Ухвала суду № 93005898, 17.11.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

17 листопада 2020 року Справа № 925/35/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - Синецька О.Ю. - прокурор відділу,

від першого відповідача - представник не з`явився,

від другого відповідача - Тесля О.М. - адвокат,

Бородійчук М.В. - адвокат,

від третього відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури,

м. Канів, Черкаська область в інтересах держави

до 1. Канівської міської ради Черкаської області, м. Канів, Черкаська

область

2. обслуговуючого кооперативу "Канівська човнова станція",

м. Канів, Черкаська область

3. державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської

сільської ради, с. Рацеве, Чигиринський район, Черкаська область

про визнання недійсною угоди про фактичне землекористування,

визнання протиправними дій та скасування запису про державну

реєстрацію

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави до Канівської міської ради Черкаської області, обслуговуючого кооперативу "Канівська човнова станція" та державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради про:

- визнання недійсною угоди № 382 про фактичне землекористування від 16 квітня 2019 року укладену між Канівською міською радою Черкаської області та обслуговуючим кооперативом "Канівська човнова станція";

- визнання протиправними дії державного реєстратора комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Б.А. про внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису № 47048098 від 27 травня 2019 року;

- скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 47048098 від 27 травня 2019 року щодо реєстрації права приватної власності на комплекс будівель та споруд по вул. Шевченка, 105 в м. Каневі за обслуговуючим кооперативом "Канівська човнова станція".

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 лютого 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 лютого 2020 року підготовче засідання відкладено на 17 березня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17 березня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 31 березня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31 березня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 30 квітня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 квітня 2020 року відкладено розгляд справи по суті до закінчення карантину.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 липня 2020 року розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 24 вересня 2020 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 24 вересня 2020 року суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 21 жовтня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 жовтня 2020 року розгляд справи по суті відкладено на 11 год. 00 хв. 17 листопада 2020 року.

Перший та третій відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується реєстром поштових відправлень Господарського суду Черкаської області та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відзив на позов першого відповідача від 31 січня 2020 року вих. № 01-01-28/227 ( а.с. 112-113, т.1) ухвалою суду від 20 лютого 2020 року було повернуто без розгляду.

Відзив на позов першого відповідача (а.с. 165-167, т. 1), ухвалою суду від 17 березня 2020 року (протокол судового засідання а.с.186-187, т.1) залишено без розгляду.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представники другого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав наведених у відзиві на позов.

Третій відповідач відзиву на позов не надавав, своїм правом на захист не скористався.

В судовому засіданні, яке відбулося 17 листопада 2020 року згідно ч. 6 ст. 233, ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали зі справи №925/35/20.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та заслухавши пояснення учасників судового процесу, судом встановлено наступне:

Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що Канівським відділом Золотоніської місцевої прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному проваджені №12019250160000760 від 06 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 197-1 КК України за фактом самовільного будівництва ОК "Канівська човнова станція" на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності, яке перебуває у провадженні СВ Канівського ВП Золотоніського ВП ГУНП у Черкаській області.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що 12 серпня 1994 року рішенням Канівської міської ради №225 „Про передачу човнової станції Канівській районній раді" УТМР вирішено узаконити човнову станцію, яка буде утримуватись за кошти внесків власників човнів, як структурний підрозділ Канівської районної ради товариства мисливців і рибалок.

18 травня 2007 року було зареєстровано юридичну особу обслуговуючий кооператив „Канівська човнова станція" та затверджено її Статут.

Рішенням Канівської міської ради №7-40 від 13 серпня 2007 року "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки" було надано дозвіл обслуговуючому кооперативу „Канівська човнова станція" на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 4582 кв.м. в оренду під розміщення човнової станції в м. Каневі по вул. Шевченка (район човнової станції) за рахунок земель Канівської міської ради.

Проект відведення земельної ділянки було розроблено, погоджено та направлено для проведення землевпорядної експертизи.

Відповідно до підсумкової оцінки результатів експертизи від 11 грудня 2008 року №1374-08 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОК "Канівська човнова станція" для комерційного використання не відповідає вимогам чинного законодавства України та встановленим нормам і правилам, у зв`язку з чим, не погоджений та оцінений негативно.

Зокрема, розроблена документація із землеустрою не відповідає технічному завданню на виконання робіт затвердженому замовником (ст.ст. 22, 29 Закону України „Про землеустрій"), зміст пояснювальної записки не відповідає розробленій документації (Постанова КМУ від 26 травня 2004 року № 677); в проекті землеустрою відсутні вихідна земельно-кадастрова інформація та викопіювання з генерального плану міста Канева (ст. 39 ЗК України); проект землеустрою не погоджено територіальними органами виконавчої влади з питань водного господарства, містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини та санітарно-епідеміологічними органами (ч. 6 ст. 123 ЗК України); територіальне розміщення земельної ділянки за проектом землеустрою не відповідає генеральному плану розвитку території ОК „Канівська човнова станція", погодженому головним архітектором міста (ч. 5 ст. 151 ЗК України) та інші.

З метою приведення проекту землеустрою до вимог земельного законодавства та усунення зауважень та пропозицій до землевпорядної документації згідно з висновком державної експертизи обслуговуючий кооператив „Канівська човнова станція" отримав від Черкаського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства Державного комітету України по водному господарству погодження місця відведення земельної ділянки кооперативу під існуючий човновий причал за рахунок земель Канівської міської ради від 29 лютого 2008 року № 347/11.

Рішенням Канівської міської ради №16-66 від 26 листопада 2009 року було поновлено дозвіл ОК "Канівська човнова станція", наданий рішенням Канівської міської ради від 13 серпня 2007 року № 7-40, на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 4582 кв.м. в оренду терміном на 5 років під розміщення човнової станції в м. Каневі по вул. Шевченка за рахунок земель Канівської міської ради терміном до 01 грудня 2010 року.

У вказаному рішенні було зазначено, що якщо протягом встановленого строку проект відведення земельної ділянки не буде подано на затвердження до Канівської міської ради, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки вважається анульованим.

Прокурор в позові вказував, що проект відведення земельної ділянки площею 4582 кв.м. в м. Каневі по вул. Шевченка за рахунок земель Канівської міської ради не розроблений, а тому земельна ділянка упродовж тривалого часу використовується без правовстановлюючих документів, чим порушуються вимоги ст.ст. 124, 125, 126, 134 ЗК України.

Разом з тим, 16 квітня 2019 року між Канівською міською радою як розпорядником землі та обслуговуючим кооперативом „Канівська човнова станція" було укладено спірну угоду №382 про фактичне землекористування.

Прокурор вказував, що спірна угода про фактичне землекористування є удаваним правочином, її зміст суперечить вимогам ст. ст. 11, 251, 252, 626, 792 ЦК України, ст.ст. 124, 125, 126, 134 ЗК України, ст.ст. 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", а тому її слід визнати недійсною з огляду на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Прокурор також вказував, що державний реєстратор Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за відсутності належним чином оформлених документів, що посвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна та присвоєння об`єкту адреси, за відсутності документів щодо користування земельною ділянкою вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105, чим порушив вимоги ст.ст. 2, 5, 10, 18 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Оскільки вимогою прокурора є скасування запису державного реєстратора про реєстрацію речового права на нерухоме майно, що пов`язане з порушенням прав держави в особі Канівської міської ради на земельну ділянку і Канівська міська рада не була заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, то такий спір є спором про цивільне право.

Прокурор вказує, що органом уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у вказаних правовідносинах, є Канівська міська рада Черкаської області, проте, оскільки у даній справі відбувся "збіг" позивача та відповідача в одній особі, Канівська міська рада не може бути визначена позивачем по справі з одночасним пред`явленням до неї позовних вимог.

Водночас прокурором зазначається, що звернення до суду викликано винятково захистом інтересів органу місцевого самоврядування, який є рівним за статусом носієм державної влади в адміністративних межах міста Канева та діє в інтересах територіальної громади міста шляхом здійснення правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Також прокурор вказує, що у даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності передачі земельних ділянок водного фонду комунальної форми власності, можливості органу місцевого самоврядування - Канівської міської ради володіти, користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою в інтересах територіальної громади на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, зокрема, ст.ст. 124, 125, 126, 134 ЗК України, ст. ст. 1, 13, 115, 16 Закону України "Про оренду землі".

Другий відповідач у своєму відзиві на позов вказував, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання землі як самовільного її зайняття.

З незалежних від кооперативу причин, останній на даний час не може належним чином оформити право користування земельною ділянкою.

У своєму позові прокуратура нічого не вказала про той факт, що договір про фактичне землекористування був укладений ще в 2010 році. Кожний рік дана угода переукладалась на новий строк, але її зміст не змінювався, змінювався лише розмір плати за користування земельною ділянкою.

Другий відповідач десять років сплачував і сплачує плату за фактичне користування земельною ділянкою, отже міський бюджет отримував кошти в повному обсязі.

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не створює.

Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони мали на увазі. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу (ст. 216 ЦК України).

Жодним законодавчим актом не заборонено укладати угоду про фактичне користування земельною ділянкю на період оформлення документів на земельну ділянку.

В даному випадку мова йде про свободу договору, і даним правом скористалися сторони спірного правочину.

Другий відповідач надав всі документи передбачені чинним законодавством, необхідні для державної реєстрації майнового права.

При цьому другий відповідач вважає, що на окрему увагу заслуговує прийняте 09 жовтня 2018 року рішення ЄСПЛ у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України".

За змістом цього рішення ЄСПЛ визнав наявність у діях держави Україна порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зокрема, суд послався на непослідовність дій держави, яка через свої уповноважені органи спочатку здійснювала реєстрацію права власності, а після цього через органи прокуратури заявляла про своє право на майно.

ЄСПЛ наголосив, що помилки чи прогалини, допущені державними органами, повинні слугувати на користь потерпілих, особливо там, де не йдеться про жоден інший конфлікт приватних інтересів. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої державними органами, повинна нести держава, а допущені помилки не можна виправляти за рахунок приватної особи.

Звертаючись з позовом про визнання недійсною угоди про фактичне землекористування та скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно встановленню та доведенню підлягає, що дана угода суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові) та порушує цивільні права та інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

В зв`язку з чим другий відповідач вважає безпідставним звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави, а тому просив суд в позові відмовити повністю.

Судом враховано, що системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1-2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довод прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У даному випадку прокурор звернувся до суду з позовом самостійно, тобто підставою для представництва інтересів держави прокурор вказав відсутність компетентного органу посилаючись на те, що у даній справі відбувся збіг позивача та відповідача в одній особі, і Канівська міська рада не може бути визначена позивачем по справі з одночасним пред`явленням до неї позовних вимог.

Відповідно до частин 1-3 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 12 Земельного кодексу України, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно з пунктом 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Позовними вимогами прокурора є, зокрема, вимога про визнання недійсною угоди № 382 про фактичне землекористування від 16 квітня 2019 року укладеної між Канівською міською радою Черкаської області та обслуговуючим кооперативом "Канівська човнова станція".

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного правочину є власністю територіальної громади в особі Канівської міської ради Черкаської області.

Отже, органом, якому надано право на розпорядження землею, є Канівська міська рада Черкаської області.

У разі порушення права на земельну ділянку його захист, у визначений положеннями ЦК України та ЗК України спосіб, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

Інша позовна вимога прокурора про скасування запису державного реєстратора про реєстрацію речового права на нерухоме майно, не є похідною від першої вимоги, оскільки в ній прокурор просить скасувати запис не щодо реєстрації права користування землею, а запис про реєстрацію права приватної власності на будівлі та споруди.

Тобто, друга позовна вимога також спрямована на захист інтересів органу місцевого самоврядування (територіальної громади міста) від незаконної (на думку прокурора) забудови земельної ділянки.

Прокурор безпосередньо в позові вказує, що звернення до суду з даним позовом пов`язане саме з порушенням прав держави в особі Канівської міської ради на земельну ділянку.

Безпосередньо будівлі і споруди, що знаходяться на землях комунальної власності не є спірними і право власності на це майно не є предметом розгляду по даній справі.

Відтак, у даному спорі є орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (пункт 42 постанови).

У пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Також в наведеній вище постанові Великої палати Верховного Суду зазначається, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор, оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

З огляду на викладене, хибними є доводи прокурора, що оскільки Канівська міська рада є стороною спірної угоди про фактичне землекористування, зазначене унеможливлює звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Канівської міської ради як позивача.

Крім того, по іншій позовній вимозі, (яка як вже зазначалося вище не є похідною від першої вимоги, а є самостійною вимогою) взагалі відсутній будь-який конфлікт інтересів між вимогами прокурора та діями міської ради.

Прокурор листом від 16 грудня 2019 року за №32/2-1999 вих. звертався до Канівської міської ради в якому, зокрема, просив повідомити про вжиття міською радою заходів реагування, в тому числі шляхом пред`явлення позову з метою усунення недоліків вказаних прокурором у листі.

Канівська міська рада в листі від 24 грудня 2019 року №01-01-35 просила прокуратуру представляти інтереси держави в суді в особі Канівської міської ради.

Згідно ч. 7 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Проте, прокурор фактично захищаючи інтереси держави в особі Канівської міської ради, навпаки в даному випадку звернувся з позовом до Канівської міської ради.

Оскільки суд після відкриття провадження у справі та дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановив відсутність підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави в суді (прокурор в даному випадку помилково вказав про відсутність компетентного органу який має право на звернення до суду), то як наслідок це є підставою для залишення позову подану прокурором в інтересах держави, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Аналогічні за своїм змістом висновки також наведено в постанові Східного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2020 року зі справи №917/341/19.

Про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету (ч.2 ст.226 ГПК України).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду, крім випадків встановлених даною нормою закону.

Отже, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави до Канівської міської ради Черкаської області, обслуговуючого кооперативу "Канівська човнова станція", державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради про визнання недійсною угоди про фактичне землекористування, визнання протиправними дій та скасування запису про державну реєстрацію - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 23 листопада 2020 року.

Суддя А.В.Васянович