Рішення № 93004707, 18.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2020Справа № 910/9659/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю помічника судді Грузького Ю.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 910/9659/20

за позовом Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"

(Україна, 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3; ідентифікаційний код: 00206539)

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

(Україна, 01021, м. Київ, Кловський Узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801)

про стягнення 488 335,12 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Роєнко Є.В., довіреність № 1-2022 від 27.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) про стягнення 488 335,12 грн, з яких 305 016,00 грн заборгованості, 146 899,66 грн інфляційних втрат та 36 419,46 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо повернення, на вимогу позивача, грошових коштів, наданих в якості фінансового забезпечення за Договором № 1512001142 транспортування природного газу від 17.12.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

28.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9659/20, справу визнано судом малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк - протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

07.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до якої відповідач просив суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, за змістом якого відповідач просив суд, у разі залишення заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без задоволення, розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Укртрансгаз" із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відмовлено, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання у справі № 910/9659/20 призначено на 21.10.2020.

18.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, вказує, що позивач безпідставно посилається на положення пункту 3 глави 2 розділу VIII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС), оскільки станом на дати перерахування позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення за Договором № 1512001142 транспортування природного газу від 17.12.2015 (січень, травень 2016) у Кодексі ГТС (у відповідних редакціях) були відсутні положення щодо повернення замовнику послуг транспортування природного газу фінансового забезпечення. За твердженнями відповідача, позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів відповідачем та яким чином відповідачем було порушено зобов`язання за укладеним сторонами договором, що є підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачем у відзиві заявлено про сплив строку позовної давності щодо вимог позивача.

01.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що наявність заборгованості за Договором № 1512001142 транспортування природного газу від 17.12.2015 у розмірі 305 016,00 грн підтверджується наявними у справі доказами, яка визнана відповідачем, що підтверджується підписаним обома сторонами Актом звірки розрахунків, станом на 31.12.2019. Щодо порушення строку позовної давності позивач зазначає, що оскільки умовами укладеного сторонами договору не передбачено строку щодо повернення перерахованих позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відтак, на думку позивача, строк позовної давності ним не пропущено.

08.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому відповідач зазначає, що з наданого позивачем Акту звірки розрахунків, станом на 31.12.2019, не можливо ідентифікувати осіб, які його підписали, відтак, на думку відповідача, вказаний акт звірки не може свідчити про визнання відповідачем заборгованості за Договором № 1512001142 транспортування природного газу від 17.12.2015. Крім того, відповідач повторно наголошує на тому, що позивачем подано позовну заяву до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки направлена позивачем на адресу відповідача претензія № 1341 від 06.04.2020 не є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Судове засідання, призначене на 21.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/9659/20 призначено на 18.11.2020.

У судове засідання 18.11.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, просив суд врахувати викладені у відзиві на позовну заяву і запереченні щодо відповіді на відзив доводи та відмовити в позові.

У судовому засіданні 18.11.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2015 між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі - оператор, відповідач) та Акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" (далі - замовник, позивач) було укладено Договір № 1512001142 транспортування природного газу (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу (далі - послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлену Договором вартість таких послуг.

За умовами п. 4.1 Договору замовник зобов`язаний, зокрема, надати оператору фінансове забезпечення в порядку, встановленому в Кодексі ГТС та цьому Договорі.

Послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу ГТС та розділу ІХ Договору (пункт 11.4 Договору).

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що протягом всього строку отримання послуг замовник надає оператору та підтримує на належному рівні фінансове забезпечення відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Відповідно до п. 12.3 Договору фінансове забезпечення щодо послуг балансування надається у формах, визначених Кодексом ГТС, на користь оператора згідно з чинним законодавством України.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було перераховано відповідачу в якості фінансового забезпечення з балансування природного газу за Договором у січні та травні 2016 року грошові кошти в сумі 305 016,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 12508 від 30.12.2015 на суму 153 552,00 грн та № 2960 від 21.04.2016 на суму 151 464,00 грн.

За твердженнями позивача, фактично послуги з балансування природного газу за Договором протягом січня, травня 2016 року відповідачем не надавались.

Оскільки умовами Договору не передбачено строку щодо повернення оператором перерахованих замовником грошових коштів у якості фінансового забезпечення з балансування природного газу за Договором у січні та травні 2016 року, позивач звернувся до відповідача із претензією № 1341 від 06.04.2020, в якій вимагав у відповідача повернути суму дебіторської заборгованості за Договором у розмірі 305 016,00 грн, яка була відхилена відповідачем як така, що не відповідає положенням статті 222 Господарського кодексу України, про що зазначено відповідачем у відповіді на претензію № 0101вих-20-2218 від 12.05.2020.

З огляду на те, що відповідач не повернув позивачу перераховані ним грошові кошти у якості фінансового забезпечення з балансування природного газу за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 305 016,00 грн заборгованості, 146 899,66 грн інфляційних втрат та 36 419,46 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Суд встановив факт перерахування позивачем в якості фінансового забезпечення з балансування природного газу за Договором у січні та травні 2016 року грошових коштів у сумі 305 016,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 12508 від 30.12.2015 на суму 153 552,00 грн та № 2960 від 21.04.2016 на суму 151 464,00 грн, з призначеннями платежів: "оплата фінансового забезпечення послуг балансування системи в січні 2016, травні 2016 згідно з Договором".

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт перерахування позивачем на підставі вказаних платіжних документів грошових коштів у якості фінансового забезпечення послуг за Договором.

Водночас, як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку, послуги з балансування природного газу за Договором протягом січня, травня 2016 року відповідачем не надавались.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження надання відповідачем послуг з балансування природного газу за Договором протягом вказаного періоду, в тому числі оформлених одностороннім актом відповідача, як оператора за Договором, як це передбачено пунктом 11.4 Договору.

Заперечення відповідача проти позову ґрунтуються на тому, що станом на дати перерахування позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення за Договором у Кодексі ГТС (у відповідних редакціях) були відсутні положення щодо повернення замовнику послуг транспортування природного газу фінансового забезпечення.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС, в редакції постанов НКРЕКП від 28 квітня 2017 № 615 та від 28 травня 2019 року № 844, оскільки перераховані позивачем грошові кошти стосувались надання послуг за Договором у січні, травні 2016 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із претензією № 1341 від 06.04.2020 (зареєстрована у відповідача під вх. № 1001вх-20-4768 від 09.04.2020), в якій вимагав у відповідача повернути суму дебіторської заборгованості за Договором у розмірі 305 016,00 грн.

У відповіді на претензію №0101вих-20-2218 від 12.05.2020 відповідач підтвердив факт надходження 09.04.2020 на його адресу вказаної претензії (вх. № 1001вх-20-4768), проте відхилив її, оскільки вказана претензія, на думку відповідача, не відповідала положенням статті 222 Господарського кодексу України.

Суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача у запереченні щодо відповіді на відзив стосовно того, що претензія позивача № 1341 від 06.04.2020 не є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки за змістом претензії позивач вимагав у відповідача повернути суму дебіторської заборгованості за Договором у розмірі 305 016,00 грн, що узгоджується з положеннями вказаної норми Цивільного кодексу України.

Таким чином, в силу положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки претензія № 1341 від 06.04.2020 була отримана відповідачем 09.04.2020, зобов`язання відповідача щодо повернення перерахованих позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення за Договором мало бути виконано у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто у строк до 16.04.2020 включно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності факту порушення прав та законних інтересів позивача, а також відсутності порушення відповідачем зобов`язання за Договором, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження надання ним позивачу послуг з балансування природного газу за Договором протягом січня, травня 2016, як і не повернуто, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, перераховані позивачем грошові кошти у якості фінансового забезпечення за Договором.

Посилання відповідача на ту обставину, що зі змісту Акту звірки розрахунків, станом на 31.12.2019, відповідно до якого сальдо на користь позивача становить 305 016,00 грн, не можливо ідентифікувати осіб, які його підписали, також є необґрунтованими, оскільки вказаний розмір заборгованості за Договором підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем щодо повернення перерахованих позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 305 016,00 грн визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 146 899,66 грн інфляційних втрат та 36 419,46 грн 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та в контексті встановлених обставин щодо виконання відповідачем зобов`язання з повернення перерахованих позивачем грошових коштів у якості фінансового забезпечення за Договором, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у строк до 16.04.2020, суд вважає вказаний розрахунок необґрунтованим.

З наявного у матеріалах справи розрахунку вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних було нараховано позивачем за загальний період прострочення 1 630 днів, тобто з 30.12.2015 (дата виникнення боргу згідно з розрахунком позивача) по 15.06.2020.

За розрахунком суду, на суму заборгованості в розмірі 305 016,00 грн за період з 17.04.2020 по 15.06.2020 обґрунтованими є інфляційні втрати в сумі 915,05 грн та 3 % річних у розмірі 1 500,08 грн.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначає відповідач у своїх заявах по суті справи, оскільки про порушення своїх прав позивач довідався в дати здійснення ним перерахування грошових коштів згідно із платіжними дорученнями № 12508 від 30.12.2015 та № 2960 від 21.04.2016, строк позовної давності за вказаними позовними вимогами сплив 29.12.2018 та 20.04.2019 відповідно, тоді як з позовною заявою до суду позивач звернувся 28.07.2020, тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Судом встановлено, що позивач 09.04.2020 звернувся до відповідача із претензією №1341 від 06.04.2020, в якій вимагав повернути суму дебіторської заборгованості за Договором у розмірі 305 016,00 грн, відтак строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог не сплинув, а посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 305 016,00 грн заборгованості, 915,05 грн інфляційних втрат та 1 500,08 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 4 611,47 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Україна, 01021, м. Київ, Кловський Узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) на користь Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (Україна, 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3; ідентифікаційний код: 00206539) 305 016 (триста п`ять тисяч шістнадцять) грн 00 коп. заборгованості, 915 (дев`ятсот п`ятнадцять) грн 05 коп. інфляційних втрат, 1 500 (одну тисячу п`ятсот) грн 08 коп. 3 % річних та 4 611 (чотири тисячі шістсот одинадцять) грн 47 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 713,56 грн покласти на позивача.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 23.11.2020

Суддя О.В. Нечай