Рішення № 92987329, 17.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року м. Київ № 640/6047/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0004624202 від 30.01.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким визнано обов`язок позивача подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, не надання на перевірку Книги обліку доходів і витрат до ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за відсутності факту реального отримання доходу у 2016 році у вигляді дарунку депозитних коштів згідно Договору №471 від 05.04.2016 року дарування коштів на депозитному рахунку, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 10.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №640/6047/19 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для надання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву та долучені до матеріалів справи. Також відповідачем заявлено клопотання про об`єднання справ №640/6043/19, №640/6045/19, №640/6047/19, №640/6050/19 в одне провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2019 року відмовлено у задоволені клопотання представника ДФС про об`єднання в одне провадження вище зазначених справ.

До суду надійшла від представника позивача відповідь на відзив, в якій зазначає, що позивач отримав дохід у вигляді вартості успадкованого майна від спадкодавця у 2016 році у розмірі 182929,61 грн. Відтак, відзив відповідача, на думку представника позивача, є необґрунтованим та без надання належних доказів, які підтверджують правомірність дій відповідача щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0004624202 від 30.01.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2019 року зупинено провадження у справі №640/6047/19 до перегляду апеляційною інстанцією ухвали суду від

від 16.05.2019 року, що була оскаржена представником ДФС.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 року поновлено провадження у справі №640/6047/19 та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 05.02.2019 на адресу позивача надійшло податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від "30" січня 2019 року №0004624202 (далі - оскаржуване ППР), згідно якого встановлено порушення пп.168.2.1 п.168.2 ст.168, п.п.164.2.10 п.164.2 ст.64, п.п.174.2.2 п.174.2 ст.174 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки від 21.12.2018р. №4920/26-15-42-02/ НОМЕР_1 та з урахуванням висновку про результати розгляду заперечення від 25.01.2018р. №12/26-15- 42-02.

06 грудня 2018 року на адресу позивача надійшло повідомлення №79537/1/26-15-42-02- 27 від 03.12.2018р. та наказ № 17525 від 30.11.2018р. Головного управління ДФС у м. Києві, згідно яких позивача було повідомлено про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача тривалістю 5 робочих днів починаючи з 10.12.2018р. з метою дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття у дарунок коштів від фізичної особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016р.

10 січня 2019 року відповідач направив позивачу Акт від 21.12.2018р. №4920/26-15-42- 02/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних; осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття в дарунок коштів платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. (далі - Акт перевірки від 21.12.2018р.).

Згідно висновку Акта перевірки від 21.12.2018р. встановлено порушення позивачем:

- вимог п. 179.1 ст.179 розділу IV Кодексу, з урахуванням вимог п.49.2 пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України, не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ в Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- пп.«а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1 п. 44.3 ст. 44 ПК України, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу;

- пп.168.2.1 п. 168.2 ст.168 ПК України з урахуванням пп.164.2.10 п. 164.2 ст. 164164, пп.174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу, не задекларовано дохід у вигляді вартості подарованих грошових коштів у сумі 182 929,61 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в загальній сумі 9 146,48 гривень;

- пп.1.2 пп.1.3 п.16-1 Підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень Кодексу, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 р. в розмірі 2 743,94грн.

Не погоджуючись з Актом перевірки від 21.12.2018р., позивач направив відповідачу заперечення від 16.01.2019 з додатками.

31 січня 2019 року позивач отримав лист відповідача №7151І/26-15-42-02-27 від 25.01.2019р., в якому повідомлялося, що ГУ ДФС у м. Києві висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 21.12.2018р. №4920/26-15-42-02/196621672 залишає без змін а заперечення - без задоволення.

05 лютого 2019 року позивач отримав лист з оскаржуваним ППР.

В порядку досудового вирішення спору 07.02.2018 року позивач направив до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.01.2019р. №0004624202.

Рекомендованим листом 0405341013895 Державна фіскальна служба України направила позивачу рішення про продовження строку розгляду скарги №1392/І/99-99-11-05-01-25 від 26.02.2019р.

29 березня 2019 року позивач отримав рекомендований лист 0405341645794 з Рішенням про результати розгляду скарг №2278/І/99-99-11-05-01-25 від 26.03.2019р., згідно якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване ППР - без змін

Зі змісту скарги позивача на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві вбачається, що між ним і ОСОБА_2 05.04.2016 року укладено договір дарування коштів на депозитному рахунку, що був зареєстрований в реєстрі за №471.

Кошти за даним депозитним договором були розміщені ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК».

За умовами Договору №471 від 05.04.2016 року позивач замінював ОСОБА_2 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК», що визначені умовами Договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячною виплатою процентів від 30.11.2015.

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору №225D-642304 предметом якого, серед іншого, було прийняття грошових коштів вкладника, в подальшому «Вклад», на вкладний (депозитний) рахунок, в подальшому «Вкладний», що відкривається Банком на його ім`я на термін з 30.11.2015 р. по 30.12.2016 р. Термін вкладу відраховується з дня зарахування коштів на Вкладний рахунок.

Відповідно до пп.2.1.4 п.2.1 банк зобов`язувався в останній день терміну розміщення вкладу повернути вкладнику внесену суму та нараховані проценти.

За таких обставин згідно умов Договору №225D-642304 отримання позивачем дарунку могло виникнути з дня відкриття у Банку вкладного (депозитного) рахунку саме на ім`я позивача та зарахування коштів на вкладний рахунок у розмірі 182 929,61 грн.

Замінити ОСОБА_2 у правовідносинах ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» позивачу не вдалося з причин, що не залежали ні від нього, ні від дарувальника, оскільки Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних, договори укладені у цей день є нікчемними.

На підставі Постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 квітня 2017 року №463 «Про запровадження тимчасового адміністратора банку», згідно частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ Хрещатик».

Згідно з рішенням Національного банку №46-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Крім того, запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» унеможливило настання реальних правових наслідків, що обумовлені Договором дарування №471 від 05.04.2016 року. Відповідно до виписки ПАТ «КБ «Хрещатик» від 05.09.2017 року всі кошти, що знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 згідно Договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в долларах США від 30.11.2015 року, у повному обсязі вибули 30.06.2016 року на розрахунковий рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, жодної грошової суми не було перераховано на іменний рахунок позивача за договором дарування №471 від 05.04.2016, що свідчить про неотримання позивачем доходу у 2016 році.

Відповідач зазначає, що позивач отримав за даним договором грошові кошти в якості доходу у сумі 182929,61 грн. з моменту прийняття подарунку, тому зобов`язаний сплачувати податок на доходи.

Незгода позивача із прийнятим рішенням відповідача зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010.

Пунктом 15.1. Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Також, відповідно до п. 164.4 ст.164 розділу IV Податкового кодексу України, під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Ставки податку на доходи фізичних осіб, за якими оподатковуються об`єкти спадщини, передбачено пунктами 174.2 та 174.6 статі 174 Податкового кодексу України.

Підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України передбачено, що вартість будь-якого об`єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не зазначені у підпунктах 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Кодексу.

Відповідно до п.167.2 статті 167 розділу IV ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу.

Пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначаються в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини.

Нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування (п.174.4 статті 174 ПК України).

Як встановлено судом, відповідач у відзиві на позов зазначив, що висновки акту перевірки про отримання позивачем доходу здійснені на підставі поданого приватним нотаріусом Дурбієм А.В. звіту у формі 1ДФ на виконання вимог п. 174.4 ст. 174 Податкового кодексу.

У пункті 2.7 Акту перевірки від 21.12.2018р. зазначається, що згідно даних ЦБД ДРФО ДФС України позивач мав взаємовідносини з фізичною особою, що не є членом першого ступеня споріднення та отримав оподатковуваний дохід у вигляді прийняття в дарунок грошових коштів, що підтверджується Договором дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016р., зареєстрованого в реєстрі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дурбія А.В. за №471. -

Інформація, що надається у формі 1ДФ підтверджує дохід, який мав отримати громадянин за укладеним договором дарування. Підтвердження або спростування фактичного отримання або нетримання доходу внаслідок прийняття спадщини (дарування) не входить до компетенції нотаріуса. Інформація за формою 1ДФ була подається нотаріусами у порядку ст. 174.4 Податкового кодексу України виключно внаслідок посвідчення договору дарування (а не фактичного отримання громадянином доходу у вигляді майна або грошових коштів).

Відтак, суд не погоджується з доводами відповідача, що подана приватним нотаріусом до контролюючого органу інформація у формі 1ДФ підтверджує отримання позивачем доходу у розмірі 182921,61 грн. за договором дарування №471 від 05.04.2016 року.

Платник податку, котрий отримує дохід від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п. п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Відповідно до п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 722 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з пункту 2 Договору від 05 квітня 2016 року, Дарувальник протягом 2-х днів з моменту підписання цього Договору зобов`язаний письмово повідомити Банк про дарування коштів у розмірі, встановленому пунктом 1 даного Договору, з зазначенням в повідомленні реквізитів Обдаровуваного, відомостей про суму подарованих коштів.

В той же час, Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За таких обставин виконання умов Договору №471 від 05.04.2016 року та розміщення депозиту на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ «Хрещатик» на ім`я позивача стало неможливим з причин повноважень органів управління банку.

Грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 , які вона мала намір подарувати позивачу, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ «КБ «Хрещатик», що підтверджується листом ПАТ «КБ «Хрещатик» №2-2/4032 від 01.09.2017 року.

З наведеного вбачається, що позивач після укладення договору дарування не відкрив на свої ім`я депозитний (вкладний) рахунок в ПАТ «КБ «Хрещатик».

На підтвердження викладеного свідчить лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.07.2016 року за №21-036-297000/16, в якому зазначено, що позивач не обліковується як вкладник ПАТ «КБ «Хрещатик», що розмістив депозит на день введення тимчасової адміністрації (04.05.2016 р.) і тому йому не передбачено відшкодування коштів за депозитним вкладом.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не набув права власності за Договором дарування від 05 квітня 2016 року, у зв`язку з тим, що кошти з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивача не були переведені, тому останній фактично не міг володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом дарування в розумінні Цивільного кодексу України.

На підтвердження факту не виконання Договору дарування від 05 квітня 2016 року, позивачем надана копія Договору від 31 серпня 2017 року про розірвання договору дарування від 05 квітня 2016 року.

Як вбачається зі змісту даного договору, підставою розірвання Договору дарування від 05 квітня 2017 року стала саме неможливість виконання умов договору Дарувальником і Обдаровуваним, у зв`язку з причинами, які не залежали від них, а саме знаходження ПАТ «КБ «Хрещатик» в процесі ліквідації.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11.03.2019 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/18948/18, договір дарування №471 від 05.04.2016 року укладений між позивачем та ОСОБА_2 визнано недійсним з 05.04.2016 року.

Суд зазначає, що відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, доводи відповідача спростовуються, що позивач протягом 2016 року отримав дохід в сумі 182 929,61 грн., які зобов`язаний задекларувати.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного податкового законодавства України та підлягає скасуванню, оскільки нарахування податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій, у даному випадку, суперечить нормам чинного законодавства та спростовується встановленими доказами, які наявні у матеріалах справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0004624202 від 30.01.2019 року.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: разом з позовною заявою надано наступні документи: договір № 88 про надання правничої допомоги від 06.12.2018 року з відповідними додатками, акт виконаних робіт з детальним описом виконаних робіт адвокатом в інтересах позивача, ордер серії КВ №423003 про надання правової допомоги, а також квитанцію від 05.04.2019 року про оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн.

З огляду на вищевказані документи, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів, витрачених на отримання послуг адвоката.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0004624202 від 30.01.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 8 768,40 грн (вісім тисяч сімсот шістдесят вісім 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, ЄДРПОУ 39439980)

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій