Рішення № 93006053, 23.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 листопада 2020 р. Справа № 120/4922/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

в с т а н о в и в :

16.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у період з 04.12.2015 року по 10.12.2018 року проходив службу в Департаменті патрульної поліції Національної поліції України, на посаді інспектора роти №1 батальйону УПП у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Вказав, що за період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року відпрацював 139 нічних змін, однак, в супереч Постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" відповідачем не здійснено виплату доплати за період служби нічний час в розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Крім того, позивач вказує, що відповідач, в порушення положень статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", не здійснив індексацію його грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо невиплати при звільненні належних йому сум грошового забезпечення у повному розмірі, зокрема доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року та індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року в сумі 5614,44 грн.;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року включно в сумі 3005 грн.;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 10.12.2018 року по день постановлення рішення суду.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача Довідки обліку несення позивачем служби в нічний час за період 2016-2018 років за формою, визначеною у додатку 1 до "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 року.

13.10.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 11.11.2015 року та наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" № 260 від 06.04.2016 року, відповідно до затвердженого кошторису, яким встановлений граничний розмір грошового забезпечення працівників патрульної поліції.

Також вказували, що при розрахунку заборгованості по доплаті за службу в нічний час, позивачем не враховано положення п. 11 Розділу ІІ "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", яким передбачено двохгодинну перерву для відпочинку поліцейським, які несуть службу в нічний час, яка не включається в службовий час.

Щодо індексації грошового забезпечення вказували, що таке право виникло після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 782 від 18.10.2017 року, якою внесено зміни до п.2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" та доповнено абзац 5 після слова "військовослужбовці" словом "поліцейських".

На переконання відповідача правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні, а тому просили в його задоволенні відмовити повністю.

19.10.2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому представник позивача вважає, що відзив на позовну заяву є безпідставним та необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

23.10.2020 року на виконання вимог ухвали суду від 21.09.2020 року, відповідач повідомив про відсутність Довідки обліку несення служби в нічний час позивачем.

16.11.2020 року на адресу суду надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 у період з 04.12.2015 року по 10.12.2018 року проходив службу на посаді інспектора роти №1 батальйону УПП у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

17.07.2020 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо надання інформації, а саме строків перебування на службі в УПП у Вінницькій області ДПП, розміру посадового окладу, посади, а також кількість фактично відпрацьованих нічних змін відповідно до графіку несення служби особовим складом УПП у Вінницькій області ДПП, надання довідки про нараховану заробітну плату та інформації про середньомісячну та середньоденну заробітну плату.

Листом від 17.08.2020 року № 115Аз/41/21/01-2020 відповідач повідомив, зокрема, що за час служби позивача в УПП у Вінницькій області ДПП в період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року ним відповідно до розстановки сил та засобів було відпрацьовано 139 нічних змін.

Додатково повідомлено, що нормами чинного законодавства не встановлено погодинної оплати поліцейським. Поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Службою в нічний час вважається виконання поліцейським службових обов`язків у період з 22:00 до 06:00 години, також поліцейським, які несуть в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше 2 годин (перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час).

Також, судом встановлено, що 17.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив вирішити питання щодо нарахування та виплати йому доплати за службу в нічний час за період з дати прийняття на службу по грудень 2018 року (до дня звільнення) та заборгованість по індексації грошового забезпечення по жовтень 2017 року включно. Крім цього, позивач просив виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.

Листом від 31.07.2020 року відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 10.12.2018 року та індексації грошового забезпечення по жовтень 2017 року.

Вважаючи, що його право на доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 є безумовним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує, що відповідно до частин 1 та 2 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 цієї Постанови, визначено обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260).

Згідно п. 5 Розділу І вказаного Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до п. 11 Розділу ІІ Порядку № 260, поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.

Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.

Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 року включно, позивач відпрацював в загальній кількості 139 нічних змін, що підтверджується наявними у матеріалах справи листом Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП від 17.08.2020 року № 115Аз/41/21/01-2020.

Разом з тим, відповідач, в супереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, доплату за службу в нічний час не здійснював, а відтак відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати за службу в нічний час.

Враховуючи, що судом встановлено порушення прав позивача, в частині невиплати доплати за службу в нічний час, а згідно розрахунку, така заборгованість складає 5614,44 грн., суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині та стягнути на користь позивача зазначену заборгованість.

Посилання представника відповідача на те, що позивачеві виплачувалося грошове забезпечення в межах граничних розмірів такого грошового забезпечення, встановлених відповідним наказом керівника - судом не приймається до уваги, оскільки у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та положень Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260) - доплата за службу в нічний час є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час встановлений пп. 3 п. 5 вищевказаної Постанови № 988.

Стосовно посилань представника відповідача про можливість двохгодинної перерви для відпочинку поліцейським, які несуть службу в нічний час, яка не включається в службовий час, не переконання суду, в даному випадку не спростовують обґрунтованість розрахунку заборгованості за службу в нічний час, оскільки доказів надання такого часу відпочинку не надано.

При цьому, належним та допустимим доказом на підтвердження фактично відпрацьованого позивачем часу, є Довідка обліку фактичного часу служби в нічний час, за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 260, яка, як зазначає відповідач, відсутня.

Крім того, п. 11 Розділу ІІ "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", передбачає право, а не обов`язок поліцейського на перерву для відпочинку під час служби в нічний час до двох годин.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року та стягнення з відповідача відповідної заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Вказана норма Закону є чинною з моменту прийняття Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно ч. 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.

В контексті наведеного, суд відхиляє посилання представника відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою КМУ № 782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Більш того, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивача про стягнення на його користь індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року в сумі 3005 грн.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 823/2249/18.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Департаментом патрульної поліції Національної поліції України допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за спірний період.

Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року включно у сумі 3005 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення, суд зазначає таке.

Законом № 580-VIII та іншими спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 року у справі №825/66/16, постанова від 02.10.2019 року у справі №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 року у справі №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 року у справі № 820/3312/17, а також постанова від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з служби в поліції.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Судом встановлено, що остаточного розрахунку з позивачем при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у цій справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 року в справі № 400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час та по індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 року у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 року у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 року у справі № 240/12037/19.

Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 року у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 року у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 року у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що 17.07.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Мазуром О.В. укладено Договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.1 предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у суді у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення частини невиплаченого грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час і заборгованості по індексації грошового забезпечення, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 2.1 цього Договору адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту щодо належного захисту прав та інтересів останнього щодо розгляду цивільної справи, яка зазначена у п. 1.1 Договору.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 Договору визначено, що клієнт несе обов`язки сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.

Відповідно до пункту 4.1 Договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Пунктом 4.2 Договору визначено суму гонорару, яка складає 6000 грн., які клієнт зобов`язується сплатити адвокату одразу при підписанні даного договору.

Як вбачається з Акту виконаних робіт та наданих послуг, на виконання укладеного з клієнтом договору про надання правової допомоги від 17.07.2020 року адвокатом було виконано наступну роботу:

- збір доказів та подача адвокатських запитів, пов`язана із необхідністю отримання таких доказів - 1 год.;

- підготовка проекту заяви для досудового врегулювання спору - 1 год.;

- вивчення чинного законодавства з даного питання та аналіз наявної судової практики по аналогічним справам - 1 год.;

- розрахунок розміру заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, який підлягає стягненню із відповідача - 3 год.;

- підготовка і подача до суду позовної заяви, підготовка і подача заяв та клопотань - 6 год.

Вартість однієї години роботи адвоката складає - 500 гривень.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 57/20 від 17.07.2020 року позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 6000 грн.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність заявленої вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Водночас, суд враховує, що згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обрахував ціну позову в 181176,24 грн.

При цьому, оскільки заявлені позовні вимоги задоволені частково та їх розмір склав 8619,44 грн. (4,75% від ціни позову), то, відповідно, понесені позивачем витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн. підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме в сумі 285 грн. (6000 х 4,75%).

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 285 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 31.01.2018 року в сумі 5614,44 грн. (п`ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень сорок чотири копійки).

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 31.10.2017 року включно в сумі 3005, грн. (три тисячі п`ять гривень).

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати понесені на професійну правничу допомогу в сумі 285 грн. (двісті вісімдесят п`ять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м.Київ, код ЄДРПОУ 40108646).

Рішення у повному обсязі виготовлене 23.11.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович