Рішення № 92982006, 19.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2020 року Справа № 280/2061/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринов Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Брюллова, 5, м. Запоріжжя, 69068, ЄДРПОУ 35037228)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про визнання дій державного виконавця протиправними,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Бабенко Я.Г. при здійсненні виконавчого провадження № 54849163 щодо результатів оцінки ринкової вартості житлового будинку АДРЕСА_3 .

30 березня 2020 року ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 05 червня 2020 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Так, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 30 березня 2020 року та ухвали про продовження процесуального строку від 05 червня 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 25 червня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, а перше судове засідання призначено на 30 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 30 червня 2020 року, за клопотанням позивача судове засідання відкладено. З урахуванням перебування судді у щорічній відпустці (з 01 липня 2020 року по 02 серпня 2020 року) наступне судове засідання призначено на 05 серпня 2020 року

06 липня 2020 року суддею Максименко Л.Я. забезпечено позовну заяву, про що постановлено відповідну ухвалу суду.

Ухвалою суду від 5 серпня 2020 року, за клопотанням позивача, розгляд справи відкладено на 01 вересня 2020 року.

01 вересня 2020 року ухвалою суду, за клопотанням позивача, розгляд справи відкладено на 13 жовтня 2020 року.

Ухвалою суд від 13 жовтня 2020 року, за клопотанням позивача, розгляд справи відкладено на 10 листопада 2020 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що при оцінці майна його вартість була значно занижена, а оціночна вартість вказаного приміщення не відповідає його індивідуальним властивостям, розташуванню, технічному стану і повинна становити значно більшу суму, ніж та, яка зазначена у повідомленні щодо результатів оцінки арештованого майна, виконаної експертом. Вказує, що занижений розмір оцінки надає незаконні переваги потенційним покупцям та, з іншого боку, зменшує розмір отриманої вартості задля задоволення вимог кредиторів, чим знову порушуються інтереси позивача, як боржника. Зазначає, що державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Бабенко Я.Г. у порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» разом із копією листа-повідомлення від 26 лютого 2020 року не надсилав позивачу копії звіту експерту Макушина А.А. про оцінку майна, а лише повідомив про висновок, чим на думку позивача позбавив його можливості своєчасно вивчити весь текст звіту експерта. Вважає, що внаслідок незаконних дій означених осіб іпотекодержатель отримав необґрунтовану можливість реалізувати або прийняти у власність предмет іпотеки - житловий будинок № 25/15 по вул. Оборонній / Нариманова у м. Запоріжжі за значно заниженою вартістю. Зазначає, що вищевказане свідчать про незаконні дії службових осіб Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо складання і використання невірного висновку із заниженою вартістю вказаного житлового будинку, що грубо порушують конституційні права позивача та викликають сумнів у їх неупередженості.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду повернувся конверт з повістками з поштовою відміткою «повернення за закінченням терміну зберігання».

Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв та клопотань до суду не надходило.

Представник ОСОБА_2 10 листопада 2020 року до суду надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглядаючи матеріали справи, судом встановлено наступне.

Під час знаходження у шлюбі, 23 червня 2006 року позивач за спільні кошти з дружиною придбали житловий будинок АДРЕСА_3 , який складається із: жилого будинку, глинобитні, цегла, жила площа 29,0 кв. м., сарай Б, И, Д, душ К, навіс Л, водопровід № 2, паркани 3-8, замощення 1, загальна площа 56,2 кв. м., площа земельної ділянки 350 кв. м., загальною вартістю 24 265,00 грн. Договір купівлі-продажу будинку від 23 червня 2006 року, що зареєстрований за № 1589, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В.

Так, на підставі іпотечного договору № 319-44938-1 від 13 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М., вказане нежиле приміщення передано в іпотеку Акціонерному товариству «ОТП Банк»

18 лютого 2020 року за замовленням Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), суб`єктом оціночної діяльності Макушиним А.А. проведено визначення ринкової вартості нерухомого майна житловий будинок, що розташовано за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею - 56,2м2, на земельній ділянці - 350 м, реєстраційний номер майна: 15069344, та знаходиться у приватній власності фізичної особи - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , згідно договору/купівлі-продажу №1589 від 23 червня 2006 року видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., про що складено звіт №139/19.

Не погоджуючись з діями державного виконавця, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, вивчивши позову та докази по справі з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону №1404-VIII на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями пункту 6 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За приписами частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 56 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною першою статті 57 Закону №1404-VIII, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 57 Закону України №1404-VIII передбачено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Положеннями частини четвертої статті 57 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-III (далі - Закон №2658-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2658-III, оцінка майна - це процес визначення її оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина перша статті 10 і частина 1 статті 11 Закону №2658-III).

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Відповідно до частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Суд зазначає, що позивачем не наведено факти порушення державним виконавцем положень частин першої - третьої, п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»

Згідно зі статтею 13 Закону № 1404-VIII, для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", яким визначено загальні засади.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об`єктом оцінки.

Пунктом 51 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Згідно з пунктом 59, Стандарту звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Документи та інші інформаційні матеріали, зібрані оцінювачами в процесі проведення оцінки майна, разом із звітом про оцінку майна зберігаються в архіві суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання не менше ніж п`ять років, якщо інше не встановлено договором на проведення оцінки майна.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм права, незважаючи на вибір суб`єктом оціночної діяльності методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Дослідивши зміст висновку про вартість, складеного Макушиним А.А. 18 лютого 2020 року, суд не вбачає підстав для висновку про недотримання суб`єктом оціночної діяльності вимог до оформлення висновку під час здійснення оцінки відповідного майна.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач також фактично не погоджується з вартістю нерухомого майна житловий будинок, що розташовано за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею - 56,2м2, на земельній ділянці - 350м, реєстраційний номер майна: 15069344, про що складено звіт №139/19.

До позовної заяви відповідач надав звіт про оцінку майна від 18 лютого 2020 року №139/19, відповідно до якого вартість житлового будинку становить 255 074,00 грн.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що при визначенні ринкової вартості вказаного приміщення не враховано його поліпшення внаслідок поточних ремонтів, що є суттєвим порушенням та впливає на вартість нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так позивачем до суду не надано доказів поліпшення приміщення (об`єкта оцінки), як і не надано доказів витрат на таке поліпшення.

Суд вважає за необхідне зауважити, що позивач під час судового розгляду не надав доказів, які б свідчили про наявність порушень у діях відповідача та/або встановлення дійсної, такої, що відрізняється від вказаної у звіті, вартості майна.

На думку суду, у спірному випадку матеріали справи не містять жодних документальних доказів на підтвердження того, що при оцінці Макушиним А.А. від 18 лютого 2020 року нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею - 56,2м2, на земельній ділянці - 350м, реєстраційний номер майна: 15069344, - мало місце заниження ціни такого майна. Крім того, позивач не вказує, які саме пункти Національного стандарту порушені чи не дотримані суб`єктом оціночної діяльності.

Суд зазначає, що за приписами Закону №1404-VIII державний виконавець не наділений повноваженнями ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або ж проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучати експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомляти сторонам результати визначення вартості майна. У своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.

Суд акцентує увагу на тому, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Наведене в сукупності свідчить про те, що встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17; застосовано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі №826/12872/18.

Таким чином, державний виконавець, здійснюючи примусове стягнення на нерухоме майно, не бере участі у його безпосередній оцінці та/або визначенні його вартості.

Зміст прав та обов`язків виконавця у процедурі визначення вартості нерухомого майна зводиться до призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання шляхом ухвалення відповідної постанови та повідомлення сторін виконавчого провадження про результати оцінки майна.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, у порядок та спосіб, визначені діючим законодавством України.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів відповідачем в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність його дій, вчинених в рамках виконавчого провадження № 54849163, щодо прийняття результатів оцінки ринкової вартості житлового будинку № 25/15 по вул. Оборонній/Нариманова у м. Запоріжжі, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням відмови в задоволенні позову повністю, судові витрати, сплачені позивачем, не стягуються.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Брюллова. 5. м. Запоріжжя, 69068, ЄДРПОУ 35037228) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) про визнання дій державного виконавця протиправними - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 листопада 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов