Рішення № 92981718, 20.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 р. Справа№200/8078/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 27 вересня 2017 року по 25 серпня 2020 року у розмірі 178020,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні відповідач не провів усі необхідні розрахунки з позивачем. Судовим рішенням стягнуто з відповідача суму індексації грошового забезпечення та суму компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових, та зобов`язано нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, проте рішення суду не виконано, суми заборгованості не сплачені відповідачем. За заявою позивача щодо нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач повідомив про не поширення на військовослужбовців положень Кодексу законів про працю України, чим фактично відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку. З посиланням на практику Верховного Суду щодо застосування норм Кодексу законів про працю України просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнути з відповідача середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач позов не визнав, 12 жовтня 2020 року надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто не знаходився у трудових відносинах, тому відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач вказав, що на момент подачі позову остаточний розрахунок з позивачем не здійснено, що унеможливлює задоволення позовних вимог. З посиланням на практику Верховного Суду в аналогічних справах, вказав про необхідність застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність відповідної частки порівняно з середнім заробітком працівника. У задоволені позову просив відмовити.

Також відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №480/3105/19.

21 жовтня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив у якій вказно про безпідставність висновків, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, вирішено адміністративну справу розглядати за правилами загального позовного провадження та замінити судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, призначити підготовче засідання на 22 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17 листопада 2020 року.

Ухвалою суду від 18 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У підготовче засідання сторони не з`явилися, докази належного повідомлення про розгляд справи, наявні в матеріалах справи.

11 листопада 2020 року від позивача, засобами поштового зв`язку, надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також клопотання про витребування у відповідача документів про виплату сум коштів на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року №200/1778/20-а. Відповідач на адресу суду надіслав докази щодо виплати коштів на виконання цього рішення, тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить паспорт громадянина України Серія НОМЕР_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

З 03 червня 2015 року до 27 вересня 2017 року позивач проходив військову службу в Донецькому прикордонному загоні (в/ч № 9937) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Вказані обставини встановленні рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року по справі №200/1778/20-а, яке набрало законної сили 17 серпня 2020 року згідно постанови Першого апеляційного адміністративного суду, яким вирішено задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини №9937 Донецького прикордонного загону про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини №9937 Донецького прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по вересень 2017 року, компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 23 листопада 2015 року по вересень 2017 року.

Стягнути з Військової частини №9937 Донецького прикордонного загону на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року - вересень 2017 року у розмірі 65358,06 грн.

Стягнути з Військової частини №9937 Донецького прикордонного загону на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки у розмірі 7033,74 грн.

Зобов`язати Військову частину №9937 Донецького прикордонного загону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року - вересень 2017 року та за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

29 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1778/20-а та нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку.

Листом від 10 червня 2020 року №14-5146 Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління повідомив позивача про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Незгода позивача із відмовою щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Положеннями статті 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

При цьому, згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України “Про відпустку”, Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі № 803/1105/16, висновок якого суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Таким чином суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Так, стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, у рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 200/1778/20-а суд дійшов висновку, що позивач мав право на виплату компенсації за невикористану відпустку як учасник бойових дій за 2015-2017 роки у розмірі 7033,74 грн. (який розрахований із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 167,47 грн.). Також суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення у розмірі 65358,06 грн. та про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Тобто станом на момент звільнення позивача, сума компенсації за невикористану відпустку як учасник бойових дій за період з 2016 року до 2017 року та індексація грошового забезпечення, вже підлягали виплаті на момент звільнення ОСОБА_1 – 27 вересня 2017 року.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, однак щодо військовослужбовців, викладений в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Верховний суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №814/2648/16 та від 17 січня 2019 року у справі №805/2706/17-а.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) необхідно застосовувати Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України “Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України” від 20 травня 2008 рку № 425, яким визначено порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20 травня 2008 року N 425, до складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Відповідно до наданої позивачем архівної відомості з січня 2017 року по грудень 2017 року, в місяці звільнення позивачу нараховано 12297,80 грн.

Для розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення включаються: посадовий оклад - 740 грн., оклад за військовим званням - 50 грн., вислуга років - 79 грн., надбавка за виконання особливо - важливих завдань - 869,00 грн., надбавка за особливі умови служби - 111 грн., премія - 3145 грн., всього - 4994 грн.

Враховуючи викладене, одноденний розмір грошового забезпечення складає: 4994 грн./30 днів = 167,47 грн.

Як встановлено судом, відповідачем на користь ОСОБА_1 16 жовтня 2020 року виплачено суму коштів у розмірі 80320,08 грн., 30 жовтня 2020 року – 2358 грн.

Ураховуючи, що позивачу здійснено виплату коштів за рішенням суду 30 жовтня 2020 року, суд вважає за необхідне врахувати саме цю дату для визначення дати розрахунку.

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України кількість календарних днів у 2017 році (з 28 вересня по грудень) становила – 95 днів; у 2019 році – 365 днів; у 2020 році по 16 жовтня 2020 року –- 304 днів. Усього – 764 календарних днів.

З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 28 вересня 2017 року по 30 жовтня 2020 року - день фактичного розрахунку складає 127 947, 08 грн. (167,47 грн.* 764 дня = 127 947,08 грн.)

Разом з тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Суд ураховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд зазначає, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки (ст. 116 КЗпП), залежить від таких чинників, зокрема, при розгляді справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При цьому, слід зазначити, що вимоги позивача про стягнення компенсації не обмежується будь-яким строком звернення до суду, водночас, для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено лише тримісячний строк.

З метою недопущення зловживання позивачем власними процесуальними правами, а також з урахуванням розміру суми виплаченої компенсації грошового забезпечення позивачу згідно рішення суду по справі №200/1778/20-а та з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності стягнути суму у розмірі 4000 грн.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини № 9937 Донецького прикордонного загону щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні

Стягнути з військової частини №9937 Донецького прикордонного загону (місцезнаходження: 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Грагаріна, 150а, ЄДРПОУ 14321726) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 4000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України строки визначені статтею 295 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки продовжуються на строк дії карантину.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв