Рішення № 93004455, 20.11.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/118/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2020 справа № 908/1791/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 144/1)

до відповідача приватного акціонерного товариства "ВІДРАДНЕНСЬКЕ" (70406, Запорізька область, Запорізький район, с. Відрадне, вул. Перемоги, 3)

про стягнення 73107,77 грн.

Без виклику учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом № б/н від 01.07.2020 про стягнення з приватного акціонерного товариства "ВІДРАДНЕНСЬКЕ" 73107,77 грн., які складаються з 10000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 00543 від 19.07.2017, 10328,77 грн. 40% річних від простроченої суми, 47150,00 грн. неустойки, 1629,00 грн. інфляційних втрат та 4000,00 грн. штрафу у розмірі 40 відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару. Позивач просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що на виконання умов договору поставки № 0543 від 12.07.2017 позивачем передано відповідачу товар на суму 82642,56 грн. згідно видаткової накладної № 2483 від 12.07.2017, відповідач оплатив отриманий по договору товар частково та з запізненням у загальній сумі 72642,56 грн. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання по оплаті товару, позивачем нараховані та заявлені до стягнення неустойка, штраф, 40% річних та інфляційні втрати. Посилаючись на приписи ст.ст. 611, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 236 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2020 справу № 908/1791/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 10.08.2020 після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1791/20, присвоєно справі номер провадження 18/118/20, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 02.09.2020. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Зобов`язано позивача у строк до 25.08.2020 надати докази направлення відповідачу заяви щодо усунення недоліків позовної заяви.

Від позивача 25.08.2020 до суду надійшли докази направлення відповідачу заяви про усунення недоліків.

Від відповідача 28.08.2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково погодився з позовною заявою, а з деякими вимогами не погодився у зв`язку з наступним. Відповідач підтвердив, що на час подання відзиву перед позивачем існує заборгованість у розмірі 10000,00 грн. Щодо 40% річних зазначив, що в укладеному договорі поставки № 0543 від 12.07.2017 відсутня відповідальність винної сторони у вигляду сплати 40% річних за неналежно виконане зобов`язання, натомість в договорі вказано дослівно « 7.8. Сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40%»; тобто з даного пункту слідує, що сторони внесли зміни до ЦК України; трошки не ті повноваження, проте сформульованої відповідальності винної сторони немає. Щодо неустойки відповідач зазначив, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тому відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком. Щодо стягнення інфляційних збитків зазначив, що в наданому позивачем розрахунку вказаний борговий період 02.12.2017 - 01.07.2020 (31 місяць), а у таблиці листопад 2017 - квітень 2020 (30 місяців) та вказані 27 індексів інфляції, тому неможливо зіставити відповідність місяця та індексу, сума боргу виникла після 09.02.2018, тому відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком. Щодо штрафу відповідач зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 902/855/18 досліджував питання зменшення розміру неустойки за рішенням суду у господарському зобов`язанні, яке можливе за умови подання стороною відповідного клопотання про зменшення заявленої до стягнення заборгованості; вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду; ПрАТ «Відрадненське» просить суд зменшити заявлену до стягнення грошову суму штрафу. Також щодо усунення позивачем недоліків відповідач вказував, що не отримував надані суду позивачем докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого товару, які надійшли разом із заявою позивача про усунення недоліків. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у стягненні 40% річних за неналежно виконане зобов`язання, неустойки по наданому позивачем розрахунку, інфляційних збитків по наданому позивачем розрахунку та зменшити заявлену до стягнення грошову суму штрафу.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 10.08.2020. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 09.09.2020 та закінчити 11.10.2020 (з урахуванням вихідних днів).

Разом з тим, Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 31.12.2020) та наразі не припинена.

З урахуванням викладеного, процесуальні строки є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ (з урахуванням поштового пробігу) звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 20.11.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (постачальником, позивачем у справі) та приватним акціонерним товариством "ВІДРАДНЕНСЬКЕ" (покупцем, відповідачем у справі) 12.07.2017 укладено договір поставки № 0543 (надалі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товари (засоби захисту рослин, добрива, мінеральні добрива, агрохімікати та/або насіння сільськогосподарських культур) у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (додатками, специфікаціями), що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти вказані товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 Договору покупець оплачує поставлені постачальником товари за цінами, зазначеними у специфікаціях та видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього договору.

У пункті 2.4 Договору вказано, що строк оплати товару визначається у відповідній специфікації.

Відповідно до Специфікації № 1 від 12.07.2017, що є додатком до Договору поставки, загальна вартість товару за цією специфікацією складає 82642,56 грн. (п.1); оплата товару здійснюється в строк до 12.07.2017 в сумі 16528,51 грн., до 01.12.2017 в сумі 66114,05 грн. (п.3); постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю в строк до 14.07.2017, але лише після надходження коштів за товар на рахунок постачальника, якщо до дати поставки товару п. 3.1 цієї Специфікації передбачений платіж, не раніше ніж через день після надходження таких коштів; датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної (п. 4); додаток і його специфікація набирає чинності з дати її підписання уповноваженими на це представниками обох з сторін і діє до моменту повного виконання сторонами умов даного додатку та Договору поставки (п. 7).

Пунктом 10.1 договору встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скраплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2017 року та у будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору поставки та Специфікації № 1 позивачем поставлено відповідачу товар (гліфовіт, РК) на суму 82642,56 грн., а відповідачем його прийнято, що підтверджується видатковою накладною № 2483 від 12.07.2017 на суму 82642,56 грн.

Вартість отриманого товару відповідачем сплачено частково в сумі 72642,56 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- від 13.07.2017 № 539 на суму 16528,56 грн.;

- від 28.11.2017 № 206 на суму 10000,00 грн.;

- від 07.12.2017 № 278 на суму 5114,00 грн.;

- від 11.12.2017 № 302 на суму 11000,00 грн.;

- від 17.01.2018 № 1360 на суму 5000,00 грн.;

- від 18.01.2018 № 1379 на суму 5000,00 грн.;

- від 19.01.2018 № 1402 на суму 5000,00 грн.;

- від 05.02.2018 № 1569 на суму 10000,00 грн.;

- від 09.02.2018 № 1663 на суму 5000,00 грн.

Залишок несплаченого боргу по оплаті товару складає 10000,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 10000,00 грн. такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати отриманого товару визначено у п. 3 Специфікації № 1 до Договору поставки - оплата товару здійснюється в строк до 12.07.2017 в сумі 16528,51 грн., до 01.12.2017 в сумі 66114,05 грн. Узгодження сторін про продовження строку оплати відповідно до п. 10.3 договору відсутнє.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати повної вартості товару у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за отриманий товар у сумі 10000,00 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманого товару є доведеним, що також підтверджується відповідачем. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов`язання з поставки товару відповідно до умов п. 1.1 Договору та п. 4 Специфікації № 1 до Договору. Отже, відповідач мав оплатити товар повністю у строк до 01.12.2017.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач, посилаючись на ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України та ст. 236 ГК України, а також умови договору, просив стягнути з відповідача 10328,77 грн. 40% річних від простроченої суми, 47150,00 грн. неустойки, 1629,00 грн. інфляційних втрат та 4000,00 грн. штрафу у розмірі 40 відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторонами в пункті 7.1 Договору узгоджено, що в разі порушення своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, визначену відповідно до умов даного договору та чинного законодавства України.

Вимога про стягнення неустойки (пені) заявлена позивачем на підставі пункту 7.9 Договору, за змістом якого, у разі прострочення оплати за отриманий товар та невиконання обов`язку, що передбачений в п. 2.1 та в п. 2.8 покупець сплачує постачальнику неустойку, понад збитки, у розмірі 0,5% від загальної ціни товару (тобто ціни товару за всіма видатковими накладними, підписаних сторонами або їх представниками, - сума зобов`язання незалежно від ступеня виконання) за кожен день, незалежно від провини (п. 4 ст. 231 ГК України).

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 7.9 Договору сторонами визначено розмір пені - 0,5% від загальної ціни товару, разом з тим, згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, законом визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Суд враховує зауваження відповідача щодо наведеного позивачем розрахунку неустойки, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, даним положенням передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору в даному випадку не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України (посилання в договорі на стягнення пені за кожний день не є визначенням періоду часу), то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шестимісячного строку.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Неоплаченою в повному обсязі є вартість товару, отриманого за видатковою накладною № 2483 від 12.07.2017; згідно специфікації № 1 від 12.07.2017 строк оплати - до 01.12.2017. Отже, останній день сплати 30.11.2017, прострочення виконання зобов`язання щодо оплати товару в сумі 10000,00 грн. у відповідача виникло починаючи з 01.12.2017, строк нарахування пені закінчується 31.05.2018.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена за період з 02.12.2017 по 01.07.2020.

Судом здійснено розрахунок пені (неустойки), виходячи з суми боргу, дати виникнення зобов`язання по оплаті, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, починаючи з 02.12.2017, та встановлено, що обґрунтованою є сума пені в розмірі 1584,38 грн., яка розрахована наступним чином: пеня нараховується з 02.12.2017 (визначено позивачем у розрахунку) по 31.05.2018 (закінчення строку прострочення зважаючи на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України), що складає 181 день. Отже, вимога по стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 1584,38 грн., в решті вимоги в цій частині суд відмовляє через необґрунтованість.

Згідно п. 7.10 Договору, якщо покупець прострочить сплату за товар більш, ніж на 60 календарних днів, то окрім неустойки та інших санкцій, передбачених цим Договором, він додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 40% від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару.

Розрахунок штрафу, виконаний позивачем, відповідно до п. 7.10 Договору у сумі 4000,00 грн. суд визнав виконаним правильно, що також не заперечив відповідач, проте відповідач просив зменшити заявлену до стягнення грошову суму штрафу, посилаючись на позицію Верховного Суду щодо зменшення розміру неустойки. Відповідач вказував, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №902/855/18 досліджував питання зменшення розміру неустойки за рішенням суду у господарському зобов`язанні, яке можливе за умови подання стороною відповідного клопотання про зменшення заявленої до стягнення заборгованості; вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду; отже, ПрАТ «Відрадненське» просить суд зменшити заявлену до стягнення суму штрафу.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Враховуючи положення ст.ст. 74, 76-80, 236 ГПК України, судове рішення повинно містити обґрунтовану оцінку того, чи є таким випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причини неналежного виконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваного штрафу таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо, з викладенням відповідних обставин.

Дослідивши наведені відповідачем обставини, суд дійшов висновку, що надані документи жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за Договором № 0543 від 12.07.2017, враховуючи значний строк невиконання зобов`язання.

Отже, враховуючи приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, суд визнав, що сума штрафу є співрозмірним між фактичним порушенням та його наслідками, тому у клопотанні відповідача про зменшення розміру штрафу суд відмовляє.

Щодо вимог про стягнення 40% річних, суд зауважує, що положеннями п. 7.8 Договору поставки узгоджено, що сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40%. Заперечення відповідача стосовно того, що у сторін немає повноважень вносити зміни до ЦК України (ч. 2 ст. 625), що немає чітко сформульованої відповідальності винної сторони, є необґрунтованими, оскільки саме ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Натомість договором (п. 7.8) і встановлений інший розмір процентів річних - 40%.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 40% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", виходячи з простроченої вартості товару та зазначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив, що нарахування 40% річних у сумі 10328,77 грн. позивачем здійснено правильно, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача 10328,77 грн. 40% річних судом задовольняється.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд з`ясував, що позивачем наведено дві таблиці, в яких визначено періоди, які між собою відрізняються: борговий період з 02.12.2017 по 01.07.2020 та місяці прострочення з листопада 2017 по квітень 2020, при цьому наведено 27 індексів інфляції, а у періоді листопад 2017 - квітень 2020 - 30 місяців. Судом пораховано за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" інфляційні втрати відповідно до вказаного позивачем періоду з 02.12.2017 по 01.07.2020 (правомірним є нарахування за період січень 2018- травень 2020, оскільки грудень 2017 - неповний місяць, у червні 2020 індекс інфляції на дату звернення з позовом ще не був встановлений) - у цей період інфляційні втрати складають 1629,31 грн.; відповідно до вказаного позивачем періоду з листопада 2017 по квітень 2020 (правомірним є нарахування з грудня 2017 по квітень 2020, оскільки листопад 2017 не входить до періоду прострочення) - у цей період інфляційні втрати складають 1710,48 грн. Отже, у будь-якому випадку розмір інфляційних втрат, нарахованих позивачем (1629,00 грн.) є меншим, ніж наведено судом, суд не може вийти за межі позовних вимог, тому вимоги позивача про стягнення 1629,00 грн. інфляційних втрат судом задовольняються у заявленому позивачем розмірі.

Твердження відповідача, що сума боргу 10000,00 грн. виникла після 09.02.2018 не відповідає умовам договору.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу, 1584,38 грн. неустойки, 4000,00 грн. штрафу, 10328,77 грн. 40% річних та 1629,00 грн. інфляційних втрат, всього 27542,15 грн.

В решті заявлених вимог (45565,62 грн.) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, частково позовні вимоги визнав, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті отриманого від позивача товару в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 791,89 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "ВІДРАДНЕНСЬКЕ" (70406, Запорізька область, Запорізький район, с. Відрадне, вул. Перемоги, буд. 3, ідентифікаційний код 00852186) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 144/1, ідентифікаційний код 40724098) 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 1584,38 грн. (одну тисячу п`ятсот вісімдесят чотири грн. 38 коп.) неустойки, 4000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.) штрафу, 10328,77 грн. (десять тисяч триста двадцять вісім грн. 77 коп.) 40% річних, 1629,00 грн. (одну тисячу шістсот двадцять дев`ять грн. 00 коп.) інфляційних втрат та 791,89 грн. (сімсот дев`яносто одну грн. 89 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 20.11.2020.

Суддя В.В. Левкут