Рішення № 92981732, 20.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 р. Справа№200/8775/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності в якому, з урахуванням заяви від 03.10.2020 року, просив:

визнати незаконним, протиправним та скасувати рішення Волноваського об`єднаного управління УПФ України в Донецькій області від 31.01.2020 про скасування рішення 914600152462 від 10.01.2020 р.;

зобов`язати Волноваське об`єднане управління УПФ України в Донецькій області повести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 1 січня 2020 року у розмірі 90% суддівської винагороди, зазначеної у довідці ТУ ДСА в Донецькій області № 04- 14 від 03.01.2020 року та № 04-236 від 26.02.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум на підставі рішення 914600152462 від 10.01.2020 р.

в разі відмови в задоволенні п. 3 позовної заяви зобов`язати відповідача перерахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячне пожиттєве довічне грошове утримання судді у відставці на підставі довідки № 04-236 від 26.02.2020 зобов`язавши зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку час служби в армії 2 роки з 05.05.1975 року по 06.05.1977 року та половину навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського (Академія ім. Ярослава Мудрого) з 01.09.1977 року по липень 1981 року на підставі Указу Президента України №584/95 від 10.07.1995 року так як при чергових перерахунках відповідач в своїх рішеннях не бере до уваги вказаний вище час, а тому з 01.01.2020 року існує очевидний спір – в усіх рішеннях відповідача про перерахунок ЩДГУ відсутні вищевказані дані;

стягнути на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області;

зобов`язати Волноваське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили;

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що з 1 січня 2020 року в черговий раз змінився розмір суддівської винагороди суддів України і обрахування проводилося суддівської винагороди для судді Вугледарського міського суду Донецької області на відповідній посаді, яку я займав до відставки, проводилося з 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що підтверджено довідкою ТУ ДСА України в Донецькій області № 04-14 від 03.01.2020 року, яку позивач здав до Вугледарського відділення Волноваського об`єднаного управління ПФУ у Донецькій області 08.01.2020 року.

Рішенням 914600152462 від 10.01.2020 року відповідно позивачу зроблено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у відповідності з діючим законодавством.

Рішенням від 31.01.2020 року, рішення від 10.01.2020 року про черговий перерахунок було скасовано і в перерахунку було відмовлено при цьому відповідач визнав, що перерахунок мав би бути проведеним відповідно до Закону України № 2453-УІ від 07.07.2010 року в редакції Закону України № 192- VIII від 12.02.2015 року з 15 мінімальних заробітних плат, так як позивач не пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Рішенням № 569 від 21.05.2020 відповідач втретє відмовив позивачу в перерахунку, так як рішенням від 04.02.2020 року йому було проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у зв`язку із зміною посадового окладу (мінімальної заробітної плати з 01.01.2020 р. - 2102 гри.) і можливий перерахунок лише якщо розмір суддівської винагороди збільшиться після 18.02.2020 року.

Позивач зазначає, що всі перелічені відмови є незаконними, надуманими та протиправними, які завдали матеріальні збитки на загальну суму 481 557, 60 грн. і ці дії мають всі ознаки злочину відповідальність за який передбачено ст. 364 КК України.

На підставі вказаного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії і відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено засідання по справі на 27.10.2020 року.

26.10.2020 року відповідачем через канцелярію суду було надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого ОСОБА_1 08.01.2020 звернувся до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці надавши довідку Територіального управління державної судівської адміністрації України в Донецькій області №04-14 №03.01.2020. Управління 09.01.2020 здійснило перерахунок довічного утримання судді у відставці, однак згодом виявилося, що Позивач надав до управління для здійснення перерахунку неналежну довідку. У зв`язку з цим управління 31.01.2020 скасувало рішення про перерахунок довічного грошового утримання у зв`язку зі зміною розміру суддівської винагороди з 01.01.2020 року. Скасовуючи своє рішення управління керувалося чинним на той час законодавством. Так, згідно довідки Територіального управління державної судівської адміністрації України в Донецькій області №04-14 №03.01.2020, розмір посадового окладу з 01.01.2020 становить 63060 грн. (30 мінімальних заробітних плат із розрахунку 2102 грн.), доплата за вислугу років (80%) 50448 грн., доплата за перебування на адміністративній посаді (10%) 6306 грн. Загальний розмір судівської винагороди, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного утримання суддям складає 119814 грн.

Після 18.02.2020 року, дати набуття Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020, розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не змінювався. Враховуючи означене відповідач вважає, що і підстав для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із суддівської винагороди встановленої до 18.02.2020 року не має.

Відповідач наголошує, що стаж роботи позивача на посаді судді (в тому числі з урахуванням висновків Волноваського районного суду викладених в рішенні від 26.01.2017 року по справі №221/6374/16-а та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у справі №221/6374/16-а ) становить 34 років, 3 місяців, 13 днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” розмір щомісячного довічного грошового утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно з ч. 3 ст. 135 ЗУ №1402, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Крім того до посадового окладу сплачується доплата за вислугу років та доплата за перебування на адміністративній посаді. Розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зазначений в Довідці Територіального управління державної суддівської адміністрації України в Донецькій області від 26.02.2020 року №04-236 розраховано відповідно до вимог ст. 135 ЗУ №1402. (Як і помилкова довідка від 03.01.2020 №04-14).

Враховуючи означене, відповідач вважає, що розмір суддівської винагороди позивача у разі застосування до нього вимог ст. 135 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” № 1402, має становити 78 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не 90 % - так як означений розрахунок був передбачений нормами Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №2453.

Згідно до прохальної частини позовної заяви ОСОБА_2 , позивач просить суд зобов`язати управління провести розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 90 % від суддівської винагороди судді зазначеної в Довідці від 03.01.2020 року №04-14 та від 26.02.2020 №04-236. Означений відсоток суддівської винагороди розраховано відповідно до ст. 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №2453.

В свою чергу до суддів, які вийшли у відставку після набуття чинності норм ЗУ №1402 та пройшли кваліфікаційне оцінювання або конкурс, а після 18.02.2020 року незалежно від факту проходження конкурсу/оцінювання, застосовуються норми ст. 142 ЗУ №1402 в частині відсотку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020: “встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України”.

Посилання позивача на рішення Волноваського районного суду від 26.01.2017 року по справі №221/6374/16-а та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у справі №221/6374/16-а в частині визначення відсотку “90%” для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач вважає безпідставним, так як предметом розгляду справи №221/6374/16-а було визначення розміру щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 обчисленого відповідно до норм ЗУ №2453. Предметом спору по справі №200/8775/20-а є визначення права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання відповідно до норм Закону України №1402.

Норми ст. 142 Закону України №1402 на даний час є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування по спірних правовідносин.

Щодо зарахування Позивачу до стажу роботи на посаді судді, що застосовується при розрахунку довічного утримання судді у відставці часу проходження військової служби та половину навчання в юридичному інституті управління повідомляє що нормами статті 1373 Закону України “Про судоустрій і статус судів” не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді період навчання та проходження військової служби.

Також, відповідно до висновків Верховного суду від 16.06.2020 у справі №620/1116/20 Позивач набуває право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.11.2020 року провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині позовних вимог про визнання такими що завдали значної матеріальної шкоди на суму 481 557, 60 грн. - рішення від 31.01.2020 Волноваського об`єднаного управління УПФ України в Донецькій області, - закрито.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

Згідно з копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 12.08.2004, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як не заперечується сторонами, 08.09.2016 року постановою ВР України позивача було звільнено у відставку та призначено йому пенсію.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 в період з 05.1975 по 05.1977 - проходив військову службу; з 09.1977 по 07.1981 - навчання у Харківському юридичному інститути ім. Ф.Є. Дзержинського.

ОСОБА_1 08.01.2020 звернувся до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці надавши довідку Територіального управління державної суддівської адміністрації України в Донецькій області №04-14 ві 03.01.2020 року.

Рішенням від 09.01.2020 року проведено перерахунок довічного грошового утримання з 01.01.2020 року. Розмір довічного грошового утримання склав 108242, 10 грн., з них основний розмір пенсії від середнього заробітку 107832, 60 (90% від 119814 грн.) пенсія за особливі заслуги 409, 50 грн. (25% від 1638 грн.)

Рішенням від 31.01.2020 року скасовано рішення від 09.01.2020 року як таке, що прийнято помилково, заявнику призначено грошове утримання у попередньому розмірі. Зазначено, що для перерахунку довічного грошового утримання з 01.01.2020 року заявник повинен надати довідку із розрахунку посадового окладу в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, тобто 2102*15=31530грн. у зв`язку з тим, що заявник не пройшов кваліфікаційного оцінювання відповідно до норм Закону № 2453.

Згідно Довідки ТУ ДСА в Донецькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довідного грошового утримання судді у відставці від 26.02.2020 року № 04-236, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання суддям у відставці складає 119814, 00грн., у тому числі: посадовий оклад 63060,00грн., доплата за вислугу років, 80% - 50448, 00грн.,доплата за перебування на адміністративній посаді – 10%.

Відповідно Листа відповідача від 23.04.2020 року № 9/Ж-02-01-03, Пенсійний фонд України вважає, що право на перерахунок довічного грошового утримання з розрахунку 30 прожиткових мінімумів відсутнє, так як позивачу призначено щомісячне грошове утримання судді з 28.09.2016 року відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453 “Про судоустрій і статус суддів”. Тобто у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, перерахунок раніше призначеного грошового утримання здійснюється для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання відповідно до норм Закону 2453.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою УПФУ в перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому, спір у цій справі не пов`язаний із визначенням певного розміру довічного грошового утримання судді у відставці або застосуванням певного відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тощо.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон від 2 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон 1402-VIII).

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно із частиною першою статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).

Законом України від 16.10.2019 №193-IX “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування”, який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було установлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Досліджуючи поняття “щомісячне довічне грошове утримання судді”, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 указав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

У мотивувальній частині рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65 віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 визнав неконституційним пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Пунктом 1 розділу І Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891 (далі – Порядок № 3-1), встановлено, що заява про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 1) (далі - щомісячне довічне утримання) подається до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь (далі - органи, що призначають щомісячне довічне утримання) через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи (далі - уповноважена особа).

Заява про призначення щомісячного довічного утримання може бути подана суддею особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, завіреної в установленому законодавством порядку.

Пунктами 1, 3 і 4 розділу ІІ Порядку № 3-1 встановлено, що заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) або довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді КСУ) подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді.

Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок. Відтак суд наголошує, що право на перерахунок довічного грошового утримання виникло у позивача саме 19.02.2020 року, тобто у день, наступний за днем ухваленні рішення Конституційного суду.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку № 3-1 встановлено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Приписами п. 1 і п. 3 розділу ІV Порядку № 3-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає щомісячне довічне утримання: оформлює заяву про призначення щомісячного довічного утримання; здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення наданих документів.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення щомісячного довічного утримання документами або надання додаткових документів орган, що призначає щомісячне довічне утримання, розглядає подані документи та приймає рішення про призначення щомісячного довічного утримання або відмову в його призначенні відповідно до пункту 5 розділу І цього Порядку.

Суд зазначає, що жодні приписи безпосередньо Порядку № 3-1, а також форма довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, не визначає, що єдиною підставою для видачі такої довідки може бути тільки “особові рахунки”.

Тому посилання УПФУ на те, що довідка, яка містить дані щодо 30 мінімальних заробітних плат не відповідає вимогам вказаного Порядку є необґрунтованим.

Судом встановлено, що довідка від 26.02.2020 № 04-236 відповідає формі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, передбаченої додатком 2 до вказаного Порядку, і містить потрібні відомості для перерахунку грошового довічного грошового утримання судді у відставці. Указана довідка також містить всі необхідні реквізити і підписи.

Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивач набув право (підставу) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII. При цьому, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Відтак, позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 26.02.2020 № 04-236, виданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Донецькій області, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” (“Doran v. Ireland”, заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів” (“Salah Sheekh v The Netherlands”; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) “незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її”.

Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Оскільки позивач має право на отримання щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення УПФУ є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 3 ст.142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

В матеріалах справи наявний розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до якого визначено стаж на посаді судді 23 років 06 місяців. Крім того позивач працював на посаді слідчого прокуратиру 3 роки 11 місяців та прокурорм 6 років 9 місяців, що також підлягає зарахуванню до судівського стажу згідно з Законом № 2862-XII “Про статус суддів”, на підставі якого позивача було призначено на посаду судді.

Оскільки позивач обіймав посаду Голови суду тобто адміністративну посаду, він відповідно до ч.6 ст.145 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII має право на доплату в розмірі 10 процентів, про що зазначено у довідки про судівську виногороду позивача.

Щодо зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку час служби в армії 2 роки з 05.05.1975 року по 06.05.1977 року та половину навчання в Харківському юридичному інституті ім.. Ф.Е. Дзержинськрого з 01.09.1977 року по липень 1981 року.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII “Про статус суддів”.

Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України “Про статус суддів” зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності ст. 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 (865-2005-п) “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” доповнено абзацом такого змісту: “До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.”

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.

У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI “Про судоустрій і статус суддів”( Закон № 2453), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абз. 4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.

Вказані висновки узгоджуються із позицією викладеною в постанові ВП ВС від 14 червня 2018 року справа № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах ВС від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17, постанові Верховного Суду України у від 06 липня 2016 року №П/800/426/14 та інш.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституції і законами України.

22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення “звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина”, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким “…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними”. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Суд зазначає, що до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має бути зарахована половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.

Відповідно до частині першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”від 25 березня 1992 року № 2232-XII (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-VIII від 05.04.2018р.), час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 в період з 05.1975 по 05.1977 - проходив військову службу; з 09.1977 по 07.1981 - навчання у Харківському юридичному інститути ім. Ф.Є. Дзержинського.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку що відповідач не правомірно не зарахував ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, наступні періоди: проходження військової служби з 05.1977 року по 09.1977, та половину періоду навчання позивача у Харківському юридичному інститути ім. Ф.Є. Дзержинського.

За таких обставин суд вважає,що зазначені в довідці про суддівську виногороду позивача розрахунки та доплати відповідають приписам діючого Закону України № 1402 «Про судоустрій та статус суддів».

Відтак, позовна вимога про зобов`язання УПФУ здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної вище довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання з 19.02.2020 є такою, що підлягає задоволенню.

Наведене відповідає висновкам Верховного суду, які наведені в постанові від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Щодо вимоги позивача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду зобов`язувати подати суб`єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.

Відповідно до квитанції від 18.09.2020 позивачем сплачено 840,80 грн судового збору за подання позову.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 840,80 грн. понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496, м. Волноваха, вул. Обручева, 17) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 914600152462 від 31.01.2020.

Зобов`язати Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити ОСОБА_1 з 19.02.2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-14 від 03.01.2020 та №04-236 від 26.02.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум на підставі рішення № 914600152462 від 10.01.2020 року.

Зобов`язати Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження військової служби з 05.1975 по 05.1977 та половину строку навчання у Харківському юридичному інститути ім. Ф.Є. Дзержинського з 09.1977 по 07.1981.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496, м. Волноваха, вул. Обручева, 17) суму судових витрат у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Стойка