Рішення № 92981976, 16.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Справа № 280/3741/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 16.04.2020 №9ДФС-ФС та №10ДФС-ФС.

Ухвалою суду від 05.06.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 15.07.2020.

Також, ухвалою суду від 15.06.2020 судом вжито заходів забезпечення позову.

15.07.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а в підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.09.2020.

Ухвалою суду від 09.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.09.2020.

28.09.2020 судове засідання відкладено на 20.10.2020.

20.10.2020 судове засідання відкладено на 04.11.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято спірні постанови. Зазначає, що підставою для прийняття спірних постанов стали висновки відповідача про допуск позивачем до роботи без укладання письмового договору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Разом з тим, позивач вважає такі висновки відповідача помилковими, оскільки позивач не мав трудових відносин з зазначеними особами, а фактично з зазначеними особами було укладено цивільно-правові договори відповідно до умов яких зазначені особи взяли на себе зобов`язання надавати послуги з обслуговування клієнтів. При цьому, умовами цивільно-правових договорів було визначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, сам забезпечує себе усім необхідним для виконання роботи. Також, у договорах було визначено, що винагорода виплачується після підписання актів приймання виконаних робіт. Крім того, позивач звертав увагу на те, що договори не носили систематичного характеру. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що оскільки позивач не мав трудових відносин з зазначеними особами, то відсутні правові підстави для застосування штрафних санкції. Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, а адміністративну справу розглядати в порядку письмового провадження.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що інспектором Держпраці було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 відповідно до наданих первинних документів та пояснень працівників використовує працю найманих осіб без оформлення трудових відносин, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які згідно пояснень виконують обов`язки за посадами «офіціанта», «бармена» та «продавця-консультанта». Також, встановлено, що громадянки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виконували обов`язки за посадою «продавець». При цьому, відповідач вказував на те, що з аналізу наданих до перевірки цивільно-правових договорів встановлено, що такі договори не містять істотних умов договору щодо характеру та обсягу робіт, кількісних показників товару (робіт, послуг), а передбачають саме процес праці, що характерно саме трудовим відносинам. Відповідач вважає, що оскільки під час проведення інспекційного відвідування було встановлено допуск позивачем до роботи без укладання трудового договору, то відповідно штрафні санкції до позивача застосовано правомірно. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а справу розглядати в порядку письмового провадження.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 17.02.2020 співробітниками ГУ ДПС у Запорізькій області проведено фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатами якої складено Акт №47/08-01-33-05/ НОМЕР_1 .

Відповідно до висновків Акту перевірки №47/08-01-33-05/ НОМЕР_1 від 17.02.2020 встановлено використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, під час виходу встановлено порушення Кодексу Законів про працю України, а саме: працівники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 допущені до роботи без укладання трудових договорів.

Крім того, 17.02.2020 співробітниками ГУ ДПС у Запорізькій області проведено фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатами якої складено Акт №50/08-01-33-05/ НОМЕР_1 .

Відповідно до висновків Акту перевірки №50/08-01-33-05/ НОМЕР_1 від 17.02.2020 встановлено порушення ст.24 Кодексу Законів про працю України, а саме використання найманої праці наступних працівників: ОСОБА_2 (посада - продавець-консультант), ОСОБА_3 (посада - продавець-консультант), ОСОБА_4 (посада - бармен), ОСОБА_5 (посада-бармен), ОСОБА_6 (посада-офіціант) та ОСОБА_7 (посада-офіціант) без належного оформлення трудових відносин.

Судом встановлено, що за результатами проведених фактичних перевірок Акти №50/08-01-33-05/ НОМЕР_1 та №47/08-01-33-05/ НОМЕР_1 направлені до ГУ Держпраці у Запорізькій області для прийняття рішень в межах компетенції.

16.04.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №9ДФС-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 283380,00 грн., за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, в частині використання найманої праці наступних працівників: ОСОБА_2 (посада - продавець-консультант), ОСОБА_3 (посада - продавець-консультант), ОСОБА_4 (посада - бармен), ОСОБА_5 (посада-бармен), ОСОБА_6 (посада-офіціант) та ОСОБА_7 (посада-офіціант), без належного оформлення трудових відносин.

Крім того, 16.04.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №10ДФС-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 94460,00 грн., за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме використання праці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без належного оформлення трудових відносин.

Позивач, не погодившись з постановами про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Суд не може погодитись із правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій та з обґрунтованістю висновків щодо порушення позивачем вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі з працівників, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір являється укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19).

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , трудових відносин.

Так, судом встановлено, що 03.02.2020 між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір на послуги, відповідно до пункту 1.1. якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з обслуговування клієнтів у строк з 03.02.2020 до 15.02.2020.

Відповідно до додаткової угоди до зазначеного договору, сторони обумовили, що під терміном обслуговування клієнтів у пункті 1.1 Договору розуміється - консультація 120-ти відвідувачів магазину, які придбають товар.

На підтвердження виконання робіт за укладеним Договором, до матеріалів справи надано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №13 від 14.02.2020.

Аналогічний за змістом Договір було укладено між позивачем та громадянином ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 (а.с.102-104, 117-119, 120-122).

Також, 03.02.2020 між позивачем та ОСОБА_4 укладено Договір на послуги, відповідно до пункту 1.1 якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з обслуговування клієнтів у строк з 03.02.2020 до 15.02.2020.

Відповідно до додаткової угоди до зазначеного договору, сторони обумовили, що під терміном обслуговування клієнтів у пункті 1.1 Договору розуміється - видача та виготовлення 240 напоїв для відвідувачів бару.

Аналогічний за змістом Договір було укладено між позивачем та громадянином ОСОБА_5 (а.с.108-110).

03 лютого 2020 року між позивачем та громадянкою ОСОБА_6 укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з обслуговування клієнтів у строк з 03.02.2020 до 15.02.2020.

Відповідно до додаткової угоди до зазначеного договору, сторони обумовили, що під терміном обслуговування клієнтів у пункті 1.1 Договору розуміється - обслуговування 240 столів з відвідувачами.

Аналогічний за змістом Договір було укладено між позивачем та громадянином ОСОБА_7 (а.с.114-116).

Отже, характер взаємовідносин між позивачем та громадянами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , відповідають вимогам встановленим до цивільно-правового договору, ознаки які притаманні трудовим відносинам судом не встановлено та відповідачем не доведено.

Також, суд звертає увагу і на нетривалий період угод, а саме менше місяця, у зв`язку з чим укладення трудових договорів на такий короткий строк є недоречним.

Крім того, з матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивач для ведення господарської діяльності має також трудовий персонал, який працює на умовах трудового договору, на підтвердження чого надано штатний розпис (а.с.123).

Щодо пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 наданих до відзиву відповідачем, то суд такі оцінює критично, оскільки пояснення надавалися посадовим особам ГУ ДПС у Запорізькій області, а відповідачем самостійно доводи викладені в таких поясненнях не перевірялися, особи не опитувалися.

Також, в наданих поясненнях відсутні будь-які посилання на те, що взаємовідносини між зазначеними особами та позивачем тривають значний проміжок часу, відсутня інформація про постійних характер виконуваної роботи, як і відсутня інформація про те, що зазначені особи отримували щомісячно заробітну плату.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваних постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, буд.25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 16.04.2020 №9ДФС-ФС та №10ДФС-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3778,40 грн. (три тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова