Ухвала суду № 92966481, 19.11.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

про забезпечення позову

19 листопада 2020 року Справа № 903/843/20 Суддя Господарського суду Волинської області Войціховський В.А., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича від 18.11.2020р. (вх.№01-60/30/20 від 18.11.2020р.) про забезпечення позову

по справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича, с. Піддубці

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича, с. Крупа

про стягнення 1 181 080,00 грн.

без виклику сторін

Встановив: 10 листопада 2020 року Фізична особа-підприємець Штефанеса Георгій Олексійович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича про стягнення 1 181 080, 00 грн. заборгованості.

При цьому на обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей.

Ухвалою суду від 13.11.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.12.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

18 листопада 2020 року на адресу суду від позивача- Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича надійшла заява від 18.11.2020р. (вх.№01-60/30/20 від 18.11.2020р.) (з врахуванням уточненої заяви від 19.11.2020р.) про вжиття заходів забезпечення позову до набрання рішення законної сили у справі №903/843/20 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Шиманському Артуру Сергійовичу ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та наявні на рахунках, відкритих у ПуАТ "КБ "Акордбанк", МФО: 380634, номер рахунку: НОМЕР_2 та у АБ "Укргазбанк", МФО: 320478, номер рахунку: НОМЕР_3 .

Заява обгрунтована наступними обставинами.

Збираючи докази для матеріалів судової справи №903/843/20, позивачем було отримано інформаційні довідки з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р73966 від 18.11.2020р., Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №232983456 від 18.11.2020р. щодо Шиманського Артура Сергійовича згідно яких встановлено, що у Шиманського Артура Сергійовича відсутні транспортні засоби та майно, що, на думку позивача, у випадку прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, позивачу відомо, що на банківському рахунку відповідача наявні кошти, достатні для розрахунків з позивачем, отримані підприємцем Шиманським А.С., зокрема, від Підгайцівської сільської ради на виконання умов договорів підряду №147 від 09.04.2020р., №161 від 14.04.2020р., №55 від 25.02.2020р. згідно платіжних доручень №622 від 16.09.2020р. на суму 199 663,47грн., №535 від 10.08.2020р. на суму 1 425 081,00грн., №738 від 28.10.2020р. на суму 1 453 955,00 грн., однак цього не здійснено.

Крім того, заявником до матеріалів даної заяви долучено інформаційні довідки з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р73966 від 18.11.2020р., Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №232983456 від 18.11.2020р. щодо Шиманського Артура Сергійовича, згідно яких встановлено, що у Шиманського Артура Сергійовича відсутні транспортні засоби та майно, а також довідка АБ "Укргазбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019р. та довідка ПуАТ "КБ "Акордбанк" №5-102/02/446/2019 від 28.10.2020р. про відкриті ФОП Шиманським А.С. поточні рахунка у гривні.

Позивач зазначає, що необхідність вжиття заходів до забезпечення позову обумовлена тим, що в разі задоволення позовної заяви, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, оскільки є достатньо обґрунтоване припущення того, що відповідач, маючи достатні кошти на своїх банківських рахунках, свідомо ухиляється від сплати заборгованості по договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020р., яка для підприємця Штефанеси Г.О. є значною.

Згідно ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 вказаної постанови умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 15.01.2019р. у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019р. у справі № 911/527/119, при застосуванні такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Також суд засвідчує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Враховуючи те, що існування заборгованості (яка підтверджена обов`язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями), надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено, то така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р.).

У рішенні від 17.05.2005р. "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.07.2018р. у справі №905/915/17.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 10 ЗУ "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Отже, при здійснені заходів примусового виконання рішень виконавець, у тому числі і приватний, повинен діяти виключно у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та Законом.

У відповідності до ст. 56 цього Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

В даному аспекті суд засвідчує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення відповідача 1 181 080,00 грн. заборгованості. Статтею 136 ГПК України передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тобто, за замістом частини 2 статті 136 ГПК України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звертається позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.06.2019р. у справі №916/73/19 та від 15.01.2019р. у справі №915/870/18.

В даному випадку, суд засвідчує, що позовні вимоги у справі №903/843/20 за позовом ФОП Штефанеси Г.О. до ФОП Шиманського А.С. про стягнення 1 181 080,00грн. є вимогами майнового характеру, а, відтак, позов за такими вимогами може бути забезпечено виключно накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, суд засвідчує, що як вбачається з поданих позивачем до матеріалів заяви про забезпечення позову інформаційних довідок з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р73966 від 18.11.2020р., Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №232983456 від 18.11.2020р. щодо Шиманського Артура Сергійовича, у останнього відсутні транспортні засоби та майно.

Поруч з цим, як вбачається з платіжних доручень №622 від 16.09.2020р. на суму 199 663,47грн., №535 від 10.08.2020р. на суму 1 425 081,00грн., №738 від 28.10.2020р. на суму 1 453955,00 грн. ФОП Шиманський А.С. отримав від Підгайцівської сільської ради кошти в достатньому розмірі, щоб розрахуватися з позивачем, однак цього не здійснив, що, на переконання суду, свідчить про ухилення від обов`язку щодо сплати позивачу коштів по договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020р.

Водночас, з довідки АБ "Укргазбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019р. вбачається, що 03.04.2019р. ФОП Шиманським А.С. було відкрито поточний рахунок у гривні № НОМЕР_4 , а з довідки ПуАТ "КБ "Акордбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019р. вбачається, що 28.10.2020р. ФОП Шиманським А.С. було відкрито поточний рахунок у гривні НОМЕР_2 .

Відтак, суд приходить до висновку, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до зникнення або зменшення грошових коштів боржника, в подальшому зазначене може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення, а з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх суттєвого розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у відповідача, на момент ухвалення рішення по справі.

З огляду на викладене, суд вбачає наявність зв`язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами. Вказаний захід, на думку суду, є адекватним та забезпечить збалансованість інтересів сторін та забезпечить можливість фактичного виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Відповідно до п.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Враховуючи те, що вжиття заходів забезпечення позову є процесуальною гарантією захисту прав сторін у справі в зв`язку із чим не може порушувати їх прав та інтересів і не є вирішенням судового спору по суті, а не забезпечення позову може утруднити або навіть зробити неможливим в подальшому виконання рішення суду, суд вважає, що сума заявлена в позові є значною, тому вимога позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти у розмірі суми ціни позову підлягає задоволенню.

Також господарський суд вважає цілком обґрунтованим обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, оскільки останній відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, є пов`язаним і співвідносним із заявленими вимогами.

При цьому суд зазначає, що такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, що застосовуються виключно в межах суми позову, не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності.

Відтак, приймаючи до уваги існування імовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку не вжиття судом співрозмірних та адекватних заходів забезпечення позову, враховуючи нерозривний зв`язок між накладенням арешту на грошові кошти у розмірі суми стягнення якої є предметом спору та встановленням судом додаткових гарантій за для подальшого виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, зважаючи, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач жодним чином не перешкоджають та не припиняють господарську діяльність відповідача, з огляду, що у суду існує достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або порушених інтересів позивача, з огляду, що предметом спору є стягнення 1 181 080,00грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення 1 181 080,00 грн. на вказаних позивачем рахунках відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 136, 137, 140, 234, 235, 255, 256 ГПК України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича від 18.11.2020р. (вх.№01-60/30/20 від 18.11.2020р.) про забезпечення позову задовольнити.

2. Накласти арешт на грошові кошти у розмірі ціни позову в сумі 1 181 080,00грн., що належать Фізичній особі-підприємцю Шиманському Артуру Сергійовичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та наявні на рахунках, відкритих:

- у ПуАТ "КБ "Акордбанк", МФО: 380634, номер рахунку: НОМЕР_2 ;

- у АБ "Укргазбанк", МФО: 320478, номер рахунку: НОМЕР_3 .

3. Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, тобто з 19 листопада 2020 року.

4. Дана ухвала підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень, та є виконавчим документом відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

5. Строк пред`явленням ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову до виконання становить три роки, тобто - до 20.11.2023 р.

6. Стягувачем за даною ухвалою є Фізична особа-підприємець Штефанеса Георгій Олексійович ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ).

7. Боржником за даною ухвалою є Фізична особа-підприємець Шиманський Артур Сергійович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Ухвала про забезпечення позову підлягає оскарженню в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та порядку, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Оскарження ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://vl.arbitr.gov.ua.

Ухвала підписана 19.11.2020р.

Суддя В. А. Войціховський