Рішення № 92981212, 10.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 листопада 2020 р. Справа № 120/609/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини 3008 Національної Гвардії України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Військової частини 3008 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати їй грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 70105,51 гривень. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною;

- стягнути з Військової частини 3008 Національної гвардії України заборгованість у розмірі 70105,51 гривень компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України.

10.03.2020 року на адресу суду від представника Військової частини 3008 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідач є бюджетною організацією та розпорядником коштів третього рівня, яка фінансується з державного бюджету України та діє у межах отриманих бюджетних призначень і фінансування, отриманих через розпорядника бюджетних коштів - Головне управління Національної гвардії України, діючого на підставі Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28.03.2014 року № 346/2014. У свою чергу представник відповідача зазначає, що станом на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби Військова частина 3008 Національної гвардії України не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна, однак позивач мала можливість під час проходження служби, безперешкодно отримати речове майно в натуральному вигляді, однак з невстановлених підстав своє право не реалізувала.

Також вказує, що Речовою службою військової частини 3008 було видано довідку № 63 від 10.07.2019 року згідно з якої заборгованість вартості речового майна, шо належить до видачі ОСОБА_1 становила 70105,51 гривень, однак при проведенні перевірки в лютому 2020 року даної довідки було встановлено, що позивачу помилково до розрахунку грошової компенсації за неотримане речове майно було враховано час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку.

Пункт 9 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 року №475 прямо встановлює, що військовослужбовцям, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, речове майно не видається, а період часу перебування у зазначеній відпустці до строку експлуатації (носіння) виданого їм речового майна не зараховується.

Відповідно до наказів командира військової частини 3008 позивач з 29.04.2003 року по 01.12.2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шести річного віку), тому відповідачем відкориговано довідку № 63 від 10.07.2019 року та видано нову № 18 від 25.02.2020 року, відповідно до якої сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно становить 17121,90 гривень, про що також проінформовано позивача листом № 50/08/27-480 від 26.02.2020 року.

Відтак вказує, що розрахунок позивача щодо заборгованості у розмірі 70105,51 гривень компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно не відповідають дійсності, а тому є необгрунтованими та незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

10.03.2020 року представником відповідача також було подано клопотання про застосування строків позової давності у справі № 120/609/20-а, з підстав пропуску позивачем строку встановленого частиною 5 статті 122 КАС України. Так, відповідач вважає, що для звернення позивача до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року клопотання представника відповідача - задоволено та адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

Постанововю Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року адміністративну справу ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 24.09.2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судове засідання, призначене на 10.11.2020 року учасники справи не прибули, хоча про розгляд справи повідомлялися завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Поряд із цим, позивач подала клопотання у якому просила провести розгляд справи за її відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині 3008 Національної гвардії України на посаді офіцера відділення обліку особового складу штабу.

Наказом командувача Військової частини 3008 Національної гвардії України від 26.06.2019 року № 106 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

При звільненні з військової служби позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно, а тому звернулася до Військової частини 3008 Національної гвардії України з рапортом про нарахування вартості речового майна, що належало їй до видачі за період проходження військової служби.

Відповідно до довідки від 10.07.2019 року № 63 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 70105,51 гривень.

Відповідно скоригованої довідки від 25.02.2020 року №18 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 17121,90 гривень.

Разом з тим, відповідну компенсацію відповідач ОСОБА_1 не виплатив, в зв`язку з чим позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи та вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також, враховує приписи Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року за №178, Положення про проходження громадянами України військової служби в збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року за №1153, а також інших Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України: визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту; гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до статті 1 якого, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за № 475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.

Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі довідки про вартість речового майна.

Відповідно до довідки від 10.07.2019 року № 63 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становила 70105,51 гривень.

Однак, як зазначає відповідач, при проведенні перевірки в лютому 2020 року даної довідки було встановлено, що позивачу помилково до розрахунку грошової компенсації за неотримане речове майно було враховано час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку.

Пункт 9 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 року №475 встановлює, що військовослужбовцям, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, речове майно не видається, а період часу перебування у зазначеній відпустці до строку експлуатації (носіння) виданого їм речового майна не зараховується.

Відповідно до наказів командира військової частини 3008 позивач з 29.04.2003 року по 01.12.2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шести річного віку), тому відповідачем було відкориговано довідку № 63 від 10.07.2019 року та видано нову № 18 від 25.02.2020 року, відповідно до якої сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно становить 17121,90 гривень, про що також проінформовано позивача листом № 50/08/27-480 від 26.02.2020 року.

Такий розрахунок суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що визначений у довідці № 18 від 25.02.2020 року відповідачем не відкликано та позивачем не оскаржено, отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 17121,90 гривень, яку відповідачем до цього часу виплачено не було.

Згідно приписів абзацу 1 та 3 пункту 242 Положення № 1153 (дія якого відповідно до пункту 3 поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує наявності підстав для реалізації права ОСОБА_1 на отримання компенсації за неотримане речове забезпечення у сумі 17121,90 гривень. Натомість, відмову у задоволенні вимог позивача відповідач пояснює відсутністю коштів для проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 .

Однак, до відзиву на позовну заяву відповідачем не долучено жодного доказу, яким би підтверджувалась відсутність необхідних коштів як на момент виключення позивача зі списків особового складу так і на момент розгляду судом даної справи, а також, не підтверджено звернення відповідача до відповідних підрозділів для виділення необхідної суми з метою виплати ОСОБА_1 компенсації у повному обсязі.

Така позиція відповідача, на переконання суду, є необґрунтованою та протиправною, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для неперерахунку та невиплати особі гарантованих виплат.

Зважаючи на вказане, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп/2007, у якому вказано, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 6 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00), "Ромашов проти України" (рішення від 27.07.2004, заява №67534/01), "Шевченко проти України" (рішення від 04.04.2006, заява №32478/02) зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Таким чином, враховуючи викладене, а також, беручи до уваги те, що відповідач не заперечує дотримання позивачем усіх умов для виплати спірної компенсації, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, а тому, позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 17121,90 гривень, та, відповідно її права в цій частині підлягають поновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частоковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Національної Гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в розмірі 17121,90 (сімнадцять тисяч сто дванадцять гривень 90 копійок).

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 08803572)

Суддя Мультян Марина Бондівна