Рішення № 92967585, 22.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2020Справа № 910/7100/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Салацькій О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Коперник 17"

до 1) Київської міської ради

2) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1, 2 - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва"

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права власності

за участю представників:

від позивача: Дутка Р. О.

від відповідачів-1, 2: Савченко Т. А.

третьої особи: Васьковська Г. М.

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Коперник 17" (далі - ОСББ "Коперник 17", позивач) до Київської міської ради в особі територіальної громади міста Києва (далі - Київрада, відповідач-1) та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нежитлові приміщення.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що нежитлові приміщення з № 1 по № 3 (група приміщень № 1), літ. А, що розміщені у напівпідвалі житлового будинку по вул. Коперника, 17 у місті Києві, є допоміжними приміщеннями будинку, оскільки були спроектовані як котельна з підсобними приміщеннями, а тому є спільною власністю співвласників цього будинку, від імені яких виступає ОСББ "Коперник 17". Тому рішення державного реєстратора Департаменту комунальної власності Бандури Ю. В. № 41616997 від 14.06.2018 р. про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності на вказані приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради є протиправним та підлягає скасуванню. Посилаючись на Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст. 382 ЦК України, ОСББ "Коперник 17" у позові просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту комунальної власності Бандури Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 41616997 від 14.06.2018 р.;

- визнати право власності за ОСББ "Коперник 17" на нежитлові приміщення напівпідвалу з № 1 по № 3 (група приміщень № 1), літ. А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1577041780000).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Крім позовної заяви, ОСББ "Коперник 17" подало клопотання про забезпечення позову, у задоволенні якого судом було відмовлено з підстав, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 р., залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 р.

Представник відповідачів-1, 2 у встановлений законом строк надав суду свій відзив, у якому проти позову заперечив, вказав, що з 1992 року житловий будинок по вул. Коперника, 17 у місті Києві, у якому розташовані спірні приміщення, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, тому розпорядження цими приміщеннями здійснює Київська міська рада, а державний реєстратор своїм рішенням лише засвідчив форму власності та власника цих приміщень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також зазначив, що позивач помилково вважає, що спірні приміщення є допоміжними для експлуатації будинку, доказів цьому ОСББ не надало, тому підстав для набуття права власності за позивачем на нежитлові приміщення напівпідвалу з № 1 по № 3 (група приміщень № 1), літ. А, розташовані на вул. Коперника, 17 у місті Києві, немає.

У підготовчому засіданні ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 р. до участі у справі було залучене Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1, 2 (далі - Комунальне підприємство, третя особа).

Представник третьої особи у письмових поясненнях, наданих суду, вказав, що житловий будинок № 17 на вул. Коперника у місті Києві перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, господарське відання якими здійснює КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва". При цьому зазначив, що приміщення котельні (площею 22 кв.м.) та спірні приміщення (площею 42,5 кв.м.), розташовані у вказаному житловому будинку, є різними об`єктами майна та ніколи не були допоміжними. А за результатами перевірки вказаних приміщень було встановлено, що вони перебувають у користуванні сторонніх осіб, про що комісією Комунального підприємства був складений відповідний акт. Вважав, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Також у підготовчому засіданні представники позивача та відповідача-2 заявили клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, розглянувши які суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 21.09.2020 р., задовольнив та долучив до матеріалів справи надані сторонами докази.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував заявлені ним позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідачів-1, 2 проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи вважав, що у позовних вимогах слід відмовити з підстав, зазначених відповідачами та згідно з його викладеними у письмовому вигляді поясненнями.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням такого.

Судом встановлено, що співвласниками багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: вул. Коперніка, 17 у місті Києві, було створене та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Коперник 17 (29.04.2010 р., номер запису: 10741020000036514).

Згідно з інформацією, наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 р., реєстратором Департаменту комунальної власності Бандурою Ю. В. 14.06.2018 р. було прийняте рішення № 41616997 про державну реєстрацію речових прав власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на нежитлові приміщення напівпідвалу загальною площею 42,5 кв.м. з № 1 по № 3 (група приміщень № 1), літ. А, по вул. Коперника, 17, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень був внесений відповідний запис № 26629671 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1577041780000).

У подальшому - 08.05.2020 р. вказані нежитлові приміщення були виставлені на продаж Департаментом комунальної власності міста Києва на онлайн-майданчику Державніторги.онлайн (http://www.dto.com.ua).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що рішення реєстратора № 41616997 від 14.06.2018 р. є протиправним, оскільки указані приміщення є допоміжними, а значить - вони є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку по вул. Коперника, 17 у місті Києві, тому не могли бути зареєстровані за відповідачем. На думку позивача спірні приміщення належать ОСББ "Коперник 17", у зв`язку з чим просить визнати право власності на них за позивачем.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження".

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном (ст. 27 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Виходячи з наведених приписів закону, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому при дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2020 року по справі № 910/10987/18.

Таким чином, під час вирішення даного спору суд врахував наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції на час спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 60 цього Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою (частини 5, 6 вказаної норми).

Статтею 26 указаного Закону визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; про надання у концесію об`єктів права комунальної власності; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; (п. 30, 31 ч. 1 ст. 26 Закону).

Згідно зі ст. 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених ним Законом.

Відповідно до розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю відповідних громад, сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи.

Отже, підставою набуття права власності на комунальне майно може бути лише відповідне рішення органу місцевого самоврядування, прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, волевиявлення органу місцевого самоврядування оформлюється саме у вигляді відповідного рішення, яке повинно відповідати його повноваженням, передбаченим законом, та інтересам територіальної громади.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, були зобов`язані здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком. Також, вказаною постановою затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

На виконання зазначеної постанови виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 26 від 13.01.1992 "Про формування комунального майна міста та районів", яким затверджено перелік комунального майна, що перебувало у власності міста і передавалося до комунальної власності районів, зокрема, і весь житловий фонд Шевченківського району (крім будинків маневреного фонду), у тому числі з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями.

Рішенням Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 р. "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" був затверджений перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, до якого був включений житловий будинок по вул. Коперника, 17 у місті Києві, площею 1 877 кв.м.

У подальшому, узв`язку з ліквідацією районних у місті Києві рад, рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 р. "Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва", рішення Київради № 208/1642 від 27.12.2001 було визнано таким, що втратило чинність. Цим же рішенням все майно територіальних громад районів міста було зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у тому числі, і житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Коперника, 17, розташований в Шевченківському районі міста Києва (п. 508 таблиці 6 додатку 10 рішення). А розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1112 від 10.12.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві" житловий будинок № 17 на вул. Коперника було віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплено на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

Отже, з урахуванням встановлених обставин у справі суд дійшов висновку, що на підставі рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 р. житловий будинок № 17 на вул. Коперника був переданий у комунальну власність територіальної громади міста Києва, розпорядження яким здійснює Київська міська рада, а господарське відання - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У контексті наведених норм щодо захисту права власності частиною 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор встановлює, зокрема, відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 р., для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності); документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Отже, з системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із обов`язків державного реєстратора є перевірка поданих документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав, зокрема, гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

У позові в обґрунтування своїх вимог про протиправність рішення державного реєстратора позивач вказував про приналежність нежитлових приміщень з № 1 по № 3 (група приміщень № 1) у напівпідвалі літ. А, розташованих у будинку № 17 на вул. Коперника, до допоміжних приміщень будинку, які забезпечують його експлуатацію (у цих приміщеннях розміщена котельня, будинкові лічильники, стояки, регулятори температурного режиму), у зв`язку з чим вони є спільною сумісною власністю всіх мешканців цього будинку,

Проте, такі доводи ОСББ "Коперник 17" не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку - це власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучо-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Дійсно, відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд у своєму рішенні № 4-рп/2004 від 02.03.2004 визначив, що допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, при цьому підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Також у своєму рішенні № 14-рп/2011 від 09.11.2011 р. Конституційний Суд України вказав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. При цьому за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Отже, у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Водночас, за приписами ч. 3 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

При цьому згідно з позицією Верховного Суду (викладеною у постановах від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17) допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень в розумінні Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Отже, для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, та є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, слід виходити як із місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Належність приміщень багатоквартирного будинку визначено у технічному паспорті на певний будинок.

У матеріалах справи наявний технічний паспорт житлового будинку № 17 по вул. Коперника, виданий виконавчим комітетом Київської міської Ради депутатів трудящих, що був наданий позивачем, у якому зазначені лише загальні характеристики вказаного будинку - рік його побудови, етажність будинку, його загальна площа (з урахуванням житлової площі), кількість квартир (та їх кваліфікація). Окремо вказується про наявність нежитлових приміщень, до яких відноситься котельня з підсобними приміщеннями. Проте, чіткого розмежування, які саме нежитлові приміщення у напівпідвалі будинку відносяться до допоміжних, призначених для обслуговування будинку, а які - ні (тобто є самостійними об`єктами) із зазначенням технічних характеристик та площ цих приміщень, указаний технічний паспорт не містить.

У той же час, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи будинку за адресою: вул. Коперника, 17, наданої КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації (лист № 062/14-7061 (И-2020) від 09.07.2020 р.), зокрема, поверхового плану напівпідвалу будинку із журналом внутрішніх обмірів та підрахунком його площ (експлікація) вбачається, що у напівпідвалі будинку № 17 містяться два види приміщень, а саме:

- приміщення спільного користування, позначені римськими цифрами - І (коридор площею 5,9 кв.м.), ІІ (технічне, площею 19,8 кв.м.), ІІІ (технічне, площею 8,9 кв.м.), ІV (технічне, площею 1,8 кв.м.), загальною площею 36,4 кв.м.;

- група приміщень № 1, позначені арабськими цифрами - 1) основне (площею 29,1 кв.м.), 2) основне (площею 10,3 кв.м.); 3) вбиральня (площею 3,1 кв.м.), загальною площею 42,5 кв.м.

Згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127, римськими цифрами позначається нумерація сходових кліток та інших допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування та неопалюваних приміщень (абзац 7 розділу 8).

Таким чином, оскільки на плані нежилих приміщень вбудованих у житловий будинок № 17 по вул. Коперника спірні нежитлові приміщення - № 1-3 (група приміщень № 1), літ. А загальною площею 42,5 кв.м. позначені арабськими літерами, то останні не відносяться до допоміжних приміщень будинку, що призначені для обслуговування будинку та спільного загальнобудинкового користування. При цьому, з графічної частини плану нежилих приміщень, доданого до інвентаризаційної справи будинку вбачається, що приміщення з ІІ по IV, загальною площею 30,5 кв.м. та приміщення з № 1 по № 3, загальною площею 42,5 кв.м., є окремими один від одного приміщеннями та знаходяться у протилежних частинах підвалу.

Крім того, про неналежність спірних приміщень до допоміжних свідчить те, що у період з 14.06.2010 по 31.12.2014 р. нежитлові приміщення площею 39,3 кв.м. (які входять у групу приміщень з № 1 по № 3, літ. А, загальною площею 42,5 кв.м.) перебували у користуванні фізичної особи ОСОБА_1 (члена Національної спілки художників України) під творчу майстерню художника, що підтверджується договором оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району міста Києва № 559/4 від 14.06.2010 р., укладеним із Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (КП "Керуюча дирекція" відповідно до додаткової угоди № 1 від 14.02.2011 р.), актом прийому-передачі повернення указаного нежитлового приміщення орендодавцю від 31.12.2014 р.

Також судом встановлено, що 13.05.2020 р. комісією у складі представників відділу по роботі з орендарями та власниками нежитлових приміщень КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" було проведене обстеження нежитлових напівпідвальних приміщень загальною площею 42,5 кв.м. у будинку 17 на вул. Коперника. За результатами цього обстеження був складений акт від 13.05.2020 р. та здійснена фотофіксація, якими встановлено, що зазначені приміщення зайняті сторонніми особами, у одній із кімнат виявлені спальні ліжка та особисті речі цих осіб, а як пояснили останні, приміщення ним були надані у тимчасове користування представниками ОСББ "Коперник 17".

Отже, зазначені факти також підтверджують, що спірні приміщення № 1-3 (групи приміщень № 1) загальною площею 42,5 кв.м., призначені для потреб непромислового характеру (зокрема, оренди) та є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, а тому не підпадають під категорію допоміжних приміщень у розумінні частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Тобто, право спільної власності у співвласників багатоквартирного будинку № 17 по вул. Коперника на ці приміщення не виникло.

При цьому надані позивачем фотоматеріали приміщень (додані до позову), суд до уваги не приймає, оскільки вони не стосуються спірних приміщень № 1-3 (група приміщень № 1) загальною площею 42,5 кв.м., а тому не можуть бути доказами приналежності цих приміщень до допоміжних, призначених для забезпечення експлуатації будинку.

Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, що нежилі приміщення № 1-3 (групи приміщень № 1) загальною площею 42,5 кв.м., розміщені у напівпідвалі будинку № 17 на вул. Коперника, не є допоміжними приміщеннями та не призначені для обслуговування будинку, а є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин і фактично можуть використовуватись на умовах оренди. Отже, на підставі ч. 3 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ці приміщення правомірно були передані відповідачу у комунальну власність, а тому суд вважає, що підстав для визнання права власності на спірні приміщення за позивачем немає.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У розумінні наведених положень позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У даному випадку суд зважає на правомірність перебування спірних приміщень напівпідвалу з № 1 по № 3 (група приміщень № 1, літ. А, загальною площею 42,5 кв.м.) у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, при цьому підстав для визнання за ОСББ "Коперник 17" права власності на ці приміщення судом не встановлено, тому вимога про визнання права власності за позивачем задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про визнання протиправним рішення державного реєстратора від 14.06.2018 № 41616997 суд враховує, що будинок № 17 на вул. Коперника перебуває у комунальній власності, розпорядження яким здійснює Київська міська рада (відповідно до рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 р.), тому суд вважає, що спірне рішення про державну реєстрацію права власності на вказані приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради було прийняте правомірно.

Доводи позивача про те, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності за Київською міською радою були внесені раніше (08.06.2018 р.), ніж державним реєстратором Бандурою Ю. В. було прийняте спірне рішення (14.06.2018 р.), суд відхиляє з тих підстав, що вказані обставини не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки не спростовують висновків суду щодо приналежності нежитлових приміщень з № 1 по № 3 (спірних) до комунальної власності, власником яких є саме територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ОСББ "Коперник 17" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту комунальної власності Бандури Ю. В. також задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд відмовляє у позові ОСББ "Коперник 17" у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача, у тому числі за подання заяви про забезпечення позову у зв`язку із відмовою у її задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Коперник 17" до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1, 2 - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права власності.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 22 жовтня 2020 року.

Повний текст рішення складений 17 листопада 2020 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.