Рішення № 92982799, 19.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7076/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034051), Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001), Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Одеської обласної прокуратури, в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 6 від 02.07.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ Виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1794к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури;

поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області;

зобов`язати Одеську обласну прокуратуру виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.09.2020 по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним були успішно пройдені перші два етапи атестації прокурорів регіональних прокуратур та допущено до третього етапу атестації у формі співбесіди (практичне завдання та перевірка доброчесності).

02.07.2020 року десятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур з ОСОБА_1 проведено співбесіду з метою виявлення відповідності останнього вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за результатами якої прийнято рішення № 6 про неуспішне проходження атестації.

Позивач вважає вказане рішення кадрової комісії незаконним, та таким, що належить до скасування.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилається на протиправність формування десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур що відповідно тягне за собою незаконність прийнятих нею рішень.

Також позивач зазначає, що в ході проходження співбесіди, був відсутній один член комісії чий голос відповідно не могло бути враховано при прийнятті рішення про успішне чи не успішне проходження атестації. Крім того, в ході проведення співбесіди один з членів комісії виходив з приміщення де проводилась співбесіда. В ході проведення співбесіди позивач вірно письмово вирішив практичне завдання, та вірно відповів на всі запитання членів комісії щодо його роботи, законодавства та практики Верховного суду.

Єдиними питаннями, які під час співбесіди викликали необґрунтований сумнів у присутніх членів комісії, були законність походження коштів на придбання тестем у 2018 та бабусею у 2016 автотранспортних засобів, які у 2019 році періодично надавались позивачу у користування, про що зазначено у відповідній декларації.

В ході проведення співбесіди позивачем були надані пояснення щодо джерел походження вказаних коштів та повідомлено членів комісії про об`єктивні обставини, через які у позивача на час співбесіди були відсутні копії підтверджуючих документів з питань походження коштів родичів на придбання двох автомобілів у 2016 та 2018 роках.

При цьому позивач зазначає, що в рішенні взагалі не зазначено, в чому полягає на думку кадрової комісії «невідповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам». В якості обґрунтування недоброчесності, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивач не надав комісії доказів походження коштів його родичів, що є необґрунтованим оскільки зазначеним ніяким чином не може бути підтверджена його недоброчесність.

Крім того, позивач зазначає, що висновки та мотиви, які покладені Кадровою комісією в основу спірного рішення відносно майнового стану позивача є необґрунтованими та протиправними, оскільки зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Крім цього, позивач зазначає, що у наказі про звільнення не вказано чітку підставу звільнення (реорганізація чи ліквідація органу прокуратури; скорочення кількості прокурорів органу прокуратур), що не відповідає вимогам Закону України "Про прокуратуру" та створює стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачеві встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші дії. При цьому позивач звертає увагу, що реорганізація чи ліквідація прокуратури Одеської області не проводилась, що свідчить про ненастанна події, з якою пов`язано можливість застосування положень п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою суду від 31.08.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

28.09.2020 року від представника Офісу генерального прокурора, до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі матеріалів особової справи, запитальника та отриманих пояснень прокурора, комісія з`ясувала обставини, які свідчать про професійну некомпетентність та невідповідність прокурора вимогам доброчесності.

Зокрема, кадровою комісією дослідженні факти порушення позивачем правил прокурорської етики та поведінки прокурора, а саме, порушення встановленого порядку електронного декларування (не повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, заниженні вартості майна), походження коштів при набутті права на майно близькими родичами, тощо.

У зв`язку із цим, десятою кадровою комісією 02.07.2020 прийнято рішення № 6 про неуспішне проходження позивачем атестації.

При цьому відповідач зазначає, що визначення складу комісій, вимог до осіб, що можуть бути її членами, а також порядку роботи комісій є дискреційними повноваженням Генерального прокурора. Відтак і перевірка кандидатів у члени комісій на їх відповідність встановленим Генеральним прокурором вимогам є виключною компетенцією останнього. В свою чергу перед першим етапом атестації позивач будь-яких претензій щодо неправомочності членів кадрової комісії № 10 не заявляв. Також відповідач зазначив, що кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур правомочна ухвалювати рішення, здійснювати інші повноваження, якщо на її засіданні присутня більшість членів комісії. В свою чергу позивач стверджує, що під час проведення співбесіди з ним був відсутній лише один член комісії. Тобто більшість членів комісії були присутні.

Таким чином відповідач вважає, що доводи позивача стосовно того, що десята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора на момент проходження позивачем співбесіди була неправомочна здійснювати свої повноваженні є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Разом з цим відповідач зазначив, що десятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур не здійснювався у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку контроль та перевірка декларації позивача, або моніторинг способу його життя під час проведення з ним співбесіди, та не приймалися передбачені Законом України «Про запобігання корупції» рішення, не формувалися висновки про порушення вимог антикорупційного законодавства. Під час співбесіди кадрова комісія лише надавала оцінку професійної компетентності, професійної етики та доброчесності ОСОБА_1 , що є безпосереднім предметом атестації.

Відповідач зазначає, що рішення десятої кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень. Відповідно до досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, у зв`язку з чим Комісія дійшла висновку, що позивач не пройшов успішно атестацію.

Крім цього 28.09.2020 року судом було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Також ухвалою суду від 28.09.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

06.10.2020 року від представника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що наказом виконувача обов`язків прокурора області від 09.09.2020 № 1794к позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 09.09.2020.

В якості підстави для звільнення в наказі зазначено рішення Десятої кадрової комісії з атестації регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 6 від 02.07.2020, яким встановлено неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Відповідно до вказаного рішення кадрової комісії позивач за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійній етиці та доброчесності неуспішно пройшов атестацію.

З урахуванням наведеного, первинною підставою для прийняття спірного наказу прокуратурою області є рішення кадрової комісії від 02.07.2020, що свідчить про відсутність порушення прокуратурою області прав позивача на цій підставі і одночасно необґрунтованість підстав для скасування наказу в частині обґрунтувань про відсутність реорганізації чи ліквідації органу прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», - як такі, що суперечать нормам матеріального права.

Також у відзиві зазначено, що прокуратура області у спірних правовідносинах діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому доводи ОСОБА_1 щодо протиправності дій та рішень прокуратури області та її посадових осіб є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

12.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, в якій додатково зазначено, що у відзиві відповідачем перераховані висновки викладені у оскаржуваному рішенні кадрової комісії, проте взагалі не спростовані доводи позивача щодо їх протиправності та жодним чином не відображено, які доводи та докази були використані комісією при відображені зазначених в оскаржуваному рішенні висновків. Крім того, відповідачем не спростовані доводи щодо невідповідності вказаного рішення критеріям обґрунтованості, безсторонності та законності оскільки у відповідача при його прийнятті були відсутні жодні докази недоброчесності, а останнє прийнято виключно на підставі суб`єктивних сумнівів у доброчесності 2 з 5 присутніх членів комісії, яка мала неповний склад.

При цьому позивач наголошує, що ні при прийнятті оскарженого рішення, ні у відзиві, відповідачем не зазначено легітимне поняття доброчесності, яке було взято за основу при прийнятті спірного рішення та критерії за якими були зроблені висновки про мою недоброчесність. Разом з тим, визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на що, висновок Десятої кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності є безпідставним, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства

Також 12.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив Одеської обласної прокуратури, в якій додатково зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що ним у спірних правовідносинах при винесенні оскаржуваного наказу вірно застосовано приписи п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» та неуспішне проходження атестації є достатньою та єдиною правовою підставою для мого звільнення. Крім того, відповідачем зазначено, що у разі неуспішного проходження атестації, ліквідація, реорганізація чи скорочення кількості прокурорів органів прокуратури не є однією з обов`язкових умов для звільнення прокурора з органів прокуратури. Позивач вважає зазначені твердження відповідача безпідставним з огляду на те, що вони суперечить чинному законодавству. Позивач наполягає на ненастанні події, з якою пов`язано можливість застосування положень п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України.

Ухвалою суду від 10.11.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті на 11.11.2020 року.

В судове засідання 11.11.2020 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, серед іншого, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та докази, якими він обґрунтовується, встановлено наступне.

ОСОБА_1 з липня 2009 року, працює в органах прокуратури України.

07.10.2019 року, ОСОБА_1 звернувся з заявою до Генерального прокурора про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Позивачем успішно були пройдені перші два етапи атестації прокурорів регіональних прокуратур та допущено до третього етапу атестації у формі співбесіди.

Наказом прокурора Одеської області №997к від 03.06.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області.

За результатами співбесіди, проведеної 02.07.2020 року, Десятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №6 від 02.07.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;

Наказом Виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1794к від 09.09.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 09 вересня 2020 року. В якості підстави звільнення у наказі зазначено рішення Десятої кадрової комісії №6 від 02.07.2020.

Позивач вважає протиправними рішення Кадрової комісії та наказ про звільнення, у зв`язку з чим звернулася до суду з даною позовною заявою.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).

Згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25.09.2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тесту завдання оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ).

Згідно пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 р. № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Відповідно пункту 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Згідно пункту 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Як передбачено пунктами 7-9 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою.

Кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію (пункт 4 розділу V Порядку № 221).

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки.

Доводи позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, стосуються останнього етапу атестації - співбесіди.

Згідно пункту 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункту 8 розділу IV Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV Порядку № 221).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV Порядку № 221).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV Порядку № 221).

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 р. № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Згідно пункту 1 Порядку № 233 порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.

За приписами пункту 12 Порядку № 233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку № 233).

За результатами співбесіди, проведеної 02.07.2020 року, Десятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №6 від 02.07.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

У зазначеному рішенні зроблено висновок про наявність обставин, які свідчать про невідповідність заступника начальника управління - начальника відділу представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Зазначений висновок обґрунтовано наступними обставинами:

у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна, яке використовується прокурором та його близькими особами; щодо невідповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам; щодо порушення здійснення фінансового контролю (зокрема, у декларації за 2016 рік вказав, що отримав дохід від відчуження квартири у розмірі 149 991 грн., однак повідомлення про суттєві зміни майнового стану не подав; незнання законодавства у сфері запобігання корупції (помилково вказав дату набуття права користування автомобілем Порше Каєнн );

ОСОБА_1 декларує про його проживання у квартирі бабусі, яка є пенсіонеркою понад 15 років, у той час, як отримана ним службова квартира під час роботи в органах прокуратури, була приватизована та продана;

у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо щирості та правдивості відомостей, наданих ОСОБА_1 (заниження вартості проданої ним квартири, об`єктивних обставин щодо придбання в 2016 році автомобіля Лексус його бабусею, 1944 року народження). Будь-яких документальних підтверджень ОСОБА_1 не надав.

Надаючи оцінку правомірності даного рішення та доводам зазначеним у ньому суд виходить з наступного.

Суд звертає увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві України.

Згідно з п.п.169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), "вислів "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 р. у справі "Копп проти Швейцарії", п.55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п.39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п.46, 2001-IX).

У п.49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 р. у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

При цьому, ні Порядок № 221, ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації.

З сукупного аналізу пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії.

Згідно підпункту 3 пункту 9 розділу IV Порядку № 221 дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) на підставі наступного: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора.

Показники, передбачені підпунктом 3 пункту 9 цього розділу, оцінюються за результатами співбесіди, яка складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Таким чином, оскільки порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається Порядком роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 р. № 233 (далі Порядок № 233), та іншими нормативними актами кадрова комісія має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та розділами Порядку.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень пункту 12 Порядку № 233, суд акцентує увагу на тому, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Згідно ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст.6 КАС України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 р. у справі № 820/3789/17).

Враховуючи те, що рішення кадрової комісії згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" про неуспішне проходження атестації є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що, має відповідати вимогам ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного рішення Десятої кадрової комісії на відповідність критеріям, що встановлені в ч.2 ст.2 КАС України.

Суд зауважує, що якщо прокурор, який проходить атестацію, не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких прийнято рішення про неуспішне проходження атестації. Виходячи з цього, необхідно, щоб рішення комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям доброчесності, не просто містило мотивувальну частину, а щоб така мотивувальна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Між тим, висновки кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації не обґрунтовано належними доказами.

Так в ході проведення співбесіди позивачем були надані пояснення щодо джерел походження коштів. Позивач пояснив, що автомобіль Порше Каєнн був придбаний його тестем у 2018 році ще до одруження позивача. При проведенні співбесіди позивачем були надані пояснення що, зазначений у декларації про доходи за 2019 рік автомобіль Лексус у 2016 році був придбаний його дідусем та бабусею за накопичені під час життя кошти та пенсію, і їх сукупний доход в повній мірі підтверджував їх можливість придбати вказаний автомобіль.

Також суд зауважує, що матеріали атестації не містять даних Податкового органу, на які посилається комісія мотивуючи своє рішення в частині неможливості придбання родичами позивача автомобілів. Наявність заощаджень та факту отримання пенсійних виплат, їх розміру, Комісією до уваги не взято, оцінку їм не надано. Крім того, не обґрунтовано яким чином сумніви щодо можливості придбання автомобілів особами, які не проживають спільно з позивачем та не є членами його сім`ї, впливають на доброчесність саме позивача.

Судом встановлено, що з матеріалів, якими керувалась кадрова комісія при прийнятті оскаржуваного рішення, вбачається, що в них взагалі відсутні будь - які відомості щодо джерел походження коштів, запити до будь - яких органів державної влади чи місцевого самоврядування з цих питань, матеріали перевірок, тощо, що в свою чергу свідчить про безпідставність, необґрунтованість та надуманість зазначених тверджень, які є припущеннями членів комісії, які не підтверджені жодним доказом.

При цьому в рішенні не зазначено, в чому полягає на думку кадрової комісії невідповідність способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем порушено здійснення фінансового контролю зокрема, у декларації за 2016 рік вказано, що позивач отримав дохід від відчуження квартири у розмірі 149 991 грн., однак повідомлення про суттєві зміни майнового стану не подав та занизив вартість вказаної квартири при продажі. Разом з цим відсутні докази заниження вартості продажу квартири.

В якості обґрунтування не доброчесності позивача, в оскаржуваному рішенні зазначено, що він не надав комісії доказів походження коштів його родичів, що є необґрунтованим оскільки, вказаним доводом жодним чином не може бути підтверджена його недоброчесність, і позивач не має відповідних повноважень щодо отримання інформації про доходи будь - яких фізичних осіб окрім себе.

Суд звертає увагу, що в ході підготовки до співбесіди, кадрові комісії наділені повноваженнями щодо отримання інформації з усіх органів влади та мають доступи до відповідних реєстрів, в тому числі в яких зберігаються данні щодо доходів фізичних осіб.

Разом із цим членами десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур не зібрано жодних доказів щодо підтверджують недоброчесність позивача.

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі-Національне агентство) належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Верховний Суд у рішенні від 11.04.2018 року у справі №814/886/17 дійшов висновків, що здійснення контролю га перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про запобігання корупції», Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів подати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційною правопорушення або правопорушення, пов`язаною з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері Протидії корупції.

Таким чином, саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідачів безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні позивача та членів його сім`ї, їхнім законним доходам.

На думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку.

Оскаржуване рішення комісії фактично зводиться до констатації сумніву у доброчесності прокурора, без наведення обґрунтування такого висновку.

Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст.32).

У рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001)."

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 р., рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995 р., рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 р., рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 р.).

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 р., рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 р.).

Судом не заперечується, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.10.2019 р. у справі № 9901/831/18.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 6 від 02.07.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 не містить мотивів, з яких комісія дійшла такого висновку, то воно не може вважатися законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Відповідачем не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів станом на дату прийняття наказу про звільнення позивача.

Наведене свідчить про ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України.

На переконання суду, оскаржуваний наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області не відповідає критерію законності та обґрунтованості, оскільки у прокурора області були відсутні підстави для звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури через ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення, на зазначену вище норму Закону України «Про прокуратуру» без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивачки негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання).

Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1794к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є протиправним та належить до скасування.

Оскільки суд вважає протиправним звільнення позивача, то його слід поновити на тій же посаді та у тому ж органі, з якого він був протиправно звільнений.

При цьому суд враховує, що наказом Офісу Генерального прокурора від 03.09.2020 року №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, юридичну особу «Прокуратура Одеської області» у «Одеську обласну прокуратуру».

Таким чином, установа з якої було звільнено позивача змінила найменування.

Враховуючи, зазначене суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області з 09.09.2020 року.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 р. по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абз 3 п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Зі змісту пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до довідки Одеської обласної прокуратури від 06.10.2020 року середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 30127,74 грн., а середньоденна заробітна плата складає 1401,29 грн.

Період вимушеного прогулу в робочих днях складає 50 днів.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.09.2020 по 18.11.2020 року у розмірі 70064,50 грн.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30127,74 грн.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом (у первинній редакції) було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

При поданні заяви про збільшення позовних вимог позивачем було додатково сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., який може бути повернуто позивачу відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034051), Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001), Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 6 від 02.07.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора Одеської області №1794к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.09.2020 року по 19.11.2020 року у розмірі 70064 (сімдесят тисяч шістдесят чотири) грн. та 50 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30127 (тридцять тисяч сто двадцять сім) грн. та 74 коп. підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.