Рішення № 92980166, 09.11.2020, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/119/20

Провадження по справі № 2/305/304/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2020. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді Марусяк М.О.

секретаря судового засідання Біроваш О.О.

за участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Рахівської РДА про визнання угод недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , яка діє, як законний представник від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася в суд з позовомдо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання угод недійсними.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до договору дарування 1/2 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 27 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 355, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 частину нежитлового приміщення - кафе з надбудовою другого поверху за №7, загальною площею 75,914 квадратних метрів. Також згідно договору дарування 1/2 частини житлового будинку - квартири АДРЕСА_2 від 05 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 393, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 77,94 квадратних метрів спільно з об`єктами нерухомості - літньої кухні (б), літньої кухні (в), сарай (г), сарай (д), гаража (е) та вбиральні (ж). На підставі договору дарування 1/2 частини земельної ділянки від 25 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 392, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 частину земельної дідянки загальною площею 0,0459 га, розташовану в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд (присадибна ділянка). Інша 1/2 частина даного нерухомого майна, квартира АДРЕСА_4 спареного житлового будинку з присадибною земельною ділянкою та 1/2 частина нежитлового будинку по АДРЕСА_1 належить їй ОСОБА_1 . Спарений житловий будинок належав їй з ОСОБА_5 по 1/2 частині, за кожним, на праві спільної часткової влвсності на підставі договору дарування від 28 лютого 2012 року. У вказаному житловому будинку проживала вона з відповідачем та їх неповнолітній син, ОСОБА_2 , 2003 року народження. Вважає, що укладення спірного правочину, за яким обмежується права та інтереси неповнолітніх дітей під час його вчинення, зокрема, щодо жилих приміщень, право користування, яким мають неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування, являється незаконним. оспорювані договори не відповідають вимогам ч.ч. 1,6 ст.203 ЦК України. У зв`язку з наведеним вважає, що правочини підлягають визнанню в судовому порядку недійсними, як такі, що порушують майнові права неповнолітніх дітей. На підставі наведеного просила поновити строк позовної давності. Визнати недійсним та скасувати договір дарування 1/2 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 27 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 355, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 , прийняла в дар 1/2 частину нежитлового приміщення - кафе з надбудовою другого поверху за №7, загальною площею 75,914 квадратних метрів. Визнати недійсним та скасувати договір дарування 1/2 частини житлового будинку - квартири АДРЕСА_2 від 05 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 393, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 77,94 квадратних метрів спільно з об`єктами нерухомості - літньої кухні (б), літньої кухні (в), сарай (г), сарай (д), гаража (е) та вбиральні (ж). Визнати недійсним та скасувати договір дарування 1/2 частини земельної ділянки від 25 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога Мариною Павлівною за реєстровим номером 392, відповідач ОСОБА_5 подарував, а відповідачка ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 частину земельної дідянки загальною площею 0,0459 га, розташовану в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд (присадибна ділянка).

Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області Марусяк М.О. від 12.02.2020, відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09:00 годину 12 березня 2020 року. Залучено до участі у справі: Орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

В межах встановленого судом строку, 28.02.2020 (реєстрація канцелярією суду) відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що доводи позивача грунтуються виключно на припущеннях, є голослівними. Вважають, що приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу Небога Марина Павлівна, при вчиненні нотаріальної дії, діє відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, тобто зобов`язана перевіряти прописаних осіб. З наведеного свідчить, що неповнолітній ОСОБА_7 не був прописаний на момент вчинення нотаріальних дій. Щодо нежитлової будівлі, майнові права не поширюються на неповнолітнього. Щодо поновлення строку позовної давності, зазначили, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 , надано заяву згоду на вчинення відповідних нотаріальних дій. Останній добре було відомо про вчинення нотаріальної дії, тобто з того часу минуло більше трьох років. Також посилаються на те, що ними ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було подано до суду позов до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Рахівської районної ради Закарпатської області про визначення порядку користування нерухомим майном шляхом його розподілу та виділу в натурі часток майна, що є у спільній частковій та спільній сумісній власності. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20.02.2018 змінений позов задоволено. Вважають, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 не довела жодної з обставин, на які вона посилається в позові. Навпаки, докази у справі свідчать про безпідставність та надуманість претензій на предмет спору, тому з цих підстав у позовних вимогах слід відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.03.2020 підготовче провадження у справі закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні, ОСОБА_1 , яка діє, як законний представник від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , та її представник, адвокат Мандзюк І.В. позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві. ОСОБА_1 зазначила, що її син ОСОБА_7 , з моменту народження проживає у спірному житловому будинку. Вважає, що відповідач ОСОБА_5 під час укладення договору дарування обманув нотаріуса та не сказав, що у житловому будинку проживає неповнолітня дитина. Відповідач хоче привласнити все майно. Адвокат Мандзюк І.В. зазначив, що оспорювані договора дарування порушують конституційні права на майно дитини. Вважає, що нотаріус при посвідченні договорів дарування повинен був перевірити, хто прописаний у житловому будинку. Просив не брати до уваги рішення суду від 03.04.2018, оскільки воно не набуло законної сили, та знаходиться на розгляді в апеляційному суді.

Відповідач ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явився. 09.11.2020 надіслав до суду електронною поштою заяву, в якій просив розглянути справу без його участі. Позовні вимоги не визнає. Просить розглянути справу без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав зазначених у відзиві на позов від 28.02.2020. Зазначила, що ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного договору дарування надала у нотаріуса згоду на відчуження житлового будинку, тому не потрібно було довідки з органу опіки та піклування. Вважає, що позивачем та її представником не доведено жодним доказом тієї обставини, що під час укладення оспорюваних договорів дарування було порушено майнові права неповнолітнього ОСОБА_2 . На підставі наведеного просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, органу опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області в судове засідання не з`явився. 08.04.2020 головний спеціаліст служби у справах дітей Рахівської РДА, ОСОБА_8 надала через канцелярію суду заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі. Позовні вимоги залишає на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 05 березня 2015 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога М.П. посвідчено договір дарування, зареєстрований в реєстрі за №391. Згідно вказаного договору, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 , 1/2 частину половини спареного житлового будинку АДРЕСА_5 , який розташований на земельній ділянці, площею 0,0459 га. Предмет договору дарування, а саме 1/2 частина половини спареного житлового будинку, належав дарувальнику ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога М.П. 04.12.2011 за реєстровим №1591 та на підставі договору дарування посвідченого 28.02.2012 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога М.П. за реєстровим №243.

Згідно Договору дарування 1/2 частини земельної ділянки, посвідченого 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою Мариною Павлівною за реєстровим номером 392, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 , 1/2 частину земельної ділянки, з кадастровим №2123610100:28:001:0030, площею 0,0459 га, розташованої на території АДРЕСА_3 . Предмет договору дарування, а саме 1/2 частина земельної ділянки, належав дарувальнику ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору дарування посвідченого 05.03.2015 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога М.П. за реєстровим №389 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу: 34557965, сформований 05.03.2015.

Крім того, згідно Договору дарування 1/2 частини нежилого приміщення, посвідченого 27 лютого 2015 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Небогою Мариною Павлівною за реєстровим номером 355, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 , 1/2 частину нежилого приміщення – кафе з надбудовою другого поверху за АДРЕСА_1 . Предмет договору дарування, а саме 1/2 частина нежилого приміщення – кафе з надбудовою другого поверху, належало дарувальнику ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частини нежилого приміщення посвідченого 27.10.2014 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Небога М.П. за реєстровим №1162.

Інша 1/2 (одна друга) частина даного нерухомого майна, як спареного житлового будинку (квартира АДРЕСА_6 ), належить іншому співвласнику, ОСОБА_1 .

Позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує на наявні обставини, які викликають сумнів у дійсності договорів дарування укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вважає, що оспорювані договори не відповідають вимогам ч.ч 1,6 ст.203 ЦК України, а саме укладені без дозволу органу опіки та піклування, в зв`язку з чим обмежуються права та інтереси неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_2 .

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 719 ЦК України встановлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відпоовідно до положень ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Позивачем та її представником не надано жодних належних та допустимих доказів того, що неповнолітньому ОСОБА_2 належало на праві власності нерухоме майно, яке є предметом договорів дарування. Не надано ОСОБА_1 та її представником і доказів того, що неповнолітня дитина, ОСОБА_2 на момент укладення договору дарування 1/2 частину половини спареного житлового будинку АДРЕСА_5 був зареєстрований чи проживав у вказаному житловому будинку.

Поряд з цим, судом достовірно встановлено, що мати ОСОБА_2 , діючи як законний представник неповнолітньої дитини під час укладення оспорюваних договорів дарування надала письмову згоду на відчуження нерухомого майна.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Позивачкою та її представником не надано жодних доказів того, що при укладенні договорів дарування її колишній чоловік, ОСОБА_5 , та контрагент за такими договорами, ОСОБА_6 діяли недобросовісно.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вищенаведених норм права, випливає, що потреба в такому способі захисту порушеного права, як позбавлення особи права власності на нерухоме майно виникає лише тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до частини 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у Постанові від 28 листопада 2018р у справі № 2-1201/2005, Цивільний кодекс України, зокрема його 55 глава (дарування), не передбачає скасування договору дарування судом. Договір дарування є правочином, а будь-який правочин, не може бути скасований судом. Правочин може бути визнаний судом недійсним, нікчемним, удаваним, фіктивним, тощо, правочин може бути розірвано чи укладено судом, проте суд не має права скасовувати правочин.

Звертаючись із позовом до суду, позивачка у прохальній частині позовної заяви просить визнати недійсним та скасувати договори дарування.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Щодо застосування судомстроку позовної давності, заявленого відповідачами у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Тлумачення статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц)».

У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необгрунтованістю та недоведеністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 274, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Рахівської РДА про визнання угод недійсними - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Відомості щодо учасників справи:

Законний представник неповнолітнього позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_5 .

Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_5 .

Відповідачі:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_7 ;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_7 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

- орган опіки та піклування Рахівської РДА, міцезнаходження: 90600, м. Рахів, вул. Миру, буд.1, Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Повний текст рішення складено 19 листопада 2020 року.

Головуюча: М.О. Марусяк