Рішення № 92997868, 04.11.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 758/8892/17

Провадження № 2/761/716/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Горюк В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справа дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2017 р. ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до АТ «УкрСиббанк» (далі - відповідач 1), ТОВ «Кей-Колект» (далі - Відповідач 2), у якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просила визнати недійсним договір іпотеки № 89814 від 09.07.2008 р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.І. зареєстрований у реєстрі за № 447; застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді припинення іпотеки, відомості про що внеси до державних реєстрів у встановленому законом порядку; припинити чинність обтяжень та заборон, зареєстрованих відносно предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , відомості про що внести до державного реєстру у встановлений законом порядку.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що у червні 2008 р. до неї звернувся ОСОБА_2 , якого вона знала як учасника релігійної організації членом якої вона була, з пропозицією стати учасником фінансової організації метою якої є забезпечення фінансового зростання та благополуччя її членів. Для вступу в таку фінансову організацію позивачці не потрібно було платити вступних внесків або інших платежів, потрібно було лише надати певні гарантії по кредиту. Так, ОСОБА_2 було запропоновано в забезпечення по кредиту передати, квартиру АДРЕСА_1 , в якій вона проживала разом зі своїми двома дітьми. При цьому, останній, на час укладання іпотечного договору, запропонував малолітнього сина ОСОБА_3 зняти з реєстрації. А тому, позивачка вважає, що ОСОБА_2 обманним шляхом вмовив позивачку знятись з реєстрації її малолітнього сина. 23.06.2008 р. позивачка виконуючи вимоги ОСОБА_2 , подала заяву за № 134 до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду ВП «Чоколівський» про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 .

09.07.2008 р. АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11369623000. У забезпечення виконання грошового зобов`язання за вищевказаним договором, 09.07.2008 р. між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступник якого є АТ «УкрСиббанк», та позивачкою був укладений договір іпотеки № 89814 про передачу банку в заставу (іпотеку) двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , і яка належить їй на праві власності. Втім, як виявилось пізніше, в період дії договору споживчого кредиту ОСОБА_2 умови договору не виконувались, а тому рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 21.01.2011 р. на користь банку було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за договором кредиту в розмірі 225 678,04 доларів США.

13.02.2012 р. АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки. При цьому, оскільки ОСОБА_2 не виконував взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 23.09.2013 р. було стягнуто з позивачки на користь ТОВ «Кей-Колект» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11369623000 від 09.07.2008 р. суму у розмірі 2 427 665, 21 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, позивачка вважає, що договір іпотеки підлягає визнанню недійним на підставі ст.ст. 203, 215, 224 ЦК України, оскільки був укладений під впливом обманну та без дозволу органів опіки та піклування, а тому вона звернулась за захистом свої порушених прав до суду

Ухвалою судді Подільського районного суду м.Києва від 04.07.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 29.03.2018 р. вказану справу було передано на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.

05.11.2018 р. цивільна справа надійшла на адресу суду.

Ухвалою від 09.11.2018 р. справа прийнята до провадження суддею Савицьким О.А., розгляд якої вирішено продовжити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні 05.02.2020 р. судом залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

30.01.2020 р. на адресу суду надійшла заява представника позивачки про уточнення позовних вимог від 27.01.2020 р., у якій фактично змінено підстави позову.

Ухвалою від 05.02.2020 р. прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог та встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив та пояснення щодо позову і відзиву.

Ухвалою від 18.06.2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Представник Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністраціїу судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Представник відповідача 1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом порядок, про причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 09.07.2008 р. між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11369623000 з ОСОБА_2 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 11369623000, 09.07.2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 89814. Предметом договору іпотеки є двохкімнатна квартира загальною площею 56,60 кв. м., житловою площею 38,30 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Київською державною нотаріальною конторою 19.12.2003 року, зареєстрованим за № 2-2035, та зареєстрованого в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації реєстрації права власності на нерухоме майно» 26.12.2003 року у реєстрову книгу № 128-176 зареєстрованим за № 7533.

13.02.2012 р. АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за якими право вимоги кредитної заборгованості банку до ОСОБА_2 за кредитним договором № 11369623000 від 09.07.2008 р. та до ОСОБА_1 за договором іпотеки № 89814 від 09.07.2008 р., відступлені новому кредитору - ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 23.09.2013 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11369623000 від 09.07.2008 р. суму у розмірі 2 427 665, 21 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: двохкімнатну квартиру загальною площею 56,60 кв. м., житловою площею 38,30 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною встановленою в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.01.2014 р.

Вказані обставини не потребує доказуванню у відповідності до ч.6 ст. 82 ЦПК України.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка, як на підставу для його задоволення, зазначила, що укладала оспорюваних правочин під впливом обману ОСОБА_2 , оскільки останній скористався її юридичної необізнаністю та на той час бажанням стати учасником фінансової організації метою якої є забезпечення фінансового зростання та благополуччя її членів, вмовив позивачку укласти такий правочин, а тому вона не розуміла можливих наслідків вчинення цього правочину. Крім того, на момент укладення договору квартирою, яка була передана в іпотеку, мав право користування син позивачки - малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому договір іпотеки був вчинений без дозволу органу опіки та піклування, а як наслідок оспорюваний правочин є недійсним з підстав передбачених ст.ст. 203, 215, 224 ЦПК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону

в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 229 ЦК України)

З роз`яснень, які викладені в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З огляду на вищевикладене, будь-який правочин може буди визнаний судом вчиненим під впливом обману лише в тому випадку, якщо інша сторона правочину мала реальний умисел на такі дії.

Проте, в даному випадку посилання позивачки, що вона під впливом обману ОСОБА_2 вчинили оспорюваних правочин, не може враховуватися судом, оскільки нею не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 навмисно ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Крім того, вказаний правочин не може бути, також визнаний вчиненим під впливом помилки, оскільки у відповідності роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» юридична необізнаність не є помилкою в розумінні статті 229 ЦК України, а тому оспорюваних правочин не може бути визнано недійсним з цих підстав.

У відповідності до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до п.44 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України (надалі ЦК), статтею 177 Сімейного кодексу України (надалі СК) та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-Ш "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. У зв`язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Відповідно до копії довідки форми № 3 КП Житлово - експлуатаційна контора «Покровська» №1375 від 27.06.2008 р., яка була надана під час укладання правочину, в квартирі АДРЕСА_1 , була зареєстрована та мешкала лише ОСОБА_5 (дочка ОСОБА_1 ), 1989 р.н.

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що на момент вчинення оспорюваного правочину син позивачки - малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не був зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , докази протилежного суду надано не було, крім того позивачка в судовому засіданні підтвердила, що її син в період укладення договору був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже на момент, укладання договору іпотеки неповнолітній син іпотекодавця права користування квартирою, що є предметом іпотеки, не мав, а тому згода органу опіки та піклування для укладання даного договору не вимагалася, а відтак, права неповнолітньої дитини при вчиненні оспорюваного правочину не були порушені.

За таких обставин, враховуючи те, що під час укладення договору іпотеки сторони дотримались вимог цивільного законодавства, а доводи позивачки про визнання вказаного правочину недійсними, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому суд вважає, що позовна вимога про визнання договору іпотеки недійсним, необґрунтована та задоволенню не підлягає.

При цьому, оскільки вимоги застосування наслідки недійсності правочину у вигляді припинення іпотеки та припинення чинності обтяжень та заборон, зареєстрованих відносно предмета іпотеки є похідними від основної вимоги, то вони також задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справа дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: