Рішення № 92956333, 19.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року м. Київ № 640/8581/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового (спрощеного) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

про скасування Наказу від 03.04.2020 №225 о/с, поновлення на посаді, стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної

шкоди,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.08.2020 вх.№03-14/114536/20):

- скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п.1 ч. 1, ч.4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності) із 06.04.2020 з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, чи іншій рівнозначній їй посаді;

- cтягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу в розмірі 117 815, 20 грн за період з 07.04.2020 по 03.08.2020;

- cтягнути з Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2020 №225 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади, є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а позивач має бути поновлений на займаній посаді. Позивачем наголошено на тому, що 03.04.2020 Наказом МВС України № 225 о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності), однак Наказом Міністерства внутрішніх справ України №92 від 04.02.2020 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС» лише скорочена займана ОСОБА_1 посада. При цьому, ні Наказом Міністерства внутрішніх справ України №92 від 04.02.2020 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС» ні будь яким іншим наказом Міністерства внутрішніх справ не було саме змінено штатного розпису державного органу, чи його структурного підрозділу.

Позивач також звернув увагу на тому, що відповідно до додатку до акту від 06.04.2020, складеного комісією у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у департаменті з питань режиму та службової діяльності МВС України, в якому працював ОСОБА_1 є некомплект посади головного спеціаліста в кількості 2 вакантних посад. На виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України №92 від 04.02.2020 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС», яким скорочена посада головного спеціаліста, в дійсності мала би бути скорочена одна із двох вакантних (вільних) посад, наявна у департаменті, проте жодним чином не посада, яку займав ОСОБА_1 . Також позивач акцентував увагу на тому, що йому не було письмово запропоновано іншої роботи одночасно із повідомленням про звільнення. Позивач був згодний на призначення на посади у структурних підрозділах, зокрема, в управлінні координації діяльності авіації, в департаменті організаційно-апаратної роботи, в департаменті інформатизації, проте, керівниками цих структурних підрозділів у призначенні ОСОБА_1 на посаду було відмовлено, оскільки згода керівників вказаних структурних підрозділів на таке призначення не була надана, а тому запропоновані посади державної служби в структурних підрозділах апарату МВС України не були для позивача вакантними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/8581/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2020 витребувано від Міністерства внутрішніх справ України наступні докази:

- належним чином завірену копію Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.04.2020 № 92 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС, відповідно до якого скорочено посаду головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності;

- відомості про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відомості про порушення трудової дисципліни з копіями відповідних документів, якщо такі були, копії особової справи, копії наказів (про призначення, звільнення з посади та інших), копії трудової книжки, довідки про заробітною плату та невідпрацьовані дні відпустки, документів, що стали підставою для звільнення ОСОБА_1 ;

- відомості щодо того, чи було змінено штатний розпис відділу нормативно- методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України та якщо було змінено штатний розпис відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, то витребувати відповідний наказ про зміну штатного розпису від ділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України;

- відомості про наявність вакантних посад державної служби в Департаменті з питань режиму та службової діяльності МВС України із зазначенням в яких відділах та управліннях наявні вакантні посади по Департаменту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 адмінністративну справу №640/8581/20 призначено до розгляду в судовому засіданні для вирішення клопотання відповідача про виклик свідків та для надання поснень.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 10.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх необгрунтованими та безпідставними з огляду на те, що 04.02.2020 позивача було попереджено про наступне звільнення з 06.04.2020 у зв`язку з організаційно-штатними змінами, а 06.04.2020 останнього ознайомлено із переліком вакантних посад та запропоновано всі вакантні посади державної служби в структурних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, які відповідали його кваліфікаційним вимогам, що підтверджується актом від 06.04.2020 та додатком до акту від 06.04.2020 б/н "Недокомлект посад державної служби по структурних підрозділах апарату МВС України станом на 03.04.2020", проте ОСОБА_1 волевиявлення на призначення на конкретну посаду не виявив, письмових заяв щодо призначення на вакантні посади державної служби за період з 04.02.2020 і по даний час до МВС України від позивача не надходило. З приводу того, що інші запропоновані позивачу в день звільнення посади не відповідають його професії, спеціалізації та кваліфікації відповідач зазначив про те, що окремим наявним в МВС України вакансіям ОСОБА_1 не підходив по кваліфікаційним вимогам, тому вони позивачу не пропонувалися, однак відповідно до переліку вакантних посад, наведених у додатку до акта від 06.04.2020 позивачу було запропоновано 36 вакантних посад у різних структурних підрозділах апарату МВС України, із яких він мав можливість обрати вакантні посади, що відповідають його професії, спеціалізації та кваліфікації, однак таким правом позивач не скористався.

Крім того, 28.09.2020 відповідачем подано відзив на заяву позивача про збільшення позовних вимог щодо cтягнення з Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку час вимушеного прогулу в розмірі 117 815, 20 грн за період з 07.04.2020 по 03.08.2020, відповідно до якого останній також заперечує проти її задоволення з огляду на її необгрунтованість і безпідставність. Так, відповідач вказує на те, що оскільки така вимога є похідною від вимоги про скасування наказу від 03.04.2020 №225 о/с, підстави для її задоволення відсутні. Також відповідач акцентував увагу на тому, що підстав для застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України не вбачається, оскільки вони врегульовані нормами спеціального Закону України "Про державну службу", яким визначено що організаційно-штатні зміни є підставою припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні 28.09.2020 в задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків відмовлено.

Після вирішення клопотання відповідача про виклик свідків та після надання учасниками справи пояснень у судовому засіданні 12.10.2020 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2019 Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 768 о/с ОСОБА_1 за результатами конкурсу, призначено на посаду головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичної роботи та організації перевірок управління моніторингу Департаменту формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу з випробувальним терміном 10 днів, з виплатою надбавки за 7 ранг державного службовця відповідно до ч. 4 п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 20.04.2016 №306.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.09.2019 №821 о/с відповідно до частини п`ятої статті 39 Закону України "Про державну службу" та постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306, у зв`язку із закінченням строку випробування ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу інформаційно-аналітичної роботи та організації перевірок управління моніторингу Департаменту формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу просвоєно 4 ранг державного службовця.

Згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.09.2019 №883 о/с ОСОБА_1 , державного службовця 4 рангу переведено на посаду головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності, установивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 посадовий оклад у розмірі 9600 грн та надбавку іа інтенсивність праці в розмірі 90 відсотків посадового окладу, звільнивши з посади головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичної роботи та організації перевірок управління моніторингу Департаменту формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу.

Відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2020 №225 о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності) із 06.04.2020 з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності.

Вважаючи, що відповідачем було протиправно винесено Наказ від 03.04.2020 №225 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту - Закон №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, положення законодавства про працю застосовуються до правовідносин щодо проходження державної служби тільки у частині відносин, не врегульованих Законом №889-VIII.

Вичерпний перелік підстав для припинення державної служби визначено статтею 83 вказаного Закону.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною третьою цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

При цьому суд зазначає, що скорочення чисельності або штату державних службовців, а також скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців фактично має призводити до скорочення займаної державним службовцем посади.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, позивача звільнено у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності із 06.04.2020.

Відповідно до Наказу від 04.02.2020 №92 "Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС" затверджено Штат апарату Міністерства внутрішніх справ.

З вказаного Наказу також вбачається, що у зв`язку із прийняттям Наказу від 04.02.2020 №92 Штат апарату Міністерства внутрішніх справ України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.05.2016 №350, втратив чинність.

Так, згідно з Штатом апарату Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.05.2016 №350, який втратив чинність, було затверджено посаду головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності, яку обіймав ОСОБА_1 відповідно до Наказу від 16.09.2019 №883 о/с.

При цьому, згідно з Наказом від 04.02.2020 №92 "Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС" посада головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління ДПРСД МВС України, на якій перебував ОСОБА_1 скорочена.

Як зазначив позивач, ні Наказом від 04.02.2020 №92 "Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС", ні будь-яким іншим наказом відповідача не було змінено штатного розпису державного органу, чи його структурного підрозділу.

З аналізу Штату апарату Міністерства внутрішніх справ України, затверженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.02.2020 №92 в порівнянні із Штатом, який був затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.05.2016 №350, вбачається, що відбулось лише скорочення посади, яку обіймав позивач, а саме посади головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності.

На підтвердження доводів щодо протиправності оскаржуваного наказу позивачем до матеріалів справи долучено копію додатку до акта від 06.04.2020, складеного комісією у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до якого у Департаменті з питань режиму та службової діяльності МВС України, в якому працював позивач, є некомплект посади головного спеціаліста в кількості 2 вакантних посад.

На думку позивача, на виконання Наказу від 04.02.2020 №92 "Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС", яким скорочено посаду головного спеціаліста, в дійсності мала бути скорочена одна із двох вакантних посад (вільних), наявних у департаменті, проте жодним чином не посада, яку обіймав ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Департаменту забезпечення діяльності апарату Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2020 №9899/11 станом на дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у Департаменті є три вакантні посади, але оскільки ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційним вимогам, які висуваються до зазначених посад то йому не пропонувалось призначення на вказані посади.

При цьому, з Акта від 06.04.2020, в якому викладено пояснення позивача, вбачається, що останньому ніякої посади не запропоновано, а на посади, на які був згоден позивач, йому було відмовлено.

Відповідач, заперечуючи проти позову, наголосив на тому, що Наказом МВС України від 04.02.2020 №92 реорганізовано структуру апарату МВС, зокрема, й Департаменту з питань режиму та службової діяльності, у якому відділ нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз увійшов до складу управління контрольно-методичної роботи і проведення експертиз цього Департаменту.

Також за посиланням відповідача, працевлаштування позивача, посаду якого скорочено, є правом, а не обов`язком відповідача.

Суд звертає увагу, що доводи відповідача з приводу того, що позивачу було запропоновано 36 вакантних посад у різних структурних підрозділах апарату МВС України не можуть братись до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовується, наявність, станом на момент звільнення ОСОБА_1 вакансій, які не було запропоновано позивачу. Відповідачем не було надано жодних пояснень та доказів щодо звільнення саме позивача, або будь - якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на зазначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, суд вважає, що наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 із займаної посади є необгрунтованим та не містить мотивів, з яких відповідач дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності. На думку суду, оскаржуваний наказ не може вважатися законним та обґрунтованим та таким, який прийнятий на підставі норм чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 08.05.2020 від відповідача витребувано, зокрема, відомості про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відомості про порушення трудової дисципліни з копіями відповідних документів, якщо такі були, копії особової справи, копії наказів (про призначення, звільнення з посади та інших), копії трудової книжки, довідки про заробітну плату та невідпрацьовані дні відпустки, документів, що стали підставою для звільнення ОСОБА_1 .

Однак відповідачем таких доказів не надано, які б свідчили про достатність підстав для звільнення позивача із займаної посади, а приймаючи оскаржуваний наказ відповідач фактично позбавив позивача конституційного права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, яке визначено статтею 43 Конституції України.

Позивач вважає, що Міністерством внутрішніх справ України не було забезпечено працевлаштування ОСОБА_1 після звільнення його із займаної посади у зв`язку із її скороченням, а відтак не дотримано його гарантій та конституційних прав на працю.

Так, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII регулюється нормами Кодексу законів про працю України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої вказаної статті з звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

У той же час, частинами першою-третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Натомість, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності відбулось з порушенням, у тому числі, вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути "ефективним" як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача з посади є протиправним, відповідно протиправним є і оскаржуваний Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020, який в силу своєї протиправності підлягає скасуванню.

Поряд з цим, відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було протиправно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Таким чином, враховуючи встановлення судом протиправності оскаржуваного наказу, позивач підлягає поновленню на відповідній посаді з 07.04.2020.

Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.04.2020 по 03.08.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.08.2020 №03-14/114536/20).

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Матеріали справи містять довідку про середню заробітну платувід 12.05.2020 №134, відповідно до якої заробітна плата за останні два повних місяці роботи (лютий - березень)

складає 60 380, 52 грн, відповідно середньоденна заробітна плата позивача складає 1 472,69 грн (розрахунок здійснено відповідно до кількості робочих днів відповідно до Порядку та листа Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19).

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 кількість робочих днів складає: квітень 2020 року (з 7 квітня 2020 року) - 17 днів, травень 2020 року - 19 днів, червень 2020 року - 20 днів, липень 2020 року - 23 дні, серпень 2020 року - 1 день. Загалом - 80 днів х 1 472,69 грн = 117 815, 20 грн.

Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10 000, 00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, як зазначено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Отже, факт заподіяння моральної шкоди повинен довести Позивач.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірним наказом відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 225 о/с від 03.04.2020, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п.1 ч. 1, ч.4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності) із 06.04.2020 з посади державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, чи іншій рівнозначній їй посаді з 07.04.2020.

4. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу в розмірі 117 815, 20 грн (сто сімнадцять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень двадцять копійок) за період з 07.04.2020 по 03.08.2020.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-методичного забезпечення та проведення експертиз режимно-секретного управління Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України, чи іншій рівнозначній їй посаді та в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 630, 60 грн (шістсот тридцять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.