Рішення № 93003123, 19.11.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4020/20 Справа №754/1600/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

19 листопада 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Саламон О.Б.

з участю секретаря Крутікової - Вільховченко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № 198-03/06-МФ від 10.03.2006 в розмірі 95182,89 грн., з яких: 19795,97 грн. 3 % річних, 75386,92 грн. пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ. Також позивач просив стягнути солідарно з відповідачів витрати на сплату судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, у зв`язку з невиконанням відповідачем-1 умов якого виникла заборгованість. Зобов`язання за кредитним договором забезпечені договорами поруки, які укладені між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги до відповідачів перейшло до позивача. Враховуючи зазначене, позивач нарахував 3% річних у розмірі 19795,97 грн. із суми заборгованості 219760,60 грн. за період з 20.12.2016 до 21.12.2019, а також пеню у розмірі 75 386,92 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання з урахуванням позовної давності в 1 рік за період з 21.12.2018 до 21.12.2019.

10.02.2020 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

07.05.2020 ухвалою суду постановлено здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Від сторони позивача надходили клопотання про проведення судових засідань за відсутності його представника.

Відповідачами до суду не подано відзивів на позовну заяву, при цьому останні належним чином повідомлялись про розгляд справи в суді за зареєстрованими місцями проживання, та шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомили.

Оскільки відповідачі належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, та не подали до суду відзивів, а також те, що позивач не заперечує щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, про що свідчить клопотання додане до позовної заяви, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

10.03.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 198-03/06-МФ (долар США), відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 10 000 дол. США., зі сплатою 20 % річних, строком до 09.03.2008.

Кредитний договір був забезпечений порукою фізичних осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Так, 10.03.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 198-03/06-МФ-П1.

10.03.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 198-03/06-МФ-П2.

15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та поручителів зазначених у додатку № 1 до договору.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги від 15.11.2018 відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за договором від 10.03.2006 № 198-03/06-МФ (долар США), при цьому залишок по основній сумі кредиту складає 219 760,60 грн.; залишок за відсотками - 543 648,70 грн.; залишок з пені і штрафів - 5 239 215,86 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного ТОВ «Вердикт Капітал» набув права кредитора до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

Звертаючись з вказаним позовом позивач просить стягнути солідарно з відповідачів (позичальника та поручителів) три відсотки річних та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитними договором.

Щодо відповідальності поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 слід зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення статті 525 ЦК України забороняють односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ч. 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання саме основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається, як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено, зокрема обсяг і строк зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз зазначеної правової норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на викладене характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 209/3779/15-ц, Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 6-623цс17, від 17.09.2017 року у справі № 6-53цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 490/5224/14-ц висловила правовий висновок про те, що порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов`язання, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Як у п. 5.1 договору поруки № 198-03/06-МФ-П1, так і п. 5.1 договору поруки № 198-03/06-МФ-П2 встановлено, що порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов`язався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором по 09.03.2008.

Виходячи з наведеного, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором (09.03.2008) не заявив вимоги до поручителів, порука відповідно ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 5.1 договорів поруки припинилась.

Позивач, подавши 28.01.2020 позов про стягнення заборгованості з поручителів у солідарному з боржником порядку, пропустив строк на пред`явлення позову до поручителя.

Щодо позовних вимоги про стягнення з відповідача (позичальника) трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитними договором суд зазначає таке.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач (позичальник) не скористався своїм правом, передбаченим ст.ст. 76-83, 174, 191 ЦПК України та не подав до суду відзиву на вимоги позивача та доказів на їх спростування.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову в частині стягнення з відповідача ( ОСОБА_1 ) 3 % річних у заявленому позивачем розмірі.

Щодо позовних вимоги про стягнення з відповідача (позичальника) пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитними договором суд зазначає таке.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18).

Враховуючи наведене, позов у частині стягнення пені задоволенню не підлягає, оскільки згідно з розрахунком позивача за кредитним договором, її нарахування здійснювалось після закінчення строку кредитування.

Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача 20 000 грн. в рахунок отримання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано копії прайс-листа Адвокатського об`єднання «Вердикт», договору про надання правової допомоги від 17.12.2018, платіжного доручення від 29.03.2019 № 18 на суму 100 000 грн., акта прийому-передачі виконаних робіт, заявки про надання правових послуг.

При цьому, щодо суми витрат заявлених до стягнення суд вказує наступне.

Зокрема, суд вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. завищеним, таким, що не відповідає складності справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на написання відзиву, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Вбачається, що в жодне судове засідання представник позивача не з`явився, та останнім подано лише одну заяву по суті справи - позов.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу і стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму витрат у розмірі 3 000 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2102,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 137, 141, 174, 175, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 11, 512, 516, 525, 526, 549, 553, 554, 559, 610, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» три відсотки річних в сумі 19795,97 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. та судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

В задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - ЄДРПОУ 36799749, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5 Б.

Відповідач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 - РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 - РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 19.11.2020.

Суддя