Рішення № 92987279, 17.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року м. Київ № 640/22357/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Чемериса М.С. (за дорученням судді), розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»до третя особа:Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві, Головного управління Державної податкової служби в м. Києві Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві простягнення заборгованості з бюджетного відшкодуванняпредставники сторін: позивача - Волощин О.І.;

відповідача - Музика В.Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - позивач або ТОВ «Аскоп-Україна») подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДКС України в м. Києві), в якому позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 412 951,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження на 06.02.2020 та залучено до участі в її розгляді в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві, Головне управління Державної податкової служби в м. Києві.

06.02.2020 розгляд справи відкладено на 17.03.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 Головне управління Державної податкової служби в м. Києві залучено до участі в розгляді цієї справи в якості співвідповідача.

17.03.2020 розгляд справи відкладено на 25.06.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2020 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2020.

06.08.2020 суд, враховуючи спільне клопотання представників позивача та відповідача, ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про закриття провадження.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у 2014 році ним було заявлено бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн., яке підтверджено контролюючим податковим органом за результатами проведеної перевірки та мало бути йому відшкодовано ще 29.10.2014, однак фактично відповідні кошти органом ДКС України товариству не перераховані.

При цьому, позивач зазначає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 826/3775/15 визнано протиправною бездіяльність контролюючого податкового органу щодо неподання до органу ДКС України відповідного висновку із зазначенням вищевказаної суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна» та зобов`язано надати такий висновок, однак зазначене судове рішення залишилося невиконаним і заявлене відшкодування товариством так і не отримано.

З цих підстав позивач, посилаючись, зокрема на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15, вважає, що єдиним ефективним способом захисту його права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн., яке заявлено ще в 2014 році, є стягнення відповідної суми коштів у судовому порядку з Державного бюджету України.

Відповідач ГУ ДКС України в м. Києві подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що до органів ДКС України від податкових органів не надходила інформація з Реєстру заяв по узгодженим сумам бюджетного відшкодування, а тому в ГУ ДКС України в м. Києві не було підстав для перерахування позивачу відповідної суми коштів.

Разом з тим, у своєму відзиві відповідач просить суд відмовити позивачу лише у стягненні саме з ГУ ДКС України в м. Києві понесених позивачем судових витрат, оскільки права позивача порушені не органом ДКС України, а податковими органами.

Відповідач ГУ ДПС у м. Києві також подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи, що законодавством не передбачено можливості відшкодування ПДВ шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України, що відшкодування ПДВ є виключним повноваженням податкових органів, Казначейства і Міністерства фінансів України, а тому суд не може підміняти уповноважені органи та вирішувати це питання.

Крім того, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на його переконання позивач повинен був звернутися із заявою в порядку ст. 383 КАС України у справі № 826/3775/15, а не з новим позовом, що позивач фактично повторно подав до суду позов з аналогічним предметом, з тих самих підстав та з тими ж самими сторонами і суд, на думку відповідача, повинен був відмовити у відкритті провадження в цій справі.

Також відповідач ГУ ДПС у м. Києві вказує, що позивач просив відшкодувати йому суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн. на неіснуючий рахунок у ПАТ «Фідобанк» і що така сума вже відшкодована позивачу в рахунок погашення його зобов`язань за декларацією від 21.05.2015 № 9102457785 та за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2015 № 0000182800, а також, що позивачу відшкодована пеня в розмірі 72 583,10 грн. за порушення строків відшкодування ПДВ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ «Аскоп-Україна» (код ЄДРПОУ 30579869) зареєстровано як юридична особа, перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві та є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ).

19.08.2014 позивач подав до ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в електронній формі податкову декларацію з ПДВза липень 2014 року № 9048102578, у рядку 23.1 якої заявив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 1 412 951,00 грн.

Разом з податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» відповідно до вимог п.п. 200.7 та 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4) та розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3).

ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Аскоп-Україна» бюджетного відшкодування ПДВ, задекларованого на рахунок платника в банку у сумі 1 412 951,00 грн., відображених в податковій декларації з ПДВ, поданій за липень 2014 року (вх. № 9048103324 від 19.08.2014).

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено довідку від 16.10.2014 № 6530/26-53-15-01/30579869.

У вказаній довідці встановлено, що на момент складання довідки неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за липень 2014 року в сумі 1 412 951,00 грн., що пов`язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.

Позивач, вважаючи своє право на отримання вказаного вище бюджетного відшкодування, порушеним, звернувся до суду з відповідним позовом.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2017 у справі № 826/3775/15:

- визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1412951,00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»;

- зобов`язано ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві надати висновок ГУ ДКС України у м. Києві про виплату ТОВ «Аскоп-Україна» (код ЄДРПОУ 30579869) бюджетного відшкодування з ПДВ за податковою декларацією з ПДВ за липень 2014 року в сумі 1412951,00 грн.;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аскоп-Україна» (код ЄДРПОУ 30579869) пеню за прострочення виплати бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 72583,10 грн.

14.02.2018 постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження щодо виконання зазначеного судового рішення, у межах якого на податковий орган двічі накладено штраф за невиконання судового рішення та після цього направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб боржника за невиконання рішення суду.

У зв`язку з тим, що єдиним ефективним за виниклих обставин способом захисту права на отримання бюджетного відшкодування за виниклих обставин є його стягнення з Державного бюджету України через відповідний орган ДКС України, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

У п.п. 200.7, 200.8, 200.10, п. 200.11, п. 200.12, п. 200.13 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.

Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

На час виникнення у позивача в цій справі права на отримання заявленого ним бюджетного відшкодування ПДВ була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість», якою визначалася поетапна процедура виплати відповідних сум коштів (далі - Порядок № 39)

Разом з тим, Законами України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» до статті 200 ПК України внесено зміни, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ.

У зв`язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок № 39.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

На підставі пункту 200.15 статті 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).

Вказані норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 (далі - Порядок № 26).

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми ПДВ не відшкодовані з бюджету.

Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що ефективним способом відновлення порушеного права платника ПДВ на отримання заявленого ним та підтвердженого бюджетного відшкодування є стягнення на його користь з Державного бюджету України через уповноважений орган ДКС України відповідної заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіряючи доводи сторін та аналізуючи зібрані у справі докази, суд звертає увагу на те, що наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн. підтверджена судовим рішенням у справі № 826/3775/15, яке набрало законної сили, однак починаючи з 2014 року до теперішнього часу таке право позивача фактично не реалізовано.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35).

У рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 ЄСПЛ зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). При цьому, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.

Таким чином, оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету вищевказаної суми ПДВ, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, суд зазначає, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м. Києві на користь позивача заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн.

При цьому, доводи відповідача ГУ ДПС у м. Києві про те, що позивач повинен був звернутися із заявою в порядку ст. 383 КАС України у справі № 826/3775/15, а не з новим позовом, суд відхиляє, оскільки судовим рішенням у вказаній справі на користь позивача не було стягнуто з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м. Києві з бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн., а лише встановлено його право на отримання такого відшкодування та допущення податковим органом відповідної бездіяльності щодо забезпечення реалізації такого права позивача.

Втім, у контексті аналізу зазначених доводів податкового органу, суд вказує, що фактично право позивача на отримання даного бюджетного відшкодування залишається не реалізованим упродовж майже 6-ти років поспіль і, за виниклих обставин, єдиним можливим та ефективним способом його відновлення є стягнення відповідних коштів у судовому порядку з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м. Києві.

Доводи ГУ ДПС у м. Києві про те, що позивач повторно подав до суду позов з аналогічним предметом, з тих самих підстав та з тими ж самими сторонами і що суд, на думку відповідача, повинен був відмовити у відкритті провадження в цій справі, суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки підстави для звернення з позовом у справі № 826/3775/15 (невизнання контролюючим органом права позивача на отримання заявленого ним бюджетного відшкодування) та в цій справі (невиплата з бюджету сум бюджетного відшкодування, право на яке підтверджено судовим рішенням) є різними, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України виключає наявність достатніх правових підстав для відмови у відкритті провадження в цій справі, як на тому наполягає відповідач.

Крім того, суд зазначає, що позивач до звернення до суду з цим позовом вже вичерпав усі інші можливі та доступні йому способи захисту його права на фактичне отримання заявленого у 2014 році бюджетного відшкодування (установлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 826/3775/15, зміна порядку та способу його виконання тощо), однак зазначене право так і не було відновлено, що суперечить вищенаведеним приписам Конвенції, висновкам ЄСПЛ і КС України та порушує саму сутність і головну мету судового захисту.

Твердження ГУ ДПС у м. Києві про те, що законодавством не передбачено можливості відшкодування ПДВ шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України, що відшкодування ПДВ є виключним повноваженням податкових органів, Казначейства і Міністерства фінансів України, а тому суд не може підміняти уповноважені органи та вирішувати це питання, суд відхиляє з огляду на вищезазначене.

При цьому, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Доводи ГУ ДПС у м. Києві про те, що позивач просив відшкодувати йому суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1 412 951,00 грн. на неіснуючий рахунок у ПАТ «Фідобанк» і що така сума вже відшкодована позивачу в рахунок погашення його зобов`язань за декларацією від 21.05.2015 № 9102457785 та за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2015 № 0000182800, суд вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та, зокрема було встановлено судовим рішенням у справі № 826/3775/15, позивач просив виплатити йому вищезазначене бюджетне відшкодування, а не зарахувати в рахунок погашення певних зобов`язань, та податковим органом так і не було складено висновку щодо відповідних виплат. Тож, вказані доводи ГУ ДПС у м. Києві не тільки спростовуються матеріалами справи, а й суперечать вищенаведеним законодавчим приписам, що не передбачають наявності у податкових органів повноважень самостійно змінювати та/або визначати спосіб отримання (використання) платником належного йому бюджетного відшкодування з ПДВ.

Доводи ГУ ДПС у м. Києві про те, що позивачу відшкодована пеня в розмірі 72 583,10 грн. за порушення строків відшкодування ПДВ, суд до уваги не приймає, оскільки таке питання не є спірним та не входить до предмета судового розгляду в цій справі.

Разом з тим, аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує твердження відповідача - ГУ ДКС України в м. Києві про те, що до органів ДКС України від податкових органів не надходила інформація з Реєстру заяв по узгодженим сумам бюджетного відшкодування, а тому в ГУ ДКС України в м. Києві не було підстав для перерахування позивачу відповідної суми коштів, але зазначає, що за виниклих правовідносин та з огляду на вищенаведені правові висновки такі обставини не надають достатніх підстав для відмови в задоволенні цього позову, а навпаки додатково свідчать про необхідність застосування судом ефективного способу відновлення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

При цьому, суд відзначає, що у своєму відзиві на позовну заяву ГУ ДКС України в м. Києві не просить суд відмовити в задоволенні цього позову, однак звертає увагу на викладену ним правову позицію.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, з урахуванням викладених судом висновків, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі ГУ ДПС у м. Києві.

Приходячи до такого висновку та визначаючи суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі, на якого слід покласти обов`язок з відшкодування понесених позивачем судових витрат, суд приймає до уваги та враховує доводи відповідача ГУ ДКС України в м. Києві про те, що права позивача порушені не органом ДКС України, а податковими органами.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» - задовольнити повністю.

2. Cтягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, ідентифікаційний код 37993783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (адреса: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29, 1 поверх, літера Б, ідентифікаційний код 30579869) заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 412 951,00 (один мільйон чотириста дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (адреса: 02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29, 1 поверх, літера Б, ідентифікаційний код 30579869) понесені ТОВ «Аскоп-Україна» витрати по сплаті судового збору в розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко