Ухвала суду № 93002949, 01.10.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23981/16-ц

пр. 4-с-78/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва:

суддя Матійчук Г.О.,

секретар судового засідання Хабеця О.О.

справа №757/23981/16-ц

скаржник: ОСОБА_1

суб`єкт оскарження: старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчук Костянтин Петрович

заінтересована особа: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука Костянтина Петровича про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами,

представник скаржника - адвокат Білоусов Артем Юрійович,-

В С Т А Н О В И В:

13 травня 2019 року ОСОБА_1 , в особі адвоката Білоусова А.Ю., звернувся до Печерського районного суду м. Києва із скаргою на постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 23.04.2019 року у ВП 55422795.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи скаргу (4-с-142/19) передано в провадження судді Матійчук Г.О.

Крім того, 14.05.2019 року боржник звернувся до суду із скаргою на постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 23.04.2019 року у ВП 55422795.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи скаргу (4-с-144/19) передано в провадження судді Литвинової І.В.

Ухвалою судді Литвинової І.В. скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 23.04.2019 року у ВП 55422795 (№4-с-144/19) об`єднано в одне провадження зі скаргою №4-с-142/19, та згідно протоколу передачі судової справи раніше призначеному складу суду передано в провадження судді Матійчук Г.О.

Скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що при прийнятті обох постанов державним виконавцем порушено принцип пропорційності. Зокрема скаржник зазначив, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2016 року було видано виконавчий лист про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини всіх видів доходу.

20.12.2017 року було відкрито виконавче провадження з метою виконання вказаного рішення суду.

23.04.2019 року державним виконавцем було винесено дві постанови про обмеження його, як боржника, у праві виїзду за межі України та про обмеження керування транспортними засобами.

Про існування цих постанов він дізнався у травні 2019 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Вважає прийняті постанови необґрунтованими та протиправними. Зауважив, що постанови мають бути вмотивовані, втім виконавець приймаючи оскаржувані постанови керувався лише фактом наявності у нього заборгованості по аліментах. Наголосив на тому, що виконавцем не наведено будь-яких аргументів на користь прийнятих ним рішень, зокрема не доведено існування ризиків його, скаржника, виїзду за кордон з метою уникнення виконання аліментних зобов`язань, враховуючи наявність у нього постійного місця роботи та наявність іншого утриманця.

Щодо обмеження його у праві керування транспортними засобами зазначив, що при прийнятті постанови виконавець припустився протиправного формалізму вживши спірний обмежувальний захід, жодним чином його не обґрунтувавши.

Крім того, зауважив, що довідка про розрахунок заборгованості від 13.03.2019 року складена із порушенням норм ст. 195 СК України.

Просив скарги задовольнити, постановистаршого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортними засобами від 23.04.2019 року у ВП 55422795 визнати протиправними та скасувати.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2020 року у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва витребувано матеріали виконавчого провадження №55422795.

Сторони в судове засідання не з`явились, про місце, день і час розгляду скарги повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, однак їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Суд, вивчивши матеріали справи, скарги, матеріали виконавчого провадження № 55422795, дослідивши письмові докази, додані до скарги, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербаковим І.М. (далі - приватний виконавець у відповідних відмінках) від 20.12.2017 року відкрито виконавче провадження ВП№55422795 на підставі виконавчого листа №757/23981/16-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 06.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Калінінград Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 20 травня 2016 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Постановою приватного виконавця від 05.06.2018 року встановлено, що станом на 01.04.1018 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів склала 2 226 016,80 грн, в зв`язку з чим виконавець наклав арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках в ПАТ «АЛЬФА-БАНК» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у межах суми заборгованості. Цього ж дня винесено постанову про арешт на майно боржника.

Постановою приватного виконавця від 02.07.2018 року майно боржника оголошено в розшук.

Постановою приватного виконавця від 04.07.2018 року встановлено, що боржник володіє (спільно з іншими особами) майновими правами, зокрема є одним із засновників ТОВ «К Інвест», ТОВ «Іолком», ТОВ «Офтальмологічна клініка «Новий зір», ТОВ «ОК Новий зір», ТОВ «Еквип Медікал», ТОВ «Актив Медикал», ТОВ «Новий зір», ТОВ «Медичний центр Традиція», ОК «Чайки-2». Станом на 01.04.2018 рік заборгованість боржника по аліментах становила 2 226 016,80 грн. Відповідно виконавцем прийнято рішення про накладення арешту на частки в статутних капіталах вказаних підприємств в межах суми заборгованості.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості від 30.05.2018 року остання станом на 01.04.2018 рік становила 2 226 016,80 грн (а.с.58-59, т.3).

За невиконання рішення суду та не сплату аліментів постановою приватного виконавця від 06.12.2018 року на боржника накладено штраф у розмірі 30% від суми боргу в сумі 616 512,50 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржував довідку-розрахунок заборгованості від 30.05.2018 року.

Постановами від 06.12.2018 р. та від 07.12.2018 р. звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у ТОВ «ЕКСІМЕР-КИЇВ», ТОВ «ОК НОВИЙ ЗІР», ТОВ «АКТИВ МЕДІКАЛ», ТОВ «АЛКОН УКРАЇНА», ТОВ «БАЙЄР».

Постановою від 22.03.2019 року виконавче провадження (на підставі заяви стягувача) передано в провадження Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

25.03.2019 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчуком К.П. прийнято дане ВП до свого провадження та 23.04.2019 року прийнято оскаржувані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментах від 13.03.2019 року остання становить 2 669 885,93 грн.

Зі змісту цієї ж довідки вбачається, що за період з 01.12.2018 по 13.03.2019 р.р. за рахунок доходів (заробітна плата, стипендія та інш.) в рахунок аліментів погашено 29 319,80 грн.

З наведеного вбачається, що боржник не ухиляється від виконання рішення, хоча і не виконує його добровільно.

Згідно з п. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах, національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав чи свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009 р. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2013р. у справі "Хлюстов проти Росії". Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Хлюстов проти Росії" від 11.07.2013р. ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини переборної сили, події тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (зі змінами) від 21 січня 1994 року, яким визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та встановлено порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 2, 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово обмежено право на виїзд з України, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).

Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні.

При цьому тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не є дієвою юридичною санкцією, яка в даному випадку зумовлює пришвидшення виконання рішення суду.

Порядок застосування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України встановлений в ст. 441 ЦПК України за поданням державного виконавця за наявності документальних обґрунтувань необхідності застосувати обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

В даному випадку рішення про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України виконавцем прийнято одноособово, без звернення до суду і є суб`єктивним.

Як зазначалось раніше таке обмеження є крайнім заходом примусового виконання рішення.

Із матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник проживає в Україні, працює лікарем-офтальмологом, має власну справу (бізнес), є засновником декількох товариств, отже відсутні підстави вважати, що він залишить країну з метою ухилення від виконання рішення суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 про оскарження постанови про застосування до нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується скарги боржника про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, суд дійшов висновку, що вона також підлягає задоволенню за аналогічних підстав.

Крім того суд надав оцінку фактам вжитих приватним і державним виконавцем кількох виконавчих дій, зокрема про накладення арешту та звернення стягнення на грошові кошти/майно боржника, звернення стягнення на доходи боржника. Врахував наявність спору щодо розміру аліментів між боржником та стягувачем (провадження: 757/6283/19, №757/60464/18) та наявність рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні від 17.05.2017 року у справі №757/49941/16-ц (де боржник є позивачем).

Також не залишилось поза увагою суду наявність ще одного аліментного зобов`язання боржника по утриманню дитини від іншого шлюбу (провадження №369/13726/19).

Відповідно до положень ст.ст. 447-451 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів/посадових осіб - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Згідно ч. 5 цієї ж статті виконавець також вирішує питання про справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчої о збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Із матеріалів справи, матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник не ухиляється від виконання зобов`язання за рішенням суду, при цьому виконавцями (приватним і державним) вжито декілька заходів впливу на боржника, у вигляді накладення арешту на кошти/майно та стягнення звернення на них/нього.

Одночасне застосування ще двох заходів примусу до боржника у вигляді тимчасового обмеження останнього у праві виїзду за межі України та у праві керування транспортними засобами навряд чи прискорить сплату ним заборгованості по аліментам, розмір якої до того ж є предметом спору у іншому провадженні. Вжиття цих додаткових заходів примусу до боржника значно звужує (обмежує) його права як громадянина.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що скарги підлягають задоволенню.

Статтею 452 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Враховуючи те, що статтею 452 ЦПК України не врегульовано питання розподілу судових витрат, що пов`язані з розглядом судом скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, суд вважає за можливе застосувати вимоги ст. ст. 133, 141, 142 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Із скарг вбачається, що скаржником заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування двох постанов державного виконавця.

Згідно із п.п.2 п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду заяви немайнового характеру, фізично особою, належить сплатити судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 ЗУ «Про державний бюджет України» такий мінімум у 2020 році встановлений на рівні 2 102 грн.

Отже з суб`єкта оскарження слід стягнути на користь держави 1 681,60 грн (2 102 х 0,4 х 2) судового бору.

Керуючись ст.ст. 10, 133, 141, 237, 430, 447-449, 451, 452 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скарги ОСОБА_1 на постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука Костянтина Петровича про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука Костянтина Петровича про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України від 23 квітня 2019 року у ВП №55422795.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука Костянтина Петровича про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами від 23 квітня 2019 року у ВП №55422795.

Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві судовий збір на користь держави в розмірі 1 681,60 грн.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи якому повний текст ухвали не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Скаржник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Суб`єкт оскарження: старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчук Костянтин Петрович (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ЄДРПОУ 34967593);

Заінтересована особа: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ).

Суддя Г.О.Матійчук