Рішення № 93006566, 23.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Справа № 160/13164/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1302, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік (56 днів) при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік (56 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- встановити судовий нагляд за виконанням судового рішення.

В обґрунтування вимог позову вказано, невиплата позивачу при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є допущеною з боку відповідача протиправною бездіяльністю, що значно порушило його права та законні інтереси і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/13164/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 19.10.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощено позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративого суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст.262 України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, визначеними цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 р., позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Станом на поточну дату відзиву на позовну заяву не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира ремонтно-відновлюваного батальйону військової частини А1302.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , дата видачі 10 червня 2015 року.

Згідно Витягу з Наказу командира військової частини А1302 (по стройовій частині) від 18.01.2018 р. №20:

«Підполковника ОСОБА_1 , командира ремонтно-відновлювального батальйону, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 23 грудня 2017 року № 511 у запас відповідно до підпункту «а» ( у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився та які не висловили бажання продовжувати військову службу), вважати таким, що здав оправи та посаду 18 січня 2018 року та вибув з пункту постійної дислокації.

З 18 січня 2018 року виключити із списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.

Направити для постановки на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області.

Основну щорічну відпустку за 2018 рік не використав.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік не отримав.

Матеріальну допомогу за 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань не отримав.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, передбачену наказом Міністра оборони У країни від 11.06.2008 року №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" та прийнятого рішення МОУ від 15.02.2017 року № 1223/з/12 щодо виплати у 2017 році додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 450% від посадового складу командира ремонтно-відновлюваного батальйону, з 01 січня по 18 січня 2018 року.

Виплатити надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 "Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" з 01 січня по 18 січня 2018 року.

Виплатити додаткову щомісячну грошову винагороду згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2010 року № 889 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 161) в розмірі 60% від грошового забезпечення, з 01 січ ня по 18 січня 2018 року.

Скасувати доступ до відомостей з грифом секретності «таємно».

Виплатити надбавку за роботу з таємними документами у розмірі 10%, з 01 січня по 18 січня 2018 року.

Відповідно до вимог статті 17 Конституції України, статті 261 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 року № 607 «Про затвердження структури військового резерву людських ресурсів» та тимчасової Інструкції про порядок зарахування військовослужбовців при звільненні з військової служби в запас (демобілізацію) ОСОБА_1 , зарахувати до військового оперативного резерву першої черги військової частини А 1302. Мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Виплатити 50% грошової допомоги при звільненні за кожний повний прослужений рік-25 років.

Житлом при військовій частині А1302 не забезпечений.».

Отже, при звільненні з військової служби військовою частиною не було нараховано та не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період його служби.

За таких обставин, предмет дослідження у даній справі становлять правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (надалі - Закон).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Такий правовий висновок викладений у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Аналогічні висновки були також викладені Великою Палатою Верховного суду в постанові від 21.08.2019 р. по справі №620/4218/18.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2015 року по день звільнення.

За розрахунком позивача, кількість днів додаткової відпустки, за які має бути проведено компенсацію становить - 56 днів.

Відповідач під час розгляду справи своїх заперечень проти вимог позову не надав.

З огляду на положення ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, на переконання суду, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки в 2015 - 2018 рр. така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація виплачена не була.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті означеної компенсації, а відтак його порушені права мають бути відновлені у належний спосіб, а саме шляхом нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову по суті спору та їх задоволення з коригуванням періоду за який має бути виплачено компенсацію, а саме зазначивши "період з 2015 року по 2018 рік", оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивача було звільнено з військової служби 18.01.2018 р.

Щодо встановлення судового контролю суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Однак, позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач не виконає рішення суду.

Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Таке рішення на переконання суду свідчитиме про дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (56 днів) при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

Зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (56 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

В іншій частині вимог позову відмовити.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова