Рішення № 92968486, 04.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2020Справа № 910/14180/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Пожмашина»

до Державної служби України з надзвичайних ситуацій

про визнання договору недійсним в частині

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Лук`янчук Д.Ю.

Представники сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Ігнатенко В.І.

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Пожмашина» (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Відповідач) про визнання недійсним пункту 8.6 договору від 16.05.2018 № 21-5/7 про закупівлю згідно з «ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)» (далі - Договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний пункт 8.6 Договору суперечить нормам чинного законодавства, оскільки умовами пунктів 8.2 та 8.6 Договору передбачена подвійна відповідальність у вигляді пені, що може бути стягнута з Позивача у випадку порушення строків поставки продукції, що, на думку останнього, суперечить нормам статті 61 Конституції України.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:

- Позивачем прийнято умови оспорюваного договору без будь-яких заперечень в момент укладання Договору;

- Позивач у своїй тендерній пропозиції подав проект договору, який відповідає умовам укладеного Договору;

- передбачені спірним пунктом 8.6 Договору проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування коштами, сплаченими Відповідачем як попередня оплата за Договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 у справі № 910/14180/18, відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на недоведеність Позивачем існування передбачених приписами статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обставин, які в силу статті 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним спірного пункту Договору.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2020 зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, на думку касаційного суду, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог зроблений без установлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, з огляду на предмет і підстави заявленого позову. Зокрема, Верховний Суду зазначив, що суди повинні були встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначити, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого Позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

При цьому, Верховний Суд вказав, що при новому розгляді цієї справи, місцевому господарському суду для правильного вирішення такого спору слід дослідити умови Договору, зокрема, викладені в пунктах 8.2 і 8.6, та установити, чи підпадають проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.6 Договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, під визначення пені.

Під час нового розгляду справи, Позивачем з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в вищевказаній постанові, надані письмові пояснення у яких Позивач зауважив, що, на його думку, правовий аналіз пунктів 8.2 і 8.6 Договору дозволяє дійти висновку про те, що вказані пункти Договору передбачають однаковий спосіб обчислення пені та плати за користування чужими коштами, що по суті є застосуванням подвійної відповідальності за одне й теж порушення. Тому він просить позов задовольнити та визнати недійсним пункт 8.6 Договору.

Відповідачем під час нового розгляду також надавалися додаткові пояснення з урахуванням позиції Верховного Суду, відповідно до яких останній вважає, що задоволення позову призведе до порушення його законних прав на отримання процентів за користування коштами відповідно до вимог статей 693, 536, 625 ЦК України.

Зазначені пояснення представники сторін підтримували і у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 02.09.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судові засідання з розгляду справи по суті, призначені на 19.10.2020 та 04.11.2020, представник Позивача не з`явився, а тому на підставі частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи по суті 04.11.2020 здійснюється за відсутності представника Позивача.

Представник Відповідача у судовому засіданні свої заперечення підтримав у повному обсязі та зазначив, що оскільки на даний час ним не пред`явлені вимоги про стягнення з Позивача плати за користування чужими грошовими коштами на підставі пункту 8.6 Договору, то права Позивача не можна вважати порушеними, і в позові слід відмовити і з цієї підстави також.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018 між Відповідачем (Замовник) та Позивачем (Постачальник) за результатами проведеної процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» укладено Договір, відповідно до якого Постачальник зобов`язується поставити у власність Замовнику згідно з ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт). Автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (530927)-515М, автоцистерни пожежні АЦ-4-60 (5401НЕ)-515К (далі - Продукція) в кількості та комплектації згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід`ємною частиною Договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що Замовник, керуючись вимогами абзацу другого підпункту 4 пункту 1 та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», здійснює Постачальнику поетапну попередню оплату кожної партії Продукції відповідно до Календарного плану оплати та поставки Продукції (додаток 2).

Відповідно до пункту 3.2 Договору Продукція має бути поставлена Замовнику відповідно до Календарного плану оплати та поставки Продукції (додаток 2). Постачальник здійснює поставку поетапно - партіями не пізніше п`яти місяців і двадцяти календарних днів з дати здійснення попередньої оплати відповідної партії Продукції.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та додатково чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 8.2 Договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% вартості Продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.

Відповідно до пункту 8.6 Договору за користування коштами, у разі несвоєчасної поставки продукції, Постачальник сплачує Замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли Продукція мала бути передана Замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.

Спір у справі виник у зв`язку із різним тлумаченням сторонами правової природи процентів передбачених пунктом 8.6 Договору.

Так, Позивач стверджує, що передбачені у вказаному пункті проценти за користування коштами, отриманими Позивачем від Відповідача як попередня оплата за Продукцію, за своєю правовою природою також є пенею, яка вже встановлена у пункті 8.2 Договору. Тому на його переконання спірний пункт Договору суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки повторно передбачає один і той вид відповідальності (пеню) за одне й те саме правопорушення (прострочення поставки Продукції).

На думку Відповідача, передбачені спірним пунктом Договору проценти за своєю правовою природою не є пенею, а є, як і прямо зазначено у цьому пункті, платою за користування коштами (попередньою оплатою) Відповідача за час прострочення поставки Продукції або повернення попередньої оплати. Можливість встановлення такої плати прямо передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною 3 статті 693 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

При новому розгляді судом на виконання вказівок Верховного Суду досліджено умови Договору, зокрема, викладені в пунктах 8.2 і 8.6, та встановлено, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які передбачені у пункті 8.6 Договору, не підпадають під визначення пені.

До такого висновку суд дійшов з урахуванням наступного.

Частиною 3 статті 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Договір за правовою природою є договором поставки. Сторонами цей факт не оспорюється.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 536 ЦК України «Проценти» передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Вказані положення закону відображено сторонами й у вищезгаданому спірному пункті 8.6 Договору.

Цим пунктом Договору встановлено розмір цих процентів - 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день прострочення поставки Продукції, що по суті складає 36,5% річних у невисокосний рік або 36,6% річних у високосний рік.

Наведені проценти за користування чужими грошовими коштами (в т.ч. і проценти, що нараховуються відповідно до статті 536 та частини 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати) не мають характеру штрафних санкцій (до яких належить пеня) і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, що були перераховані кредитором у якості попередньої оплати.

Суд зауважує, що частина 2 статті 625 ЦК України також містить посилання на проценти, що нараховуються за прострочення виконання грошового зобов`язання, які за своєю правовою природою є також платою за користування чужими грошовими коштами. Однак, до спірного випадку (зважаючи на посилання Позивача на вид правопорушення - прострочення поставки Продукції) положення даної норми відношення не мають, оскільки пунктом 8.6 Договору передбачений вид відповідальності, що пов`язаний з простроченням поставки Продукції, а не з виконанням грошового зобов`язання (в оспорюваній частині).

Суд зазначає, що є загальновідомим та загальноприйнятим факт того, що порядок нарахування (спосіб обчислення) процентів передбачених, зокрема, статтями 693, 536, 625 ЦК України відбувається за кожний день прострочення (користування коштами).

Також у пункті 8.6 Договору передбачено, що ці проценти на суму попередньої оплати нараховуються від дня, коли Продукція мала бути передана, до дня фактичного передання Продукції покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати, що повністю відповідає порядку нарахування передбаченому у статтях 536, 693 ЦК України.

Відтак, судом встановлено, що за своєю правовою природою передбачені у пункті 8.6 Договору проценти не є пенею, і не є штрафними санкціями визначення яких встановлено у статтях 230, 231 Господарського кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу сторін на факт того, що і сам законодавець застосовує іншу термінологію при встановлені розміру та визначенні порядку нарахування штрафних санкцій. Так, зокрема, у статті 549 ЦК України та статті 231 Господарського кодексу України законодавець використовує термін «відсотки», а не проценти.

Суд також зауважує, що і проценти, і відсотки річних обчислюються виходячи із кожного дня прострочення (за кожен день прострочення). А зазначення в договорі їх розміру або за один день або у річних (за рік) жодним чином не змінює спосіб та порядок обчислення цих процентів (відсотків).

За таких обставин справи, передбачені у пунктах 8.2 та 8.6 Договору пеня і проценти за користування коштами є різними видами відповідальності за прострочення поставки Продукції. При цьому, відповідальність встановлена пунктом 8.6 Договору передбачається не тільки за прострочення поставки Продукції, а ще й за прострочення повернення попередньої оплати у разі відмови покупця від прийняття переданої не у встановлений строк Продукції (у разі прострочення поставки Продукції) та вимагання повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, судом встановлено, що пункт 8.6 Договору не суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки передбачає інший вид відповідальності ніж той, що встановлений пунктом 8.2 Договору.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем у супереч вказаним нормам не доведено обставин невідповідності пункту 8.6 Договору вимогам закону.

Відтак, судом не встановлено при повторному розгляді цієї справи наявності підстав недійсності спірного пункту 8.6 Договору, передбачених законом, та порушення цим пунктом 8.6 Договору прав Позивача, зокрема і майнових, а тому в позові слід відмовити повністю.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду позові та відзиві, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 18.11.2020.

Суддя Р.Б. Сташків