03.2017 року спір розглядався у суді касаційної інстанції, і у вказаний період у відповідача також був відсутній обов`язок з виплати позивачці невиплачених при звільненні сум. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017 року відповідачем була отримана 29.03.2017 року. На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року в справі № 805/1225/16-а, відповідачем 04.04.2017 року позивачці було виплачено суму грошових коштів у розмірі 4332,96 грн. та у розмірі 9564,55 грн.

Посилаючись на вказані обставини, вважає, що за увесь спірний період у відповідача був відсутній обов`язок щодо виплатити належних позивачці при звільненні сум, а отже відсутня і вина з боку відповідача щодо невиплати таких сум, і, відповідно, обов`язок виплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні згідно вимог статей 116, 117 КЗпП України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року, були скасовані постанова Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017, у справі 805/2355/17-а, за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 14 листопада 2014 року по 04 квітня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року адміністративна справа прийнята до провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2020 року витребувані докази у справі, а саме витребувано з архіву Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу № 805/1225/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості з заробітної плати, з компенсації за невикористану відпустку, оплати простою.

Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, враховуючи, що позиція сторін стосовно предмета спору зрозуміла, та в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_1 з 02 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції. Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 850а/1 позивачку звільнено з посади старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі № 805/1225/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГТУЮ у Донецькій області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, оплати простою у загальному розмірі 24166,29 грн., яка набрала законної сили 02 серпня 2016 року, встановлено такі обставини щодо позивачки.

10 лютого 2016 року ГТУЮ у Донецькій області видано довідку за № Г-368-0231, відповідно до якої заборгованість із заробітної плати позивачки складає за жовтень 2014 року - 2777,74 грн. та за листопад 2014 року - 1555,22 грн. (нарахований дохід). Також, в зазначеній довідці вказано, що сума заборгованості, що підлягає виплаті на користь позивачки, складає 3784,50 грн. Суд дійшов висновку, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 11 КАС України, суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 115 днів відпустки у розмірі 9564,55 грн. (за відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів). Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати простою в період з травня 2014 року по 27 травня 2015 року в сумі 17333,33 грн. суд вважав необґрунтованими з огляду на те, що накази щодо встановлення простою в роботі Совєтського ВДВС Макіївського міського управління юстиції у вказаний період Головним управлінням не видавались, що підтверджено довідкою відповідача від 13 червня 2016 року № 8-17-1136.

Крім того, з наявних в матеріалах справи розрахункових листів за період травень 2014 року - вересень 2014 року та довідки відповідача від 13 червня 2016 року № 04.2-17/80 встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 за даний період виплачувалась у повному обсязі. Заробітна плата за період жовтень-листопад 2014 року нарахована позивачці, проте у зв`язку з переміщенням ГТУЮ у Донецькій області виплачена не була.

Також за інформацією відповідача з грудня 2014 року по день звільнення - 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 до виконання своїх функціональних обов`язків не приступила, разом з установою на підконтрольну українській владі територію не перемістилась. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зазначеній частині.

Таким чином, постановою в адміністративній справі № 805/1225/16-а стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за жовтень 2014 року у розмірі 2777 грн. 74 коп. та за листопад 2014 року у розмірі 1555 грн. 22 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів) та стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 115 днів відпустки у розмірі 9564 грн. 55 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року в адміністративній справі № 805/1225/16-а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року в справі № 805/1225/16-а залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року судові рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року залишено без змін.

На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року по адміністративній справі № 805/1225/16-а ГТУЮ у Донецькій області 04 квітня 2017 року позивачці виплачено суму грошових коштів у розмірі 4332 грн. 96 коп. та у розмірі 9564 грн. 55 коп., що не заперечується сторонами, та не є спірною обставиною у даній справі.

Позивачкою також зазначено, що повний розрахунок при звільненні з нею проведений 04 квітня 2017 року, отже, дана обставина не є спірною у цій справі.

Судом досліджені також витребувані ухвалою суду від 02 жовтня 2020 року, матеріали адміністративної справи № 805/1225/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості з заробітної плати, з компенсації за невикористану відпустку, оплати простою, зокрема наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_1 до начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 17 листопада 2015 року.

З копії вказаної заяви ОСОБА_1 до начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вбачається, що 17 листопада 2015 року позивачка звернулась до відповідача із заявою в якій просила виплатити їй заборгованість по заробітній платі за період роботи в Совєтському відділі державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, матеріальну допомогу за 2014 рік на вирішення соціально-побутових потреб, перерахунок заробітної плати за 2014 рік. Також просила виплатити їй відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. В заяві зазначено також, що до неї позивачка додає довідку від 27 серпня 2015 року та реквізити рахунку (а.с. № 805/1225/16-а, - 69). Крім того, копія вказаної заяви міститься також в матеріалах даної справи, та також досліджена судом (а.с. 99).

У відзиві на позовну заяву відповідачем також зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до ГТУЮ у Донецькій області із заявою щодо виплати належних сум при звільненні 17 листопада 2015 року.

Отже, в ході розгляду даної справи встановлено, що 17 листопада 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до ГТУЮ у Донецькій області із заявою яка містила вимогу про проведення з нею розрахунку при звільненні, із виплатою середнього заробітку за увесь час затримки такого розрахунку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу".

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму".

Приписами статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини".

Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 цього Кодексу обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Висновки аналогічного змісту містяться у постановах Верховного Суду України від 16.05.2012 по справі №6-47110св11, від 18.07.2012 по справі №6-14417св12 та від 29.01.2014 по справі №6-144ц13.

Нормами статті 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за порушення строків розрахунку з працівником, визначених статтею 116 Кодексу. Отже, у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював, то період затримки розрахунку з ним починає обраховуватись з дня, наступного за днем пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, та зазначено в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у даній справі, позивачка на день свого звільнення не працювала, вказана обставина встановлена у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі № 805/1225/16-а (яка набрала законної сили 02 серпня 2016 року) та в силу приписів статті 72 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи.

Отже, в силу приписів ч. 4 статті 78 КАС України, вказана обставина, не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що з вимогою про проведення виплати належних при звільненні сум, позивачка звернулась до відповідача 17 листопада 2015 року, про що зазначено самим відповідачем, ним не спростовується, та підтверджується матеріалами справи.

При цьому суд зазначає, що чинним законодавством, зокрема трудовим, не врегульовано форму вимоги про розрахунок та не встановлено, в який спосіб звільнений працівник має звертатися до колишнього роботодавця.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що відповідач повинен був здійснити розрахунок з позивачкою не пізніше наступного дня після пред`явлення нею як звільненим працівником вимоги про розрахунок, тобто 18 листопада 2015 року.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 листопада 2015 року по 03 квітня 2017 року.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а (адміністративне провадження № К/9901/8617/18, № К/9901/47012/18).

Та обставина, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року було зупинене виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року до закінчення касаційного розгляду справи 805/1225/16-а, не мала наслідком втрату цією постановою законної сили. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року судові рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, та Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року залишено без змін.

Отже, мала місце, зокрема затримка відповідачем розрахунку з позивачкою при звільненні, встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Не є спірною обставинною у справі, що перерахування на користь позивачки коштів на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, яка набрала законної сили 02 серпня 2016 року у справі №805/1225/16-а, було здійснене 04 квітня 2017 року.

Таким чином, існують підстави для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні з позивачкою, за увесь період починаючи з 18 листопада 2015 року по 03 квітня 2017 року.

Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо відсутності його вини у затримці розрахунку з позивачкою при звільненні з огляду на те, що виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року зупинялось судом касаційної інстанції, оскільки це жодним чином не впливає на той факт, що відповідач не виплатив належні позивачці при звільненні суми у строки, визначені статтею 116 КЗпП України і саме ця обставина мала безпосереднє значення при вирішенні питання щодо відшкодування позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №826/27303/15 (адміністративне провадження №К/9901/1742/18).

При визначенні розміру середнього грошового забезпечення суд враховує приписи Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).

Згідно абз.1, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 2 Порядку №100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. ( Абзац четвертий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 ( 1398-99-п ) від 30.07.99).

Як вже було зазначено вище, постановою в адміністративній справі № 805/1225/16-а, зокрема встановлено, що з грудня 2014 року по день звільнення - 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 до виконання своїх функціональних обов`язків не приступила.

З наданої відповідачем довідки від 04.10.2017 року № 10-17-1706, встановлено, що двома останніми місяцями роботи позивачки перед звільненням є жовтень 2014 року та листопад 2014 року (а.с. 80).

Згідно із вказаною довідкою, у жовтні 2014 року позивачці нарахована заробітна плата у сумі - 2777,74 грн., у листопаді 2014 року - 1555,22 грн.

Кількість фактично відпрацьованих днів у жовтні 2014 року - 23, у листопаді 2014 року - 11.

Отже, середньоденна заробітна плата позивачки складає: 2777,74 грн. (жовтень 2014 року) + 1555,22 грн. (листопад 2014 року) : 34 фактично відпрацьовані робочі дні = 127,44 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", кількість робочих днів за період з 18 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року - 32 дні;

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07. 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік", кількість робочих днів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 251 день;

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік", кількість робочих днів за період з 01 січня 2017 року по 03 квітня 2017 року включно - 63 дні.

Отже, загальна кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні позивачки, за період з 18 листопада 2015 року по 03 квітня 2017 року, складає - 346 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 127,44 грн. (середньоденна заробітна плата) х 346 (кількість днів затримки розрахунку) = 44 094,24 грн.

Керуючись, ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48-а, ЄДРПОУ: 34898944), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Миру, 68, ЄДРПОУ: 37967785) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48-а, ЄДРПОУ: 34898944) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 листопада 2015 року по 03 квітня 2017 року у сумі 44 094 (сорок чотири тисячі дев`яносто чотири) грн. 24 коп. - з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 20 листопада 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров