Рішення № 92996281, 17.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2020 справа № 914/1700/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Полянського А.П.

розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом: Моторно (транспортного) страхового бюро України, м.Київ,

до відповідача: Військової частини А 0998, м. Яворів, Львівська область,

про стягнення 60 458,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Приступа Л.Л.;

від відповідача: Вакал Д.В.;

Обставини справи.

Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Військової частини А 0998 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою в сумі 60 458,90 грн.

Ухвалою від 31.08.2020, суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи на 22.09.2020.

Ухвалою від 22.09.2020 суд відклав розгляд справи на 06.10.2020.

В судове засідання 06.10.2020 з`явився представник позивача, надав відповідь по відзиву на позовну заяву, зазначивши, що військовослужбовець, учасник бойових дій, інваліди І групи звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України у разі якщо керують транспортним засобом, який знаходиться у їхній власності. Зазначив, що в даній справі військовослужбовець керував автомобілем УАЗ, який є у власності Військової частини А0998, однак доказів щодо того, у чиїй власності знаходиться машина УАЗ 3962 не надав. Представник відповідача не з`явився, причин не явки не вказав. Суд відклав розгляд справи на 20.10.2020.

Ухвалою від 20.10.2020 суд відклав розгляд справи на 17.11.2020 для надання Позивачу можливості надати докази у справі щодо права власності на автомобіль УАЗ 3962.

В судовому засіданні 17.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

04 травня 2017р. на перехресті нерівнозначних доріг сполученням Лиман-Бахмут-Горлівка та Київ-Харків-Довжанський на території Бахмутського району Донецької області з вини військовослужбовця за контрактом військової частини А 0998 старшого солдата ОСОБА_1 , який керував автомобілем УАЗ 3962 з державними номерними знаками НОМЕР_1 2, який на дату ДТП належав військовій частині А 0998, була скоєна дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП).

Вина відповідача у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017р.

В результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль Шевроле Лацетті з номерними знаками НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №102 від 23 травня 2017р., складеного судовим експертом Гуничевим С.Б., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Шевроле Лацетті, становить 71374,70 грн.

Зазначена шкода особисто винуватцем ДТП не була відшкодована потерпілій особі. На дату скоєння цієї пригоди відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо транспортного засобу УАЗ 3962 з номерними знаками НОМЕР_1 2.

Потерпілий з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) з відповідною заявою, до якої, зокрема, було додано копію полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/4577808 терміном дії з 05.07.2016 до 04.07.2017.

У зв`язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ в межах ліміту відповідальності здійснило регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 59478,90 грн (копія платіжного доручення №902986 від 21.03.2018) та послуги аварійного комісара у розмірі 980,00грн (копія платіжного доручення №8786 від 25.07.2017).

У порядку досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу претензію про компенсацію в добровільному порядку витрат, понесених у зв`язку з проведенням регламентної виплати потерпілим, а також витрат, понесених МТСБУ для встановлення розміру збитку та збору документів. В добровільному порядку відповідачем не компенсовано витрати МТСБ.

17.11.2020 позивач долучив до матеріалів справи відповідь УПП у Львівській області разом із довідкою ф.2 про ДТП та відповідь військової частини А0998 разом із довідкою. З довідки вбачається, що Станом на 04 травня 2017 року автомобіль санітарний автомобіль УАЗ-3962 військовий номер НОМЕР_3 шасі № НОМЕР_4 знаходиться в взводе забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини А0998.

Правова позиція відповідача.

01 жовтня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідач заперечив проти позову зазначивши наступне.

Відповідно до облікових даних станом на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди громадянин ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0998 та є учасником бойових дій з 20 травня 2015 року.

Згідно із ст. 13.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку , визначеному цим Законом.

Рішенням Конституційного суду України від 23 грудня 2014 року №7-рп/2014 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 1 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі

Отже, винною у ДТП особою є ОСОБА_3 , який безпосередньо керував закріпленим за ним автомобілем УАЗ-3962 реєстраційний номер НОМЕР_3 .

З огляду на викладені обставини, правових підстав для компенсації МТСБУ витрат, пов`язаних із відшкодуванням матеріальної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою за участю військовослужбовця ОСОБА_4 , військова частина А0998 не вбачає.

Щодо вимоги про стягнення 980,00 гривень витрат, понесених за послуги аварійного комісара відповідач зазначив, що вони не входять до суми страхового відшкодування, оскільки не є складовою фактичного розміру завданої шкоди, а належать до господарських витрат, які необхідні для визначення розміру завданої шкоди.

Вважає, що відповідати за позовом повинен гр. М.Дзидз, який безпосередньо керував

закріпленим за ним військовим автомобілем УАЗ-3962 реєстраційний номер НОМЕР_3 та скоїв дорожньо-транспортну пригоду.

Фактичні обставини встановлені судом.

04 травня 2017р. на перехресті нерівнозначних доріг сполученням Лиман-Бахмут-Горлівка та Київ-Харків-Довжанський на території Бахмутського району Донецької області з вини військовослужбовця за контрактом військової частини А 0998 старшого солдата ОСОБА_1 , який керував автомобілем УАЗ 3962 з державними номерними знаками НОМЕР_1 2, який на дату ДТП належав військовій частині А 0998, була скоєна дорожньо-транспортна пригода.

Відповідно до вироку Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017р. у справі № 219/8128/17 підтверджується вина відповідача у скоєнні вищезазначеної ДТП.

В результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль Шевроле Лацетті з номерними знаками НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки з поліції (форма-2) транспортний засіб належить Військовій частині А 0998, а водій – ОСОБА_1 є військовослужбовцем в даній військовій частині - це підтверджується також довідкою, що надана військовою частиною А 0998.

Власник пошкодженого транспортного засобу Шевроле Лацетті 29.01.2018 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування оціненої шкоди в результаті ДТП, що сталося 04.05.2017.

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №102 від 23 травня 2017р., складеного судовим експертом Гуничевим С.Б., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Шевроле Лацетті, становить 71374,70 грн.

Згідно платіжного доручення №902986 від 21.03.2018 МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника пошкодженого транспортного засобу Шевроле Лацетті - державний № НОМЕР_2 у розмірі 59478,90 грн, згідно наказу №2599 від 20.03.2018р. Згідно платіжного доручення №8786 від 25.07.2017 МТСБУ здійснило виплату за послуги аварійного комісара у розмірі 980,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом - претензією від 21.03.2018 №3.1-05/8376 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою. У вказаній претензії вказує про те, що витрати МТСБУ мають бути компенсовані Військовою частиною А0998 у повному обсязі, у зв`язку з тим, що саме Військова частина є особою, відповідальною за шкоду завдану потерпілому.

Так, позивач звернувся до суду із даним позовом про відшкодування в порядку регресу 60458,90 грн, з яких: 59478,90 грн страхове відшкодування та 980,00 грн за послуги аварійного комісара.

Відповідач проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві, зокрема, вказує про відсутність обов`язку у водія винуватця скоєння ДТП обов`язку страхування цивільно - правової відповідальності на території України, як у часника бойових дій. Відтак, відшкодування збитків від ДТП, повинно проводитись МТСБУ у порядку, визначеному Законом.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, і тому підлягають до задоволення частково.

Оцінка суду.

Положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз`яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до пункту 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

У пункті 9 вказаної постанови роз`яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

З матеріалів справи судом встановлено, що власником транспортного засобу «УАЗ-3962», військовий номер НОМЕР_3 є Військова частина А0998, що підтверджується довідкою ф-2 про ДТП та довідкою виданою військовою частиною А0998.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем ОСОБА_1 є військовослужбовцем у військовій частині А0998 за контрактом.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено обов`язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Твердження відповідача про те, що транспортний засіб УАЗ -3962 реєстраційний № НОМЕР_1 2 на момент скоєння ДТП перебував у тимчасовій власності водія ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем за контрактом військової частини №0998 та учасником бойових дій, а отже, звільнений від обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності є необґрунтованим зважаючи на наступне.

Відповідно до частин 1, 4 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Проте, як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.

Відповідно до п.13.1. ст. 13 Закону № 1961-IV звучить наступним чином - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності на території України.

Тобто законодавець надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов`язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ - позивач.

Крім того, Відповідач у відзиві на позовну заяву, послався на Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 1-6/2014 розтлумачено положення п.13.1. ст. 13 Закону № 1961-IV щодо належності транспортних засобів, яким визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, є такі наземні транспортні засоби, якими ці особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі» (договір підряду, оренди тощо).

Поряд з цим відповідач зазначив, перелік правових підстав володіння транспортними засобами не є вичерпним, і, як наслідок, учасники бойових дій могли володіти ними як на підставі цивільно-правової угоди, так і на підставі трудового договору, виконуючи свої службові обов`язки і тому подібне.

Проте така позиція відповідача є помилковою зважаючи на наступне.

На підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Так, ч. 2 ст. 1187 ЦК України встановлено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. А саме, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки піл час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.

Отже, МТСБУ правомірно звернулося до відповідача у зв`язку з тим, що саме Військова частина А 0998 є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вчиненої ОСОБА_1 , оскільки транспортний засіб належний відповідачу-роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог Закону № 1961-ІУ незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом - звичайний працівник чи учасник бойових дій.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно підпункту а) пункту 41.1. Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 36.2. Закону передбачено, що страховик (Моторне (транспортне) страхове бюро України) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Приписами пункту 38.2.1. статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця військової частини А0998 ОСОБА_5 у вчиненні ДТП, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення МТСБУ виплати у сумі 59478,90 грн, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 59478,90 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, позивач має право на отримання відшкодування в порядку регресу здійсненого страхового відшкодування. На підставі вказаного, суд зазначає, що відповідальність за шкоду, заподіяну автомобілю Шевроле Лацетті - державний № НОМЕР_2 , має нести відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки.

Суд, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 59478,90 грн виплаченого страхового відшкодування.

Щодо стягнення з відповідача 980,00 грн вартості послуг аварійного комісара, то суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

В силу наведених положень законодавства, вартість послуг аварійного комісара не є складовою страхового відшкодування.

Крім того, умови та порядок провадження діяльності аварійних комісарів, які з`ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків відповідно до Закону України «Про страхування», визначені Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №8 від 05 січня 1998 року, відповідно до ст.ст.2, 5 якого, аварійний комісар - особа, яка з`ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Нацкомфінпослуг та діяльність аварійного комісара щодо з`ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків провадиться на підставі договору із страховиком.

Відповідно до ст.ст.16, 17 зазначеного Типового положення на підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат - це документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди.

За вимогами п.п.18, 19, 20 Типового положення аварійний комісар, який складає аварійний сертифікат, несе персональну відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у ньому і такий сертифікат підписується аварійним комісаром, що з`ясував обставини і причини настання страхового випадку, і завіряється штампом.

Аварійний сертифікат складається у двох примірниках, один з яких видається страховику (страхувальнику), а другий зберігається в аварійного комісара.

Матеріали справи не містять аварійного сертифікату, складеного відповідно до зазначеного положення, а містять звіт авто товарознавчого дослідження, складений спеціалістом автотоварознавцем, відтак, суд не вбачає підстав для задоволення стягнення вартості послуг аварійного комісара.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволений позовних вимог. Судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2067,93 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 76, 79, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 0998 (81000, вул. Івана Хрестителя, 1, м. Яворів, Львівська область, ідентифікаційний код 07652444) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) 59478,90 грн страхового відшкодування та 2067,93 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2020.

Суддя О.Д. Запотічняк