Рішення № 92990980, 04.11.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/7/20-17/17/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 Справа № 908/40/20

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. при секретарі судового засідання Василенко В.В. розглянувши матеріали справи № 908/40/20

за позовною заявою: Бердянської міської ради, 71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2

до відповідача: приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд”, 71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шевченка, буд.13

про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ

Присутні представники:

від позивача: Замета Н.О., посвідчення від 05.05.20 № 88

Ар`ефєва Ю.М., посвідчення від 05.05.20 № 235

від відповідача: Забержевський О.В. - керівник

Міняйло А.М., довіреність від 03.10.19 № 119

СУТЬ СПОРУ:

Бердянська міська рада (далі Бердянська МР) звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. №01-2065/48-1 від 30.08.19 до приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд” (надалі ПрАТ “Бердянськбуд”) про передачу на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ гуртожитку включеного до статутного капіталу ПрАТ “Бердянськбуд” за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська, 74, у розмірі 119557/228000 частки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.20, позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою від 13.01.20 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/40/20, якій присвоєно № провадження 12/7/20. Справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.02.20.

30.01.20 до суду надійшов відзив за вих. від 28.01.20 № 25 на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти позову, просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

10.02.20 до суду надійшла заява за вих. від 10.02.20 про відвід судді Смірнову О.Г. в якій голова правління ПрАТ “Бердянськбуд” просив суд відвести від розгляду справи № 908/40/20 суддю господарського суду Запорізької області Смірнова О.Г.

Ухвалою від 10.02.20 суддею Смірновим О.Г. задоволено заяву ПрАТ “Бердянськбуд” про відвід судді у справі 908/40/20. Справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.20 та відповідно до розпорядження від 12.02.20 № П-70/20 справу № 908/40/20 передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 17.02.20 судом прийнято справу № 908/40/20 до свого провадження за правилами загального позовного провадження, розгляд справи розпочато спочатку. Підготовче засідання призначено на 16.03.20.

Ухвалою від 21.02.20 судом виправлено у п. 3 резолютивної частини ухвали суду від 17.02.20 про прийняття справи № 908/290/20 до свого провадження описку, а саме замість “Підготовче засідання призначити на 16.03.20 о/об 14 год. 50 хв.” вважати вірним “Підготовче засідання призначити на 12.03.20 о/об 14 год. 50 хв.”.

10.03.20 до суду надійшло клопотання за вих. від 06.03.20 № 50, в якому представник відповідача просив суд залучити до матеріалів справи в якості доказів письмові документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, 10.03.20 до суду надійшло клопотання за вих. від 10.03.20 № 52, в якому представник відповідача просив суд зобов`язати позивача надати оригінали належних та допустимих письмових доказів на підтвердження направлення на адресу відповідача копії листів: від 28.12.17 № 01-8297/41, від 04.10.17 № 02-6244/29 та від 24.10.17 № 02-06673/29.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.20 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.20 №392 та від 22.07.20 № 641 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.20 по 24.04.20 на всій території України було встановлено карантин.

12.03.20 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 18.05.20 включно та відкладено підготовче засідання на 02.04.20.

30.03.20 засобами поштового зв`язку до матеріалів справи надійшов відзив за вих. від 26.03.20 № 61 на позовну заяву Бердянської міської ради.

02.04.20 на електронну адресу суду (з ЕЦП) від представника позивача надійшла заява за вих. від 01.04.20 № 122 про перенесення підготовчого засідання по справі № 908/40/20 (призначеного на 02.04.20) на іншу дату у зв`язку із запровадженням на території України карантину, а також про призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції в приміщенні Бердянського міськрайонного суду.

Ухвалою від 02.04.20 судом продовжено строк розгляду справи № 908/40/20 на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та відкладено розгляд справи на строк дії карантину.

15.04.20 на електронну адресу суду, з електронним цифровим підписом, надійшла відповідь за вих. від 10.04.20 № 142 на відзив, в якій представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Із 20.04.20 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-ІХ від 30.03.20, яким внесено зміни до … Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, п. 3 ч. 11 розділу I вказаного Закону внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України:

3) розділ X “Прикінцеві положення” доповнено п. 4 наступного змісту:

- визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також ін. процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.

У зв`язку із викладеним, суд виходив з того, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.20 за №540-ІХ процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а продовжуються автоматично.

30.04.20 до суду надійшли заперечення за вих. від 24.04.20 № 73 на відповідь, в яких представник відповідача надає пояснення по суті спору та просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

На засіданнях Кабінету Міністрів України строки загальнонаціонального карантину продовжувались до … 22.05.20, 22.06.20, 31.07.20, 31.08.20, 31.10.20, а також до 31.12.20.

Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.20 №343 “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.20 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та відповідно до п.п. 8 п. 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.20 №392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у т.ч. у м. Києві та м. Запоріжжі). Зокрема, дозволено: з 22.05.20 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.20 перевезення пасажирів метрополітенами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.20 № 641 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з (в редакції останніх змін) на всій території України продовжено карантин до 31.08.20.

Залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки) (п. 2). Рівень епідемічної небезпеки встановлюється за результатом оцінки епідемічних показників та визначається рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України (за посиланням http://covid19.gov.ua) (п. 3). “Жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки встановлюється на території регіону, в якому наявне значне поширення COVID-19. Рівень епідемічної небезпеки може змінюватися для всієї території регіону або території окремих адміністративно-територіальних одиниць регіону. В регіоні, щодо якого відсутнє рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про встановлення рівня епідемічної небезпеки, застосовуються протиепідемічні заходи, передбачені для “зеленого” рівня епідемічної небезпеки (п. 4). Регіоном із значним поширенням COVID-19 вважається регіон, в якому наявна хоча б одна з таких ознак: завантаженість ліжок у закладах охорони здоров`я, визначених для госпіталізації пацієнтів з підтвердженим випадком COVID-19, становить більш як 50 %; середня кількість тестувань методом полімеразної ланцюгової реакції та імуноферментного аналізу становить менше ніж 24 тестування на 100 тис. населення протягом останніх 7 днів; коефіцієнт виявлення випадків інфікування COVID-19 становить більш як 11 відсотків, який обраховується за формулою … (п. 5). Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій переглядає рішення про зміну рівня епідемічної небезпеки на території регіону або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону із “жовтим”, “помаранчевим” або “червоним” рівнем епідемічної небезпеки не частіше ніж один раз на п`ять днів (п. 6).

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.20 № 731-ІХ (набув чинності із 17.07.20) п. 4 розділу Х “Прикінцеві положення” ГПК України викладено в такій редакції:

“І. … 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд, за заявою особи, продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином”.

II. Прикінцеві та перехідні положення. … 2. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п. 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України, … в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” № 540-IX від 30.03.20, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Ухвалою від 07.08.20 судове засідання призначено на 09.09.20.

04.09.20 до суду надійшло повідомлення відповідача за вих. від 02.09.20 № 137.

В судовому засіданні 09.09.20 судом оголошено перерву на 14.09.20.

14.09.20 до суду надійшло клопотання за вих. від 08.09.20 № 131, в якому представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи документи.

В судовому засіданні 14.09.20 судом було прийнято до розгляду відзив відповідача за вих. від 26.03.20 № 61, відповідь позивача на відзив відповідача за вих. від 10.04.20 № 142 та заперечення відповідача за вих. від 24.04.20 № 73 на відповідь на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.20 просив суд не розглядати подане клопотання відповідача за вих. від 06.03.20 № 50, яке надійшло до суду 10.03.20, про що зазначив на першому аркуші вказаного клопотання.

В судовому засіданні 14.09.20 судом оголошувалась перерва на 24.09.20.

24.09.20 до суду надійшли заперечення за вих. від 23.09.20 № 146, в яких представник відповідача заперечив проти долучення документів, які було заявлено представником позивача відповідно до клопотання за вих. від 08.09.20 № 131.

Також, 24.09.20 до суду від представника відповідача надійшло клопотання за вих. від 24.09.20 про долучення до матеріалів справи рішення господарського суду Запорізької області від 13.08.20 у справі № 908/53/20 та від 10.06.20 у справі № 908/2258/19.

В судовому засіданні 24.09.20 представник позивача підтримав клопотання за вих. від 08.09.20 № 131 та просив суд долучити до матеріалів справи документи.

Представник відповідача проти вказаного клопотання позивача заперечив з підстав викладених у запереченні відповідача за вих. від 23.09.20 № 146 на клопотання позивача від 08.09.20 № 131.

З метою забезпечення права кожного із учасників у даній справі на належний судовий захист, судом прийнято до розгляду клопотання позивача за вих. від 08.09.20 № 131.

Представники відповідача в судовому засіданні 24.09.20 підтримали:

- клопотання за вих. від 24.09.20 про долучення до матеріалів справи рішення господарського суду Запорізької області від 13.08.20 у справі № 908/53/20 та від 10.06.20 у справі № 908/2258/19;

- повідомлення за вих. від 02.09.20 № 137, яке надійшло до суду 04.09.20;

- клопотання за вих. від 10.03.20 № 52, в якому представник відповідача просить суд зобов`язати позивача надати оригінали належних та допустимих письмових доказів на підтвердження направлення на адресу відповідача копії листів: від 28.12.17 № 01-8297/41, від 04.10.17 № 02-6244/29 та від 24.10.17 № 02-06673/29.

Представник позивача віддав розгляд вказаних клопотань на розсуд суду.

Розглянувши наведені вище клопотання судом задоволено клопотання за вих. від 24.09.20 про долучення до матеріалів справи рішення господарського суду Запорізької області від 13.08.20 у справі № 908/53/20 та від 10.06.20 у справі № 908/2258/19 та долучено вказані копії рішень, приєднано до справи повідомлення відповідача за вих. від 02.09.20 № 137 та відмовлено в задоволенні клопотання за вих. від 10.03.20 № 52.

Ухвалою від 24.09.20 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.20.

В судовому засіданні 05.10.20 судом заслухано вступне слово представників сторін та оголошено перерву без винесення ухвали до 04.11.20.

04.11.20 через канцелярію суду від представника позивача надійшли:

- заява за вих. від 03.11.20 № 259, в якій представник позивача просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат у вказаній справі, шляхом винесення додаткового рішення по справі, після подання відповідного клопотання разом з доказами, що засвідчують понесення таких витрат;

- промова за вих. від 03.11.20 № 261, в якій представник позивача надає свої пояснення щодо суті спору та просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві;

- клопотання за вих. від 03.11.20 № 257, в якій представник просить суд долучити до матеріалів справи лист загального відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради від 23.09.20 № 45/08 разом з додатками на 3 арк.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вказані вище заяву за вих. від 03.11.20 № 259, промову за вих. від 03.11.20 № 261 та клопотання за вих. від 03.11.20 № 257.

Представники відповідача в судовому засіданні 04.11.20 не заперечили проти прийняття до розгляду заяви представника позивача за вих. від 03.11.20 № 259 та промови за вих. від 03.11.20 № 261.

Розглянувши вказані вище заяву позивача за вих. від 03.11.20 № 259 та промову за вих. від 03.11.20 № 261, заслухавши пояснення представників сторін, з метою забезпечення права кожного із учасників у даній справі на належний судовий захист, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття до розгляду заяви позивача за вих. від 03.11.20 № 259 та промови позивача за вих. від 03.11.20 № 261.

Поряд з цим, представники відповідача заперечили проти клопотання позивача за вих. від 03.11.20 № 257, в якому представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи лист Загального відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради від 23.09.20 № 45/08 разом з додатками на 3 арк.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частинами 4 та 5 ст. 80 ГПК України визначено, що якщо доказ не може бути подано у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши вказане вище клопотання позивача за вих. від 03.11.20 № 257, заслухавши пояснення представників сторін щодо вказаного клопотання, судом відмовлено в його задоволені з причин того, що:

- ще п. 6 резолютивної частини ухвали суду від 17.02.20 (про прийняття справи № 908/40/20 до провадження суддею Корсуном В.Л.) суд зобов`язав позивача та відповідача (кожного окремо) до початку першого підготовчого засідання (фактично було призначено на 16.03.20) надати до суду все листування між сторонами у справі по суті спору з доказами направлення такого листування однією стороною та отримання іншою та письмово повідомити суд про відсутність іншого листування між сторонами крім того, що надане до відповідної заяви;

- ні станом на 16.03.20, ні станом на час закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті позивачем не було виконано вказану вказівку суду викладену в п. 6 резолютивної частини ухвали від 17.02.20;

- вказане клопотання подано представником позивача лише після закриття підготовчого провадження, на стадії розгляду справи по суті спору та не заявлялось клопотання щодо поновлення строку для подачі вказаного клопотання за вих. від 03.11.20 № 257, як того передбачає ст. 119 ГПК України.

В судовому засіданні 04.11.20 до початку з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, судом з`ясовано у представників сторін думку щодо залучення (представники сторін проти залучення не заперечили) та залучено до матеріалів справи Інформацію, яку на вимогу суду надано представниками позивача, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо оспорюваного майна у цій справі станом на дату прийняття процесуального рішення у справі по суті спору.

Представником позивача в судовому засіданні 04.11.20, на стадії дослідження доказів, подано заяву за вих. від 04.11.20, в якому він (вона) просить суд долучити до матеріалів справи скриншоти відео та оглянути сайт PRD.berdinsk.bis з посиланням «пожароопасные общежития – в Бердянске несколько многоэтажек под угрозой закрытия» від 29.01.20. Крім того, представник позивача у вказаній заяві зазначив, що поважність пропуску долучення вказаного доказу обґрунтовує зайнятістю представників позивача в інших справах та браком часу.

Представники відповідача проти вказаної заяви позивача заперечили у повному обсязі зазначивши, що вказана обставина не стосується суті спору у даній справі.

Розглянувши вказану вище заяву позивача за вих. від 04.11.20, переглянувши відео (на телефоні представника позивача), заслухавши пояснення представників сторін щодо вказаної заяви судом відмовлено в її (заяві) задоволені з огляду на те, що вказана заява подана представником позивача на стадії дослідження доказів, а також у вказаній заяві не вказано що саме судом потрібно долучити до справи, а також не надано жодних додатків, які суд повинен розглянути і долучити (або не долучити) до матеріалів цієї справи.

У засіданні 04.11.20, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації (не в режимі відеоконференції) судового процесу за допомогою комплексу «Акорд».

Позивач, в особі уповноважених представників, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 30.08.19 № 01-2065/48-1, в відповіді за вих. від 10.04.20 № 142 на відзив та у промові за вих. від 03.11.20 № 261. Просили суд передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ гуртожиток включений до статутного капіталу ПрАТ “Бердянськбуд” за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська, 74, у розмірі 119557/228000 частки.

Відповідач в особі уповноважених представників, в судових засіданнях проти позову заперечили в повному обсязі з підстав викладених у відзиві за вих. від 26.03.20 № 61 на позовну заяву та у запереченні за вих. від 24.04.20 № 73 на відповідь на відзив. Просили суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.90 між ТСО “Запорожбуд” (Орендодавець) та трестом організації орендарів “Бердянськбуд” (Орендар) укладено договір оренди, відповідно до якого (п. 1.1.1. договору), Орендодавець здає, а Орендар приймає за актом в оренду майно тресту “Бердянськбуд”, основні виробничі фонди за залишковою ціною 10 689 тис. карбованців (додаток № 1), довідково-балансова вартість 12935 тис. карбованців та оборотні кошти в розмірі 3222,0 тис. карбованців (додаток № 1), строком на 5 років для виконання будівельно-монтажних робіт, випуску промислової продукції та надання платних послуг населенню, передбачених умовами даного договору, а також робіт на свій розсуд, не протирічащих діючому законодавству.

Відповідно до п. 1.1.2. договору, після підписання даного договору і приймання майна Орендар набуває статусу орендного підприємства та іменується як орендне підприємство “Бердянськбуд”. З дня державної реєстрації у виконавчому комітеті Бердянської міської ради … Орендар набуває права юридичної особи та стає правонаступником майнових прав та забов`язань організації майно якої орендовано. Вступ Орендаря у володіння майном настає одночасно з підписанням договору.

Згідно із п. 1.1.3. договору, орендне підприємство трест “Бердянськбуд” по рішенню конференції трудового колективу не виходить зі складу ТСО “Запорожбуд” та Мінбуду УРСР. При введені ринкових відносин або в разі систематичного невиконання Орендодавцем своїх договірних зобов`язань, Орендар має право виходу зі складу ТСО та Мінбуду УССР.

У відповідності до п. 4.1. договору, даний договір укладено з 01.04.90 по 01.04.95.

Відповідно до Відомості залишкової вартості основних засобів станом на 01.05.93 по ОП “Бердянськбуд”, яка є Додатком № 1 до акту оцінки ціни цілісного майнового комплексу ОП “Бердянськбуд”, в розділі “ЖКК” під п. 4 визначена залишкова вартість гуртожитку по вул. Кірова, 74 в розмірі 230 698,05 карбованців.

Згідно із п. 3 Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96 № 762/96, українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

У зв`язку з чим, як стверджувалось стороною позивача, вартість гуртожитку по вул. Кірова (теперішня Європейська), 74 станом на час вирішення спору у справі № 908/40/20 становить 2,31 грн.

16.06.93 розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд”. За даним актом у вартість цілісного майнового комплексу увійшла вартість гуртожитку по вул. Кірова, 74.

23.06.93 між Фондом державного майна Уркаїни (Продавець) та організацією орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого (п. 1. договору купівлі-продажу), Продавець продає, а Покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд”, який знаходиться за адресою: Україна, 332440, м. Бердянськ Запорізькоїх області, вул. Шевченка, 13 і відповідно до договору оренди від 01.04.90 та додаткової угоди до цього договору від 17.11.92 № 1553 (вказана додаткова угода сторонами до матеріалів справи не надавалась та, у зв`язку із вказаним, судом не досліджувалась) з Фондом державного майна України було передано організації орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” в тимчасове платне користування.

Відповідно до п. 2. договору купівлі-продажу, сума даного договору купівлі-продажу відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд”, який складено за Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди, затвердж. постановою КМУ від 02.09.92 № 522, складає 71 115 700,00 карбованців. Акт оцінки і ціна об`єкту приватизації затверджені розпорядженням Фонду державного майна України від 16.06.93 № 124-РОМ, який є невідємною частиною договору купівлі-продажу.

Згідно із п. 16 договору купівлі-продажу, даний договір набуває чинності з моменту його підписання продавцем і покупцем та нотаріального посвідчення.

У відповідності до Акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд” від 09.09.93, Фонд державного майна України (Продавець) передає, а організація орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” (Покупець) приймає згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд” вартістю 71 115 700,00 карбованців. Крім того, у вказаному акті зазначено (мовою оригіналу): «П/д № 1 від 22.07.93р. перераховані грошові кошти 33 915 700 карбованців. Решта в сумі 37 200 000 карбованців повинна бути сплачена майновими сертифікатами».

У переліку жилих будинків, нежилих будівель та споруд, що є власністю ЗАТ “Бердянськбуд” (договір купівлі-продажу від 23.06.93), затв. заст. голови Фонду державного майна О. Тимошенко, в п. 2 зазначено гуртожиток по вул. Кірова (нинішня назва Європейська) 74.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.03 Серії САА № 587947, власником гуртожитку за адресою Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, 74, є закрите акціонерне товариство «Бердянськбуд», форма власності колективна, частка 1/1, опис об`єкта – основна будівля “А”, підстава – рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 04.12.03 № 690.

Відповідно до рішення Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) від 22.12.17 № 3 рада керуючись ст. ст. 25, 26, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 9, 17, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. ст. 70, 111 Статуту територіальної громади м. Бердянська та враховуючи протоколи постійної комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики, підприємницької діяльності та управління комунальною власністю від 22.11.17 № 42, від 08.12.17 № 43 вирішила:

« 6. Прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” гуртожитки у м. Бердянську зокрема, за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська (Кірова), 74. …

… 8. У випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у п. 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконаня цього ріщення. …».

Оскільки ПрАТ “Бердянськбуд”, як власником оспорюваного гуртожитку рішення про передачу його у власність територіальної громади не приймалось, позивачем, з посиланням на положення Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано спір (позов) про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані до справи докази, а також пояснення представників сторін суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.08 № 500-VI (надалі Закон від 04.09.08 № 500-VI), сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей) (п. 3). Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (п. 4).

Згідно із п. 4 ч. 1ст. 5 Закону від 04.09.08 № 500-VI (у відповідній редакції), передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у т.ч. тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Під час розгляду справи сторони посилались на обставини, які встановлені рішеннями господарського суду Запорізької області у справах № 20/81, № 8/25д/09 та № 2/5009/5276/11, як на підстави своїх вимог і заперечень, відповідно до яких встановлювалися обставини, що мають значення для розгляду справи № 908/40/20.

Так, зокрема, як свідчить рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.10 у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України до закритого акціонерного товариства «Бердянськбуд», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Бердянської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.93 р. № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду ЗАТ «Бердянськбуд», судом встановлено:

“… 01 квітня 1990 р. ТСО “Запорожбуд” за Договором оренди надав в оренду майно треста “Бердянськбуд”організації орендарів. Відповідно до п. 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства “Бердянськбуд”.

07 квітня 1993 р. Наказом ФДМУ № 152-ПК “Про створення комісії з приватизації”затверджена комісія з приватизації державного майна, взятого в оренду організацією орендарів “Бердянськбуд”.

15 червня 1993 р. Головою ФДМУ затверджений План приватизації орендного підприємства “Бердянськбуд”. В п. 3.8. Плану зазначено, що приватизації підлягає все орендоване майно.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 125-РПП затверджено план приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна орендного підприємства "Бердянськбуд" м. Бердянськ.

На 01 травня 1993 р. складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП “Бердянськбуд”, відповідно до якої в розділі “ЖКК” п. 29 була визначена залишкова вартість гуртожитків по вул. Свободи, 60 в розмірі 601308,76 руб. (с. 10, п.29); п. 40 - гуртожитку по вул. Червона, 16 в розмірі 1687816,84 руб.; п. 41 - по вул. Червона, 20 в розмірі 2513234,02 руб.; п. 39 - по вул. Дюміна, 102 в розмірі 1041621,78 руб.; п. З - по вул. Кірова, 72 в розмірі 220308,12 руб.; п. 4 - по вул. Кірова 74 в розмірі 230698,05 руб., вул. Франко, 14 – 806651,06 руб.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Згідно даного акту у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість спірних гуртожитків.

18 червня 1993 р. затверджено Головою ФДМУ Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

23 червня 1993 р. між ФДМУ та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладено Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого організація орендарів купила державне майно цілісного майнового комплексу.

09 вересня 1993 р. Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" Покупець прийняв згідно відомості інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Так, в Перелік жилих будинків, нежилих будівель та споруд включено гуртожиток по вул. Свободи, 60, гуртожиток по вул. Червона, 16, гуртожиток по вул. Червона, 20, вул. Дюміна, 102, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд зазначає наступне: вимоги заявлені прокурором та підтримані ФДМ України з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України, внаслідок порушення , як зазначено в позові, сторонами договору купівлі-продажу від 23.06.1993 р. приписів законодавства про приватизацію.

Згідно роз`яснень президії ВАС України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними” (з наступними змінами та доповненнями) відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Таким чином, правове обґрунтування вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що надано у даному позові, відповідає приписам ст.. 48 ЦК УРСР – недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 21 ГПК України відповідачем у справі є особа, до якої заявлено вимоги про відновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу заявлені до ЗАТ “Бердянськбуд” з посиланням на факт правонаступництва.

Судом встановлено, що за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 23.06.1993 р. Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд”, Фонд передав, а організація орендарів придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд” відповідно до договору оренди від 01.04.1990 р. та додаткової угоди до цього договору від 17.11.1992 р. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.03.2005 р. у справі № 20/81 визнано недійсним п. 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ “Бердянськбуд” з дати його реєстрації виконавчим комітетом Бердянської міської ради № 572 від 24.12.1997 р. Згідно мотивувальної частини рішення (яке не оскаржено та набрало чинності) “відповідно з пунктом 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ “Бердянськбуд”, ЗАТ є правонаступником утвореного в 1960 році державного будівельно-монтажного тресту “Бердянськбуд”, в 1990 році утвореного на його базі орендного підприємства “Бердянськбуд”. Матеріалами справи встановлено, що на момент реєстрації нової редакції Статуту ЗАТ “Бердянськбуд” було відсутнє правонаступництво, зазначене в п. 3.1 розділу 3 Статуту. Таким чином, особа, що не була стороною угоди –ЗАТ “Бердянськбуд”, та не є згідно рішення суду правонаступником сторони оспорюваної угоди (організації орендарів), не є належним відповідачем у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині приватизації гуртожитків.”.

При цьому, вказаним рішенням суду встановлено, що:

“У вирішенні спору в даній частині при наданні оцінки доводам позивача про відсутність у ЗАТ “Бердянськбуд” правових підстав на володіння спірним майном (гуртожитками) суд виходить із наступного:

Правове регулювання орендних відносин у державі пройшло в декілька етапів. У перший період розвитку оренди (1989-1991р.р.) і регулювання здійснювалось згідно з основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. В зазначений час договори оренди укладались колективами орендних підприємств.

У Законі України “Про приватизацію майна державних підприємств” прийнятому 04.03.1992 зазначалось, що викуп державного майна, договір оренди якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”. До основних положень цього Закону були віднесені, зокрема: 1) об`єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів; 2) орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами Трудового колективу державного підприємства, громадяни і юридичні особи (ст. 9 Закону). Однак лише при відсутності заяви організації орендарів усі інші фізичні та юридичні особи можуть реалізувати право на оренду (п.3 ст. 10)

Згідно діючого на той час законодавства при передачі майна в оренду утворюються дві юридичні особи - організація орендарів (або товариство покупців) і орендне підприємство. Якщо організація орендарів укладає договори оренди цілісного майнового комплексу, володіє пра вом власності на вироблену на основі цього майна про дукцію і є суб`єктом приватизації орендованого майна, то орендне підприємство користується цим майном, виробляє продукцію, сплачує орендну плату і є правонаступником державного підприємства, оскільки останнє у разі створення організації орендарів набуває нового правового статусу. Коли організація орен дарів викупає орендоване майно, то фактично воно пере дається створеному нею орендному підприємству, бо сама організація орендарів після викупу ліквідується.

Таку правову позицію було втілено у п. 2.2.5 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств (затв. наказом ФДМ України від 04.02.1993р. №56), а саме: з метою подальшої господарської діяльності товариство покупців обирає організаційно правову форму згідно з чинним законодавством та протягом строку, встановленого в договір купівлі – продажу, створює і реєструє суб`єкт підприємництва. З моменту реєстрації суб`єкта підприємництва товариство покупців припиняє свою діяльність.

Як свідчать вивчені матеріали, предметом оспорюваного купівлі-продажу є цілісний майновий комплекс орендного підприємства “Бердянськбуд”, який був предметом договору оренди від 01.04.1990 р., та згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП “Бердянськбуд” (затв. розпорядженням ФДМ України від 16.06.1993 р. № 124-РОМ) та плану приватизації ОП “Бердянськбуд”, викуплений організацією орендарів, в тому числі гуртожитки.

Рішенням виконкому Бердянської міської ради народних депутатів № 366 від 08.07.1993 р. орендне підприємство “Бердянськбуд” перереєстровано у закрите акціонерне товариство “Бердянськбуд”.

За актом приймання-передачі від 22.12.1993 р. організація орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” на підставі рішення засновників ЗАТ “Бердянськбуд” № 39 від 02.07.1993 р., засновницького договору від 02.07.1993 р. передала товариству “Бердянськбуд” колективне майно, придбане у ФДМ України згідно договору купівлі-продажу № КП-119 від 17.07.1993 р. та свідоцтва про право власності № П-130 від 22.12.1993 р., вартість якого визначена у 71115,7 тис. крб.

Тобто, спірне майно, гуртожитки за зазначеними адресами, набуто ЗАТ “Бердянськбуд” з підстав, передбачених законом…”.

Також рішенням суду від 26.01.10 у справі № 8/25д/09 зазначено, що:

“… Що стосується самого факту включення будівель гуртожитків до майна цілісного майнового комплексу, що був предметом оренди, а згодом – предметом договору купівлі-продажу, суд не знаходить його таким, що суперечив законодавству, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно Примірного положення про гуртожитки (затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208) гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Порядок виселення з гуртожитку встановлений п. 40 Положення, а саме: сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки гуртожитки використовувались як тимчасове житло, виключно для проживання робітників підприємства, мали спеціальний статус надання у користування та виселення, у період відсутності певних нормативних актів (1990-1995 р.р.), гуртожитки згідно чинного законодавства включалися до майна цілісного майнового комплексу державного підприємства…”.

Залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції від 26.01.10 у справі № 8/25д/09, Вищий господарський суд України у постанові від 23.06.11, з яким погодився Верховний Суд України (постанова від 10.10.11), зазначив наступне:

“… При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що 28.12.1992 Фондом держмайна видано наказ № 4-ДП про надання дозволу на приватизацію Орендного підприємства "Бердянськбуд".

Розпорядженням Фонду держмайна від 16.06.1993 № 125-РПП затверджено План приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна Орендного підприємства "Бердянськбуд", згідно з п. 3.8 якого приватизації підлягає все майно підприємства, в т.ч. гуртожитки.

Розпорядженням Фонду держмайна від 16.06.1993 № 124-РОМ затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд", згідно з яким вартість гуртожитків не виключена з загальної вартості майна, що підлягає приватизації, а відповідно до Відомості залишкової вартості основних засобів станом на 01.05.1993 Орендного підприємства "Бердянськбуд" (додаток № 1 до акту оцінки) увійшла до вартості цілісного майнового комплексу, який надалі був викуплений у держави за договором №КП-119 від 23.06.1993 купівлі-продажу майна державного підприємства і переданий за актом від 02.091993 прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд".

Крім того, Фондом держмайна України на підтвердження факту передачі в процесі приватизації у власність ЗАТ "Бердянськбуд" спірних гуртожитків видано Перелік житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, що є власністю ЗАТ "Берданськбуд", затверджений Фондом державного майна України 23.04.1995. В подальшому ЗАТ "Бердянськбуд" на підставі рішень Виконавчого комітету Бердянської міської ради отримало Свідоцтва про право власності на всі спірні гуртожитки.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 19.02.1993 по 26.01.1994 під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об`єктів державного земельного та житлового фондів, а також об`єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 8 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 № 522 (чинної на момент приватизації державного підприємства), визначено, що оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.

Пунктом 16 зазначеної Методики встановлено, що оцінці вартості об`єкта приватизації повинна передувати його повна інвентаризація, за результатами якої складається передаточний баланс. Пунктом 18 вказаної Методики визначено, що інвентаризації підлягає державне майно підприємства, включаючи повністю зношені основні засоби, об`єкти невиробничого призначення, діючі об`єкти, які здані на прокат або в оренду, перебувають на реконструкції, у капітальному ремонті, на консервації, у запасі або резерві незалежно від їх технічного стану (як зараховані на баланс, так і не враховані з будь-яких причин).

Таким чином, зі змісту зазначених норм вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, включалося майно, що виконує виробничі функції у закінченому циклі виробництва, а також об`єкти невиробничого призначення і до цього майна могли бути включені об`єкти соціально-культурного призначення, які належать підприємствам.

Між тим, за приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла з 22.07.1992 по 22.02.1994, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім, кімнат в гуртожитках.

Відповідно до п. 9 ст. 8 цього Закону Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням міг передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 цього Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26.05.2004.

Отже, на момент проведення приватизації орендного підприємства гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993 щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства. …”.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.10.11 у справі № 2/5009/5276/11 у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до закритого акціонерного товариства «Бердянськбуд» (відповідач 1) та до Бердянської міської ради Запорізької області (відповідач 2) за участі третьої особи, якак не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про зобов`язання ЗАТ «Бердянськбуд» передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі, гуртожиток по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянськ Запорізької області та про зобов`язання Бердянську міську раду Запорізької області прийняти зазначені гуртожитки (у визначених частках) у комунальну воласність тереторіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі відмовлено.

Під час розгляду справи судом встановлено:

“В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що зазначені гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного майна”та належать до державної власності, що підтверджується свідоцтвами про право власності. Вказує, що відповідно до п. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 7 Закону України “Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності”, абз. 2 п. 3, п. 8 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995р. № 891, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за наявності згоди відповідних рад, передача проводиться разом із зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також технічною документацією на будинок. Розпорядженням голови Бердянської міської ради від 07.04.2011 р. № 182-р створена комісія щодо прийняття зазначених гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ. Наказом РВ ФДМУ по Запорізькі області № 325 від 25.05.2011р. зобов`язано ЗАТ “Бердянськбуд”, на балансі якого перебувають гуртожитки, здійснити передачу спірних гуртожитків. Однак відповідач не виконав рішення та наказ, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. …

… Предметом позову в даній справі є вимоги Фонду державного майна України про зобов`язання ЗАТ “Бердянськбуд” передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянськ Запорізької області, а також зобов`язання Бердянську міську раду Запорізької області прийняти зазначені гуртожитки (у визначених частках) у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі. …

… Право власності держави в особі Фонду державного майна України на гуртожитки, що є предметом даного позову (у визначених частках), було зареєстровано на підставі постанови від 08.06.2010 р. та ухвали від 16.08.2010 р. Запорізького апеляційного господарського суду, та посвідчувалося свідоцтвами про державну реєстрацію прав від 11.10.2010 р.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 у справі № 8/25д/09, на підставі якої була проведена реєстрація, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. та залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р., яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Бердянської міської ради - про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119 від 23.06.1993 в частині приватизації 7 гуртожитків по вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Свободи, 60, вул. Дюміна, 102, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Франка, 14, у м. Бердянську, виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою в особі Фонду державного майна України.

Вищим господарським судом України встановлено, що на момент проведення приватизації орендного підприємства "Бердянськбуд" гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, тому вони могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало. У постанові Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. зазначено, що суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993р. щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено. Крім того, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства.

На підставі постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувало реєстрацію права власності держави на гуртожитки: у частці 289/600 будівлі по вул. Червоній, 16, будівля по вул. Червоній, 16, у частці 8999/15200 будівлі по вул. Кирова, 74, у частці 1923/3500 будівлі по вул. Кирова, 72, у частці 499/2600 будівлі по вул. Дюміна, 102, та поновило запис про реєстрацію права власності за ЗАТ “Бердянськбуд” на вказані частини гуртожитків. Зазначені обставини підтверджуються листом від 29.08.2011 р. № 1129 Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р. у справі № 8/25д/09 набрало законної сили. Факти, встановлені даним рішенням, згідно ст. 35 ГПК України, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Таким чином, на час звернення до суду з позовом про передачу гуртожитків у комунальну власність держава в особі Фонду державного майна України не була їх власником.

Як вбачається зі статуту ЗАТ “Бердянськбуд”, держава не є засновником цього товариства. Держава також не має частки в майні товариства.

Отже, у спірних правовідносинах позивач не може виступати як орган управління державним майном. …”.

Вказане рішення залишено без змін відповідно до постанови Донецього апеляційного господарського суду від 06.12.11 та відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 28.02.12.

Так, переглядаючи вказане рішення суд касаційної інстанції у своїй постанові від 28.02.12 зазначив, що враховуючи приписи законодавства України, які діяли на момент приватизації підприємства відповідача, колегія підтримує висновки судів попередніх інстанцій, що гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Крім того, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звертає увагу на те, що приватизація Орендного підприємства «Бердянськбуд» відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, шляхом викупу, що спростовує доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах.

Наведене вище у тексті цього рішення (908/40/20) надає суду підстави для висновку про тек, що обставини набуття у власність закритим акціонерним товариством «Бердянськбуд» спірного гуртожитку вже досліджувались судами.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з урахуванням встановлених судами фактів під час розгляду справ № 8/25д/09 та № 2/5009/52767/11 щодо обставин та підстав створення закритого акціонерного товариства «Бердянськбуд», набуття ним у власність спірного гуртожитку шляхом викупу, на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, зокрема приписів Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджених наказом Фонду державного майна України від 04.02.93 № 56, Декрету Кабінету Міністрів України “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду від 20.05.93 № 57-93” вбачається, що закрите акціонерне товариство «Бердянськбуд» було створено в процесі приватизації державного майна.

Разом з тим, під час перегляду Вищим господарським судом України рішення суду першої інстанції від 26.01.10 по справі № 8/25д/09 вказаним судом встановлено, що ЗАТ «Бердянськбуд» є правонаступником прав і обов`язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, що діяла з 11.06.93 по 01.08.93 під час реєстрації статуту ЗАТ «Бердянськбуд») з моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов`язків орендаря.

При розгляді справи № 908/40/20 судом враховано постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.18 у справі № 310/7962/13-ц згідно із змістом якої (дослівно): «Згідно із пунктами 1.1 та 2.1 Статуту ПрАТ «Бердянськбуд» змінено тип акціонерного товариства із ЗАТ «Бердянськбуд» на ПрАТ «Бердянськбуд», яке є повним правонаступником ЗАТ «Бердянськбуд».

Відтак, враховуючи викладене, вбачається, що приписи Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» розповсюджуються на відповідача у справі - приватне акціонерне товариство «Бердянськбуд».

Відповідно до п. п. 1-5 ч. 1 ст. 3 Закону від 04.09.08 № 500-VI, забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:

1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом;

3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону;

4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у т.ч. ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;

5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Водночас, ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (ст. 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»).

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у т.ч. тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад визначені ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яка передбачає різні випадки передачі гуртожитків як безоплатні, так і з компенсацією частковою або повною з визначенням чітких підстав для цього.

Так, зокрема, відповідно до ст. 14 наведеного вище Закону, гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад (ч. 1). Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі (ч. 2). Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються (ч. 3) у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Аналіз наведеного вище законодавчого акту матеріального права свідчить, що у зазначеному Законі диференційовано форми такої передачі (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна), а також частково врегульовано підстави та порядок такої передачі.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону від 04.09.08 № 500-VI, до повноважень органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено:

- прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 18);

- … звернення до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з п. 3 ч. 3 ст. 14 цього Закону (п. 19 ч. 1 ст. 18);

- звернення до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на частково-компенсаційній основі відповідно до цього Закону в меншому розмірі, ніж передбачено п. 3 ч. 4 ст. 14 цього Закону (п. 191 ч. 1 ст. 18).

Тобто, ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено процедуру як таку, що допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі у власність територіальної громади гуртожитків.

Положення ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачають здійснення передачі гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у т.ч. тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб у власність територіальних громад на добровільних (договірних) умовах, а у разі відмови - за рішенням суду.

Як встановлено судом, і вказане підтверджено та не заперечувалось жодною із сторін у цій справі, станом на 04.11.20, тобто станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі по суті спору, суду не надано доказів прийняття та набрання чинності Закону України яким було б затверджено Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад (зокрема, про яку йде мова в п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.08.18 № 578-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки», яким було схвалено вказану Концепцію (п. 1), а Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади було доручено розробити і подати Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки» (п. 2).

Згідно з рішенням Бердянської міської ради від 18.02.16 № 56 «Про перейменування назв вулиць, проїздів, площ, проспектів, скверів, бульварів у м. Бердянськ», вулиця Кірова перейменована у вулицю Європейська.

Як вже зазначалось вище в тексті цього рішення:

- 22.12.17 рішенням № 3 Бердянської міської ради було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” гуртожитки у м. Бердянську за адресою, … у т.ч. м. Бердянськ, вул. Кірова (Європейська), 74;

- спірне майно, гуртожиток за адресою м. Бердянськ, вул. Кірова (Європейська), 74, набуто ПрАТ «Бердянськбуд» з підстав, передбачених законом.

Судом в межах справи 3 908/40/20 враховано, що в рішенні Бердянської міської ради № 3 від 22.12.17, міською радою не вирішено (не визначено) способу передачі гуртожитку (ів), а саме: безоплатно, чи з частковою, чи з повною компенсацією.

Надані сторонами у справу докази свідчать, що на засіданні комісії з питань реалізації державної регуляторної політики, підприємницької діяльності та управління комунальною власністю (оформлене протоколом № 43 від 08.12.17), розглядалось питання щодо проекту рішення № 3 «Про майнові питання».

За наслідками розгляду вказаного питання комісією підтримано проект рішення № 3 «Про майнові питання» з уточненнями та змінами та прийнято рішення. Зокрема, проект рішення доповнено пунктами 5-8 наступного змісту:

« 5. Внести зміни до п. 1.2.1. рішення тридцять четвертої сесії міської ради

VII скликання від 26.10.2017 р. №2 «Про правовідносини щодо майна комунальної власності», замінивши слова: «строком до 30.09.2017 р.», словами: «строком до 30.09.2020 р.».

6. Прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» гуртожитки у місті Бердянську за адресами:

- м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 75;

- м. Бердянськ, вул. Горького, 7;

- м. Бердянськ, вул. Свободи, 60;

- м. Бердянськ, вул. Земська, 19;

- м. Бердянськ, вул. Італійська, 102;

- м. Бердянськ, вул. Європейська, 72;

- м. Бердянськ, вул. Європейська, 74;

- м. Бердянськ, вул. Бакинська, 37а.

7. Управлінню комунальної власності Бердянської міської ради забезпечити підготовку необхідних документів з метою прийняття вказаних у п. 6 гуртожитків.

8. У випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків вказаних у п. 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконання цього рішення».

Відповідно пункти проекту рішення 5, 6 вважати пунктами 9, 10.

По вказаному питанню голосували: «за» - 4; «проти» - 0; «утрималось» - 0; «не голосувало» -1 (Братеньков І.С.).».

На підтвердження своєї правової позиції щодо суті спору представники позивача стверджували, що Бердянська міська рада зверталась до приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд” з листами від 17.07.2017 № 01-4411/29, від 04.10.2017 № 02-6244/29, від 24.10.17 № 02-6673/29, від 28.12.2017 № 01-8297/41 з вимогою розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитків, в т.ч., які перебувають у власності ПрАТ “Бердянськбуд”. Зокрема, розташованого по вул. Європейська, 74.

Разом з цим, представник відповідача в суді та голова правління вказаного ПрАТ в судових засіданнях на стадії розгляду справи по стуті спору заперечували щодо отримання вказаних листів.

Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що доказів надсилання вказаних листів позивачем на адресу відповідача листами з описом вкладення та доказів отримання їх відповідачем матеріали справи не містять та суду не надано.

Судом на стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами було досліджено оригінал “Книга канцелярська” (вхідна кореспонденція ЗАТ «Бердянськбуд», розпочата 28.07.15).

При дослідженні вказаної книги судом не було встановлено фактів (обставин) надходження від позивача відповідачу листів щодо вирішення питання про передачу гуртожитку по вул. Європейській, 74 (колишня назва вул. Кірова, 74) в м. Бердянськ на безоплатній основі.

Крім того, судом, через необґрунтованість, відхилено твердження представника позивача з посиланням на п. 30а вказаногї Книги канцелярської (вхідна кореспонденція ЗАт «Бердянськбуд») у зв`язку з тим, що відправником кореспонденції (та не зазначення якої саме) вказано виконком Бердянської міської ради, а не Бердянська міська рада, а також враховуючи те, що запис в журналі свідчить про необхідність надання інформації по гуртожиткам Бердянськбуд, а не з приводу питань передачі гуртожитків (та чи входить до кола таких гуртожитків гуртожиток по вул. Європейській, 74 (колишня назва вул. Кірова, 74) до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ на без компенсаційній основі.

До матеріалів справи позивачем надано лист від 24.10.2017 № 02-6673/29 адресований голові правління ПрАТ “Бердянськбуд” згідно із змістом якого заступник міського голови Горячов Г.Г. просить голову правління ПрАТ Забержевського О.В. визначити спосіб за яким ПрАТ “Бердянськбуд” має можливість передати гуртожитки (в т.ч. по вул. Європейській, 74 …) до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ. Крім того, надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отриманого 31.10.17 представником за довіреністю Ільїних Н.І.

Дослідивши вказане повідомлення про вручення судом не встановлено обставин того, що саме вказане повідомлення про вручення відноситься до листа від 24.10.17 № 02-6673/29 оскільки з в тексті цього повідомлення відсутні відомості про те, який саме лист було направлено позивачем відповідачу та отримано представником за довіреністю Ільїних Н.І.

При цьому, оскільки представники позивача в судових засіданнях на стадії розгляду справи по суті зазначали про те, що чинним законодавством України не передбачено обов`язку сторони (у даному випадку позивача) направляти всю кореспонденцію листом з описом вкладення, а представники відповідача заперечували факт отримання будь-яких листів з боку позивача щодо передачі гуртожитку по вул. Європейській, 74 в м. Бердянськ до комунальної власності територіальної громади міста, то з урахуванням вимог ст. ст. 73, 74, 77 та 79 ГПК України, суд дійшов висновку про не доведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин того, що саме лист від 24.10.17 № 02-6673/29 був направлений позивачем відповідачу та саме цей лист 31.10.17 отримано представником відповідача за довіреністю Ільїних Н.І.

Аналіз норм Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” від 04.09.08 № 500-VI не містить положень, які б передбачали процедуру погодження з власниками (володільцями, балансоутримувачами) гуртожитків.

Однак, особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад, до кола яких відноситься і територіальна громада м. Бердянськ, визначені ст. ст. 5, 14, 18 вказаного Закону України.

Як вже вище було зазначено у цьому рішенні, у пункті 8 рішення Бердянської міської ради від 22.12.17 № 3 «Про майнові питання» вирішено: у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків вказних у п. 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердяснькї міської ради здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконання цього рішення.

Позивачем в рамках цієї справи не надано жодного доказу звернення Бердянської міської ради до ПрАТ “Бердянськбуд”, як власника гуртожитку (та не надано доказів отримання отримання ПрАТ) з пропозицією щодо надання згоди (та на яких умовах) на передачу гуртожитку по вул. Європейській, 74 в м. Бердянськ до комунальної власності територіальної громади міста. Докази зворотнього матеріали цієї справи не містять.

Крім того, матеріали справи не містять жодної відповіді з боку ПрАТ “Бердянськбуд” на таке звернення (пропозицію). Докази зворотнього матеріали цієї справи не містять.

Тобто, матеріали цієї справи не містять доказів проведення позивачем у цій справі процедури (умов) погодження з власником гуртожитків умов їх передачі територіальній громаді, та доказів відсутності згоди власника від погодження такої передачі.

При цьому, вирішуючи справу по суті спору судом також враховано, що лише саме прийняття рішення Бердянською міською радою від 22.12.17 № 3 про прийняття до комунальної власності гуртожитків, не свідчить про проведення процедури (умов) погодження з власником гуртожитків умов їх передачі територіальній громаді, та відсутності згоди власника від погодження такої передачі.

Крім того, сам факт прийняття Бердянською міською радою рішення від 22.12.17 № 3 не свідчить про додержання Бердянською міською радою вимог ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків від 04.09.08 в частині того, що передача гуртожитку по вул. Європейській, 74 в м. Бердянськ у власність територіальної громади міста Бердянськ здійснюється Бердянською міською радою відповідно до законодавчої норми - умов вказаних вище статей Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків від 04.09.08, а саме здійснюється в порядку і строки передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Тобто, судом прийнято до уваги той факт, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.08.18 № 578-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки» (набула чинності із 22.08.18) було схвалено вказану Концепцію (п. 1). Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити і подати Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки» (п. 2).

Разом з тим, станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі по суті спору у суду відсутні відомості щодо прийняття Верховною Радою України Закону України, яким затверджено Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад та набрання чинності таким Законом.

Врахувавши рекомендації Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання балансу публічного та приватного інтересу при вилученні майна власника для публічних потреб забезпечення житлом окремих громадян, які потребують соціального захисту, дослідивши можливі варіанти передачі спірного гуртожитку з врахуванням статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин, з урахуванням заперечень сторони відповідача у справі № 908/40/20 доцільно (слід) застосовувати п.п. б) п. 2 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який визначає передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у власність територіальних громад на частково-компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до ч. 4 цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.

Спосіб передачі гуртожитку на компенсаційній та частково компенсаційній основі передбачає ініціативу на таку передачу з боку власників гуртожитку, однак доказів такого волевиявлення з боку відповідача судом не встановлено, позов про передачу гуртожитку на частково компенсаційній основі на підставі п.п. б) п. 2) ст. 14 Закону місцевою радою не заявлявся.

Бердянською міською радою без проведення процедури погодження з власником гуртожитків подано позов про передачу гуртожитку на без компенсаційній основі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану … .

Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.10, «Сєрков проти України» від 07.07.11, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.00, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.09, «Трегубенко проти України» від 02.11.04, «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.14) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності», як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

При цьому Європейський суд з прав людини вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації й таке питання повинно розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов`язаною з вартістю втраченого майна, але не обов`язково має відповідати його ринковій вартості.

Реалізуючи визначене у ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» зазначено, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки «на умовах, передбачених законом», а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання «законів».

У справі щодо роздержавлення, яка стосувалась України, Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine (ECHR 439,16 May 2013), питання балансу інтересів Суд розглянув через призму принципу «належного урядування», який, зокрема, вимагає, щоб державні органи не могли мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; при виявленні помилки держава має діяти невідкладно, виправляючи свою помилку. Важливим моментом в застосуванні принципу належного врядування у стосунку до П1-1 є застереження в § 64 Maksymenko про те, що в держави є обов`язок «у відповідних випадках виплатити адекватну компенсацію чи інше належне відшкодування добросовісному набувачеві».

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Гуртожиток за адресою м. Бердянськ, вул. Європейська, 74 (Кірова) було придбано організацією орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство “Бердянськбуд”) у Фонду державного майна Уркаїни на підставі договору купівлі-продажу майна державного підприємства від 23.06.93.

В судових засіданнях представниками сторін доказів визнання недійсним вказаного договору не надано.

Право власності на спірний гуртожиток зареєстровано за ПрАТ “Бердянськбуд” про що свідчить свідоцтво про право власності від 09.12.03, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 04.12.03 № 690 (у т.ч. виходячи із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (№ інформаційної довідки 231009567 станом на 04.11.20, тобто на час вирішення спору по стуі), розмір частки становить 119557/22800, форма власності – приватна, вид спільної власності – спільна часткова).

З наведених вище обставин справи та вимог чинного законодавства України, з урахуванням того, що гуртожиток належить відповідачу на праві власності (розмір частки становить 119557/22800), відсутності доказів погодження з власником умов передачі гуртожитку та за наявності позову місцевої ради, передача гуртожитку у власність територіальної громади повинна відбуватися з урахуванням підпункту б пункту 2 ч. 3 ст. 14 Закону Уркаїни “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, а саме: на частково – компенсаційній основі відповідно до ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.

Розрахунку розміру компенсації вартості гуртожитків позивачем не надано.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що представник позивача в судовому засіданні 04.11.20 зазначив, що підставою для звернення до суду стало, також, порушення прав громадян, які звернулись до Бердянської міської ради з колективним зверненням, як мешканці спірного гуртожитку. На підтвердження зазначеного, до суду було надано копію колективного звернення від 12.06.17, яке зареєстровано виконавчим комітетом бердянської міської ради за вх. від 14.06.17 № Ко-1306.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів, на підтвердження дій Бердянської міської ради, врегульованих законом та спрямованих на захист інтересів мешканців гуртожитку та таке звернення надійшло вже після прийняття рішення № 3 від 22.12.17.

У такий спосіб, посилання позивача на те, що підставою звернення до суду стала необхідність захисту інтересів мешканців гуртожитку не базується на нормах законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, відсутності станом на 04.11.20, тобто на час прийняття процесуального рішення у цій справі по суті спору, затвердженої в установленому порядку та чинної станом на 04.11.20 Загальнодержавної цільової програма передачі гуртожитків у власність територіальних громад (як наслідок відсутність визначеного ч. 1 ст. 3, ч. 1-3 ст. 14 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” від 04.09.08 № 500-VI порядку та строку передачі гуртожитків у власність територіальних громад на теренах держави Україна), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви (у наданому вигляді) у цій справі.

А тому, як наслідок, судом, через не доведеність, відмовляється у задоволенні позовної заяви у цій справі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 53, 73-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.11.2020

Суддя В.Л. Корсун