Рішення № 92969371, 13.11.2020, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4978/20

Провадження № 2/750/1214/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2020 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Требух Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Будаш М.В.,

справа №750/4978/20

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Укрпошта»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за участі позивача, представника відповідача ОСОБА_2 ,-

в с т а н о в и в:

17.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2017 року по 01.06.2020 року в розмірі 329244 грн. 16 коп., мотивуючи позов тим, що його було звільнено з посади 15.09.2017 року, однак остаточний розрахунок з ним проведено лише 01.06.2020 року. Відповідачем надано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що проти задоволення позову заперечує повністю, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

В судовому засіданні позивач позов підтримав і просив суд його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно наказу в.о. генерального директора ПАТ «Укрпошта» від 03 квітня 2017 року №967/к на виконання рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 серпня 2015 року у справі №750/3663/15-ц за позовом ОСОБА_1 до УДППЗ «Укрпошта» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано наказ УДППЗ «Укрпошта» від 01 квітня 2015 року №175/к «По особовому складу», поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обв`язки директора Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» з 02 квітня 2015 року на підставі рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 серпня 2015 року у справі №750/3663/15-ц.

Наказом №918/к від 15.09.2017 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Однак, як зазначає позивач, вручивши йому наказ про звільнення з ним не був проведений розрахунок, в тексті наказу не були заповнені графи щодо належних до виплати при звільненні коштів.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 18.01.2018 року скасовано рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 24.11.2017, та стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 13 000 грн компенсації за невикористані відпустки.

19.10.2017 АТ «Укрпошта» перерахувало на депозитний рахунок нотаріуса 9660 грн компенсації за невикористану відпустку та 13.03.2018 , на картковий рахунок ОСОБА_1 805 грн, тобто коштів на загальну суму 10 465 грн.

29.01.2018 Деснянським районним судом м.Чернігова був виданий виконавчий лист №750/9956/17 про стягнення на користь ОСОБА_1 13 000 грн компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 06.03.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №750/9956/17.

На виконання зазначеного виконавчого листа згідно із платіжним дорученням від 26.06.2018 №11093 грошові кошти в сумі 13000 грн були перераховані на рахунок ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 05.08.2018 постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 18.01.2018 скасовано в частині стягнення з АТ «Укрпрошта» на користь ОСОБА_1 13 000 грн. Справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13.11.2018 за результатами нового розгляду справи стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 20 151,50 грн компенсації за невикористані відпустки.

Деснянським районним судом м.Чернігова 11.01.2019 року було видано виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 20151 грн. 56 коп. (податки та обов`язкові платежі не утримані) компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за період роботи з 02.04.205 року по 02.04.2017 року.

З суми коштів згідно постанови Чернігівського апеляційного суду від 13.11.2018 року, якою стягнуто на користь ОСОБА_1 20151 грн. 56 коп. необхідно утримати 19.5% податків та обов`язкових платежів, що складає 3929,56 грн. отже сума до виплат становить 16222 грн.

08.07.2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київа відкрито виконавче провадження №59481711.

Постановою державного виконавця від 14.08.2019 року по ВП №59481711 внесені зміни, замість стягнення боргу 20151 грн. 56 коп., зазначено 3222 грн.

В ході виконання рішення суду відповідачем була перерахована частина коштів в сумі 2417 грн. 05.07.2019 року, а залишок 805 грн. перерахована лише 01.06.2020 року. Отже, фактично повний розрахунок було проведено лише 01.06.2020 року.

Посилаючись на норми ст..117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача на його користь 329244 грн. 16 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2017 року по 01.06.2020 року, виходячи з 340 грн. 48 коп. середньоденного заробітку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 – 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказаний висновок було викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з цим позовом у липні 2020 року, тобто зі спливом більш ніж два роки після звільнення з роботи, яке мало місце 15.09.2017 року.

17.10.2017 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовом про стягнення компенсації за невикористані відпустки, згідно якого просив стягнути компенсацію в розмірі 43973 грн. 28 коп., однак судом його вимога була задоволена частково на суму 20151 грн. 56 коп..

Сума компенсації позивачу за невикористані відпустки, яку встановили суди є у шістнадцять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (329244.16 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20152 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-260, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково .

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 20152 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( сума вказана без відрахування податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь держави судовий збір в сумі 50 грн. 45 коп.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач Акціонерне товариство «Укрпошта» (місто Київ вулиця Хрещатик 22 код ЄДРПОУ 21560045).

Повне рішення виготовлено 18.11.2020 року.

Суддя Н.В.Требух