Ухвала суду № 92979274, 20.11.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/14020/20

Провадження № 2-о/263/534/2020

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

20 листопада 2020 року суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області Шатілова Л.Г., ознайомившись з заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Маріупольська міська рада, про оголошення фізичної особи безвісти відсутньою, -

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області із заявою про оголошення фізичної особи безвісти відсутньою.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, вважаю, що вищевказану заяву необхідно залишити без руху за таких підстав.

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільний справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 293 ЦПК України вказує, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про оголошення фізичної особи безвісти відсутньою.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно ст. 305 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, як вбачається з заяви та матеріалів, доданих до неї, заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, до заяви не додано жодних доказів останнього місця проживання ОСОБА_3 у Центральному районі м. Маріуполя, як і місця знаходження будь-якого майна.

Тобто, заявником не надано жодного належного доказу, який би свідчив, що вказана справа відноситься до територіальної підсудності Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, що у свою чергу, позбавляє суд можливості визначити підсудність даної справи.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Відповідно до ст. 306 ЦПК України, в заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою має бути зазначена мета такого визнання.

При цьому, безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

В п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;заявник немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт,що має юридичне значення;встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 43-44, 47 ЦК України, підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісти відсутньою та померлою не є тотожними.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Метою визнання фізичної особи безвісно відсутньою не може бути реалізація права на прийняття спадщини, оскільки рішення по справі про визнання фізичної особи безвісти відсутньою, не має наслідком визнання цієї особи померлою та відповідно відкриття спадщини.

У зв`язку з чим, заявнику необхідно уточнити мету, для досягнення якої він звернувся до суду з вказаною заявою.

Враховуючи, що розгляд справи проводиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, заявником не повно викладені обставин, які загрожували смертю фізичній особі,яка пропала безвісти,або обставини,що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Проте, в заяві не зазначено про сімейний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявність у нього інших родичів, про її останнє відоме місце роботи, отримання соціальних, пенсійних виплат, наявність нерухомого майна, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху.

Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 2, 175-177, 185, 260, 315 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Маріупольська міська рада, про оголошення фізичної особи безвісти відсутньою - залишити без руху, надавши заявнику строк у десять днів для усунення зазначених недоліків, який починає перебігати з дня отримання заявником ухвали.

Роз`яснити заявнику, що у випадку не виконання вимог даної ухвали в строк, заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Г. Шатілова