Рішення № 92956091, 13.11.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року справа № 580/3742/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу сум індексації грошових доходів у період з 05.12.2017 до 29.08.2019;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошових доходів у період з 05.12.2017 до 29.08.2019.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виплачував індексацію заробітної плати за вищевказаний період всупереч вимог закону. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою від 14.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 09.10.2020 надав суду відзив, в якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем позивача, а лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між позивачем, як помічником-консультантом, і народним депутатом України ОСОБА_2 . Посилаючись на норми Закону України "Про статус народного депутата України", Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади", Бюджетного кодексу України відповідач вказує, що відсутні законні підстави для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2

19.10.2020 суду надійшла відповідь на відзив з аналогічними позовній заяві доводами.

Ухвалою від 13.11.2020 суд повернув без розгляду заяву позивача від 20.10.2020 про збільшення позовних вимог.

Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 04.12.2017 №1877-к на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 останнього зараховано з 05.12.2017 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба) із заробітною платою 10000,00 грн.

Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 №1305-к позивача звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 29.08.2019 у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України) та доручено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Відповідно до листа управління справами Апарату Верховної Ради України від 28.09.2020 №15/14-2020/169592 всі виплати помічникам-консультантам здійснюються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України на оплату праці помічника-консультанта. Здійснити виплату індексації заробітної плати не вбачається можливим, оскільки її виплата призведе до перевищення фонду оплати праці, що є нецільовим використанням бюджетних коштів.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Статус, права, обов`язки і відповідальність народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, а також правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначаються Законом України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон №2790-XII).

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону №2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України.

Частиною 3 ст.34 Закону №2790-XII визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Частиною 3 ст.1.1 Положення про помічника консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР), передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Згідно з вимогами ст.ст.21-49 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Відповідно до статті 3.1 Положення №379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4.1 Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Тобто, всі виплати які виникають з трудових правовідносин помічника-консультанта здійснюються Апаратом Верховної Ради України із загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Відповідач спростовує наявність обов`язку з виплати позивачу індексації грошового забезпечення тим, що всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів.

Суд вважає, що зазначена позиція відповідача не відповідає закону, оскільки ст.34 Закону №2790-XII не покладає на народного депутата України такого обов`язку.

Як зазначено вище, відповідно до ч.3 ст. 34 Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати заробітної плати на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у т.ч. її індексації, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Аналіз положень Закону №2790-XII дає підстави вважати, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №757/57336/16-ц, що обов`язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація заробітної плати є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію заробітної плати відсутні.

Тому невиконання обов`язку з нарахування індексації на заробітну плату в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, свідчить про недотримання вимог Закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такого ж висновку дотримується судова практика Верховного Суду (відповідний висновок у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17).

Тому не нарахування та невиплата відповідачем позивачу індексації заробітної плати за період з 05.12.2017 до 29.08.2019 є протиправною бездіяльністю.

Оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів жодним доказом, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням меж, порядку та способу дій, визначених законом, заявлені доводи позивача є обґрунтованими.

Для відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію заробітної плати за спірний період підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації заробітної плати з 05.12.2017 до 29.08.2019.

Зобов`язати апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд.5, код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію заробітної плати за період з 05.12.2017 до 29.08.2019.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель